Читати книгу - "Сповідь відьом. Тінь ночі"

нервово сіпала край мого корсажа. — Хіба ж ні, mon coeur? — За цим ніжним запитанням послідував поцілунок в пальці і попереджувальний легенький укус.

— Метью як завжди вчасно, — сказав Йоріш і щиро розсміявся. — Як ти ся маєш?

— Розчарований тим, що не застав Діану вдома, — відповів Метью удавано засмученим тоном. — Але навіть вірний чоловік мусить змиритися з уподобаннями своєї дружини, бо на все воля Божа.

Хофнагель пильно стежив за Метью, ловлячи кожну зміну виразу його обличчя.

Я раптом пригадала, ким був цей чоловік: він був великим художником із талантом надзвичайно прискіпливо вдивлятися в природу. Його ілюстрації флори та фауни були настільки правдоподібними, що вони, здавалося, ось-ось оживуть — як і створіння на черевиках Мері.

— Ну, сьогодні Бог уже взяв у неї належну йому частину часу. Гадаю, що тепер ви вільні забрати свою дружину додому, — тихо сказав Хофнагель. — Ваша поява, Ля Діосо, обіцяє пожвавити нинішню весну, яка без вас була б надзвичайно нудною. І за це ми всі вам дуже вдячні. Чоловіки порозходилися, отримавши від Гелоугласа запевнення в тому, що він упорядкує мої суперечливі призначення і забезпечить їх виконання. Останнім пішов Хофнагель.

— Я стоятиму на сторожі твоєї дружини, Schaduw. І тобі теж не слід розслаблятися.

— Я ніколи не зменшую уваги до своєї дружини — як і має бути. Інакше я б не дізнався, що вона тут.

— Ясна річ. Вибач, що втручаюся не в свої справи. «Ліс має вуха, а поля мають очі», як то кажуть. — Хофнагель вклонився. — Побачимося при дворі, Ля Діосо.

— Її звуть Діана, — невдоволено сказав Метью. — «Мадам де Клермон» також підійде.

— А тут мене запевнили, що вона — Ройдон. Що ж, помилився. Буває. — Хофнагель пішов, але через кілька кроків зупинився. — До побачення, Метью, — сказав він і рушив далі. Його кроки відлунили кам’яною підлогою і розтанули в тиші.

— Schaduw? — спитала я. — А що б це означало?

— Датською це означає «привид». Єлизавета — не єдина, хто називає мене цим іменем. — Метью поглянув на Гелоугласа. — А про яку це розвагу говорив сеньйор Пасетті?

— Та так, нічого незвичайного. Напевне, щось міфологічне за своєю тематикою з жахливою музикою та іще жахливішими танцями. А після завершення гулянки придворні, добряче хильнувши спиртного, переплутають свої спальні зі спальнями чужих дружин. І через дев’ять місяців матимемо виводок шляхетних немовлят із невизначеним батьківством. Як і зазвичай.

— Sic transit Gloria mundi, — пробурмотів Метью і вклонився мені. — Ну що, Ля Діосо, ходімо додому? — Це прізвисько викликало у мене дискомфорт, коли його вживали незнайомці, а у вустах Метью воно прозвучало просто нестерпно. — Ходімо. Джек запевняє, що сьогоднішнє вечірнє рагу вийшло напрочуд смачним.

Увесь вечір Метью був якийсь відлюдний. Час від часу він кидав на мене важкий погляд, коли я вислуховувала звіт про те, як Джек та Енні провели свій день, а П’єр вводив його в курс останніх празьких подій. Імена, які я чула, були мені незнайомі, а розповідь такою плутаною, що я залишила спроби простежити її нить і пішла спати.

Мене розбудили Джекові крики. Я кинулася до його спальні, але виявилося, що першим до хлопця дістався Метью. Джек несамовито пручався, сіпався й кликав на допомогу.

— Мої кістки розлітаються навсібіч! — повторював він. — Як боляче, як боляче!

Метью згріб його в оберемок і притиснув до грудей, щоб малий не мав змоги рухатися. — Ш-ш-ш-ш. Ти зі мною. Ти в безпеці. — І він тримав хлопця доти, поки сильний дрож у тоненьких кінцівках малого не змінився на ледь помітне тремтіння.

— Цієї ночі всі потвори були схожі на звичайних людей, пане Ройдон, — сказав Джек, іще міцніше тулячись до мого чоловіка. — Голос у нього був виснажений і слабкий, а під його очима виднілися темні кола, через які він виглядав старшим за свої роки.

— А вони досить часто бувають схожими на звичайних людей, — сказав Метью. — Досить часто.

Наступний тиждень перетворився на вихор побачень — з ювеліром імператора, з імператорським виробником приладдя та імператорським вчителем танців. І з кожною зустріччю я дедалі глибше занурювалася у скупчення споруд, з яких складався імператорський палац, у майстерні та помешкання, які Рудольф виділив для своїх найкращих мистців, ремісників та інтелектуалів.

А в інтервалах між побаченнями Гелоуглас водив мене до тих частин палацу, де я ще не бувала. До звіринцю, де Рудольф тримав своїх леопардів та левів приблизно так само, як і своїх художників та музик у вузьких вуличках на схід від собору. До Оленячого рову, який облаштували так, щоб Рудольфу було зручніше полювати. До вкритих сграфіто ігрових залів, де придворні мали змогу розім’ятися. До нових оранжерей, збудованих для того, щоб захищати дорогоцінні фігові дерева імператора від суворої богемської зими.

Та було одне місце в палаці, куди Гелоугласу не давали дозволу пройти: Порохова вежа, де Едвард Келлі чаклував над своїми перегінними кубами та колбами, сподіваючись витворити філософський камінь. Ми стали біля цієї вежі і спробували умовити стражників біля входу пропустити нас. Гелоуглас навіть вдався до хитрого прийому: заволав на всю горлянку, сердечно вітаючи Келлі. Колишній асистент доктора Ді ніяк на це не зреагував, зате звідусіль позбігалися сусіди — чи не трапилася, не доведи Господи, пожежа?

— Схоже на те, що Келлі — в’язень, — сказала я Метью, коли зі столу прибрали залишки вечері, а Джека та Енні відвели спати. Діти виморилися за іще один день, повністю присвячений катанню на ковзанах, санчатах та поїданню булочок та кренделів. Ми кинули вдавати, що вони — наші слуги. Я сподівалася, що можливість жити нормальним життям восьмирічного хлопця посприяє зникненню нічних кошмарів Джека. Але палац не був для них підходящим місцем. Я страшенно боялася, що одного дня вони заблукають і загубляться назавжди, бо не знають мови місцевих мешканців і тому не зможуть пояснити їм, чиї вони й де живуть.

— Келлі дійсно є в’язнем, — підтвердив Метью, крутячи в руці келих. Він був зроблений з товстого срібла і слабко мерехтів у світлі каміна.

— Кажуть, інколи він ходить додому вночі, щоб його ніхто не бачив. І там він хоч трохи відпочиває від настирливих вимог імператора.

— Ти й досі не зустрілася з господинею Келлі, — сухо зазначив