Читати книгу - "Заручені"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Обіймаючи добру жінку, Аньєзе розридалася, що принесло їй деяке полегшення. Схлипуючи, вона відповідала на розпити господині та її чоловіка про Лючію.
— Там їй куди краще, ніж нам,— сказав дон Абондіо,— вона в Мілані, в безпеці, далеко від цієї чортівні.
— То ви вирішили втікати? Синьйор курато і все чесне товариство? — спитав кравець.
— Звичайно,— в один голос відповіли господар та його служниця.
— Дуже вам співчуваю.
— Ми прямуємо до замку ***,— сказав дон Абондіо.
— Це ви добре придумали: там безпечно, як у церкві.
— А тут не страшно? — спитав дон Абондіо.
— Ото я скажу так, синьйоре курато: ті гості навряд чи сюди припхаються. Слава богу, надто вже ми далеко від їхньої дороги. Хіба, може, якась випадкова вилазка, хай нас бог милує. Але, у всякому разі, час у нас є. Ось тільки спершу треба довідатися, що робиться в тих нещасливих селах, де вони поставали на постій.
Було вирішено спинитися тут, щоб трохи перепочити, а що був час обіду, то кравець сказав:
— Синьйори, прошу вас ушанувати мою скромну трапезу. Пригощайтеся на здоров'я, пропоную це вам від щирого серця.
Перпетуя заявила, що в неї є чим підживитися. Після недовгих взаємних церемоній вирішили, як ото кажуть, влаштувати складчину і пообідати гуртом.
Дітлахи з великою радістю повсідались біля Аньєзе, своєї давньої приятельки.
— Мерщій, мерщій,— звелів кравець одній із дівчаток (тій самій, яка колись носила їсти вдові Марії,— не знаю, чи пам'ятаєте ви цей випадок), — піди облущ із п'ятеро скороспілих каштанів, що лежать у кутку, й спечи їх.
— А ти,— звернувся він до одного з хлопчаків,— піди в город, трусни персикове дерево, щоб упало штук кілька, і принеси їх сюди, тільки гляди мені — не теє! А ти,— повернувся він до другого,— видерись-но на фігове дерево та нарви, які спіліші. Адже ви всі добре наважили руку на цій справі!
Сам він подався просвердлити барильце з вином, а дружина — дістати скатертину та серветки. Перпетуя повикладала свої харчі. Накрили на стіл. На найпочеснішому місці були серветка й фаянсова тарілка для дона Абондіо разом із прибором, прихопленим у кошик Перпетуєю. Сіли до столу й пообідали, якщо й не дуже весело, то все ж веселіше, ніж цього сподівався будь-хто з гостей того дня.
— Що ви скажете про таке лихо, синьйоре курато? — спитав кравець.— Неначе читаєш про нашестя сарацинів на Францію[151].
— Що ж я можу сказати? Видно, й це мало впасти нам на голову!
— І все ж ви вибрали собі надійне пристановище,— провадив далі господар,— хто туди зважиться полізти? І товариство там знайдете. Я чув, що там переховується вже чимало народу й щогодини прибувають усе нові втікачі.
— Хочу сподіватися,— мовив дон Абондіо,— що нас там радо приймуть. Я знаю цього чудового синьйора. Якось мені випала честь бути в його товаристві, він був тоді надзвичайно люб'язний.
— А мені,— сказала Аньєзе,— він звелів через найсвітлішого монсиньйора переказати, щоб у разі якоїсь потреби я зверталась просто до нього.
— Яке велике, чудесне навернення! — вигукнув дон Абондіо.— І як стійко він тримається, чи не так? Дуже стійко.
Кравець почав розводитися про святе життя Безіменного, про те, як той — бич для всього околу — раптово зробився для всіх прикладом і благодійником.
— А де ж усі ті, кого він тримав при собі... уся його челядь? — спитав дон Абондіо, який не раз уже чув дещо про це, але все ще не міг остаточно заспокоїтись.
— Більшість відпущено,— відповів кравець.— а ті, що при ньому, геть змінились, і то як! Одно слово, цей замок зробився просто Фіваїдою[152],— адже ви знаєте про ці речі.
Потім господар завів з Аньєзе розмову про кардинала.
— Великий чоловік! — мовив він.— Великий чоловік! Шкода, що він був у нас поспіхом, мені навіть не випало вшанувати його як слід. Як би мені хотілося побесідувати з ним іще раз, у спокійніших умовах!
Коли встали з-за столу, кравець показав усім малюнок із зображенням кардинала, що його він прибив до дверної стулки на знак своєї поваги до високої особи, а також щоб мати змогу похвалитися перед усяким, хто трапиться, що кардинал на малюнку не схожий на себе, і що йому, мовляв, випало бачити кардинала особисто, зовсім близько, просто ось в оцій кімнаті.
— То це вони що, отаким його й хотіли намалювати? — спитала Аньєзе.— Одежею він схожий, а...
— Правда, не схожий? — підхопив кравець.— І я завжди кажу те саме: адже нас обдурити годі, чи не так? Ну та гаразд, тут хоч його ім'я написано — все ж пам'ять.
Дон Абондіо поспішав. Кравець узявся знайти воза, щоб підвезти їх аж до підніжжя гори, на якій стояв замок. Він відразу вирушив на пошуки, невдовзі повернувся й сказав, що віз їде. А тоді запропонував донові Абондіо:
— Синьйоре курато, якщо зволите взяти з собою туди нагору яку-небудь книжечку, щоб побавити час, то я, хоч і бідний, але можу прислужитися вам,— адже я трохи читаю задля розваги. Твори, звичайно, не на ваш смак, книжки в мене народною мовою, та все ж...
— Дякую, дякую,— відповів дон Абойдіо,— нині такі часи, що голови ледве вистачає, щоб упоратися з найнеобхіднішим.
Поки відбувався обмін чемностями, прощальними словами, побажаннями щасливої дороги, запрошеннями та обіцянками заїхати дорогою назад, віз підкотив до воріт. В нього поставили кошики, потім повсідалися їздці, а тоді вирушили з дещо більшими вигодами й душевним спокоєм у другу половину своєї подорожі.
Кравець сказав донові Абондіо істинну правду про Безіменного. Дійсно, від того дня, як ми з ним розпрощались, він безперестану робив далі те, що поставив собі тоді за мету, а саме: виправляв учинене ним зло, шукав миру з усіма, допомагав бідним, одно слово, постійно чинив добро, де тільки можливо.
Сміливість, якою він славився в минулі часи, нападаючи сам або захищаючись, нині виявлялася в тому, що він не робив ні того, ні іншого. Ходив завжди один, беззбройний, готовий прийняти будь-який удар за ту силу-силенну лиходійств, які вчинив, упевнений в тому, що вдаватися до сили, захищаючи того, хто заборгував стільком людям, було б рівноцінно новому лиходійству; він був певен, що всяке зло, вчинене йому, було б образою бога, але справедливою відплатою йому самому. А карати за образу він має менше права, ніж хто інший.
Незважаючи на все те, він був захищений нітрохи не менше, аніж за того
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Заручені», після закриття браузера.