Читати книгу - "Сповідь відьом. Тінь ночі"

Це було правдою, і чим більше я над цим думала, тим сильніше дивувалася: а й справді, чому я й досі не побачилася з цією жінкою? Можливо, щоб зустрітися з алхіміком, я йшла хибним шляхом. Дозволила втягнути себе в придворне життя, сподіваючись, що це дасть мені змогу одного дня постукатися в двері лабораторії Едварда Келлі, а потім увійти і відверто домагатися манускрипту Ешмол-782. Але тепер, коли я трохи познайомилася з придворним життям, такий підхід почав здаватися мені нереальним.

Наступного ранку я навмисне пішла з Терезою на закупи. Надворі було морозно, дув лютий вітер, але ми все одно попленталися на ринок.

— А чи не знайомі ви з моєю землячкою, господинею Келлі? — спитала я фрау Губер, коли ми чекали, поки булочник загорне наші покупки. Домогосподарки Малої Страни колекціонували все химерне й незвичне так само пожадливо, як і Рудольф. — Її чоловік — один зі слуг імператора.

— А, ви про отого імператорського алхіміка, якого посадовили в клітку, — пирхнула фрау Губер. — У тому домі завжди коїться щось дивне. А коли тут мешкало подружжя Ді, то було іще гірше. Гер Келлі завжди хтиво позирав на фрау Ді.

— А що ж господиня Келлі? — підштовхнула я її.

— Вона нечасто з’являється на людях. Усі покупки робить, в основному, її кухарка. — Фрау Губер явно не подобалося таке делегування обов’язків домогосподарки. Бо це відкривало двері всіляким неподобствам, включно (як вона вважала) з анабаптизмом та процвітаючим чорним ринком поцуплених кухонних припасів. Своє ставлення до цієї проблеми вона висловила іще під час нашої першої зустрічі, і саме це й стало основною причиною, через яку я завжди ходила по капусту сама і в будь-яку погоду.

— Що — перемиваємо кістки дружині алхіміка? — поцікавилася синьйора Россі, перечепившись через вмерзлу каменюку і чудом не налетівши на возик із вугіллям. — Вона — англійка і тому дуже дивна. А на вино витрачає значно більше, ніж слід.

— А звідки ви все це знаєте? — спитала я, коли припинила сміятися.

— У нас спільна праля, — відповіла фрау Губер, здивована моїм запитанням.

— Жодна з нас не приховує таємниць від своєї пралі, — погодилася сеньйорина Россі. — Вона, до речі, прала й для родини Ді. Доки сеньйора Ді не вигнала її за те, що та загадала багато грошей за прання серветок.

— Та Джейн Ді — дійсно важка людина, але стосовно ощадливості вона має рацію, — сказала фрау Губер, зітхнувши.

— А чому ви хочете побачитися з господинею Келлі? — поцікавилася синьйорина Россі, кладучи до свого кошика велику плетену булку.

— Мені треба зустрітися з її чоловіком. Я цікавлюся алхімією і тому маю до нього кілька запитань.

— А ви заплатите? — спитала фрау Губер і задоволено потерла руки — жест універсальний та прадавній.

— За що? — здивувалася я.

— За його відповіді, ясна річ.

— Так, — погодилася я, подумавши: «Що ж за хитрий план вона замислила?»

— Тоді давайте гроші, — сказала фрау Губер. — Мені страшенно хочеться шніцеля, а той австрієць, чия корчма розташована побіля вашого будинку, фрау Ройдон, чудово знається на шніцелях.

Виявилося, що неповнолітня донька австрійського чаклуна шніцелів мала спільного наставника з Елізабет, десятирічною пасербицею Келлі. А його кухар був одружений з тіткою пралі, чия зведена сестра допомагала подружжю Келлі вести домашнє господарство.

Саме завдяки цьому майже містичному ланцюжкові кревних родичів та знайомих, викуваному моїми приятельками, ми з Метью опинилися опівночі у вітальні помешкання Келлі, де стали чекати на прихід цього видатного чоловіка.

— Він має бути з хвилини на хвилину, — запевнила нас Джоана Келлі. Її очі були червоні по краях та мутні, хоча було неясно, чи то стало результатом надмірного вживання вина, чи холоду, від якого потерпало їхнє житло.

— Стосовно цього не хвилюйтеся, господине Келлі. Ми з Діаною зазвичай лягаємо пізно, — заспокоїв її Метью і нагородив своєю сліпучою посмішкою. — До речі, як вам ваш новий будинок?

У результаті активних шпигунських зусиль та розслідування, проведеного в австрійській та італійській громадах, ми виявили, що недавно Келлі придбали будинок за рогом від «Трьох Круків» у комплексі, відомому своєю оригінальною вивіскою. Хтось узяв залишки дерев’яних фігурок із різдвяних сцен, розпиляв їх навпіл і розташував на дошці. При цьому немовля Ісуса з колиски викинули, а натомість примостили туди голову віслюка Марії.

— Наразі «Віслюк та Колиска» цілком нас влаштовують, пане Ройдон. — Господиня Келлі страхітливо чхнула і відсьорбнула вина. — Спершу ми сподівалися, що імператор виділить для нас будинок у самому палаці, зважаючи на характер роботи Едварда. Але нас влаштовує й це помешкання. — На гвинтових сходах почулося розмірене гупання. — Ось і Едвард прийшов.

Спочатку в кімнаті з’явилася палиця для ходьби, потім — заляпана хімікатами рука, а після неї — так само заляпаний рукав. Решта Келлі мала так само непрезентабельний вигляд. Прямо від країв темної шапочки, що закривала його вуха, росла довга кудлата борода. Може, колись він носив капелюха, але той кудись щез. А ще він полюбляв обідати, поглинаючи харчі гігантськими порціями. Насвистуючи, Келлі увійшов до кімнати, але враз закляк, наче вкопаний, коли помітив Метью.

— Здрастуй, Едварде, — привітав його Метью, винагородивши алхіміка своєю сліпучою посмішкою. Але, схоже, Келлі і близько не був такий радий бачити його, як пані Келлі. — Як же далеко від дому довелося нам зустрітися знов!

— Як же ти примудрився… — почав було Келлі хрипким голосом, але раптом замовк і окинув поглядом кімнату. Його очі втупилися в мене, і я відчула типовий поштовх — як і належить, коли на мене дивиться демон. Але було іще дещо: неспокій та збурення ниток, що оточували його, похибки у плетиві, що його оточувало. Усе це свідчило, що Келлі був не лише демоном. Він був нестійким. Ненадійним. Алхімік скривив губи. — А, відьма…

— Імператор підвищив її ранг — як і твій. Тепер вона Ля Діоса, тобто богиня, — зауважив Метью. — Сідай, зроби ласку, дай відпочити своїй нозі. Вона непокоїть тебе в холодну погоду, наскільки я пам’ятаю.

— Що тобі від мене треба, Ройдоне? — спитав Келлі, міцно стиснувши свою палицю.

— Він прийшов сюди за дорученням королеви, Едварде. Я вже встигла влягтися спати, — жалісно повідомила Джоана. — Я так мало відпочиваю. А через цю жахливу пропасницю