Читати книгу - "Астальдо"

занепад почався з відходу Туракано до потаєного граду. Саме тоді Феанаріони зрозуміли, що Нолофінве, якого вони все ж таки вважали неприятелем свого батька, не в змозі зупинити дезертирство власного сина. Фінарато зостався вірним Другому Дому — його брати, котрі стерегли Дортоніон, могли багато чого оповісти про недобрі ознаки з півночі. Однак, Великому Князю не вдавалося навіть зібрати раду князів — сини Феанаро вже не слухали і Руссандола, котрий мав нині при собі лише сьому частину війська Першого Дому. В Гімрінгу було небагато Аданів, Майтімо зформував з них невеликий загін, але то були всі сили, що він мав.

Час тік, мов пісок між пальцями. Красень Гадор Лоріндол був уже зрілим мужем, батьком двох світловолосих же синів. І Галдор, і Гундор прагнули служити у війську Ельдар, здобуваючи собі чести, а князеві слави. Князь Нолофінве, бажаючи закріпити союз Ельдар та Аданів, запропонував Фіндекано перебратися до нього, в Ейтель-Сіріон, а Ломіон, разом з титулом князя Дор-Ломіну, подарувати Гадору — в ознаменування майбутніх заслуг.

— Жодна людина, — говорив Нолофінве сину під час чергового приїзду Фіндекано до Ейтель-Сіріону на свято Осені, - ще не мала титулу, рівного з князями Ельдар. Це потішить їхнє самолюбство — деякі Адани і досі вважають, що ми зневажаємо їх чи-то за короткий вік, чи-то за відсутність витончености…

— А що скажуть Квенді? — спитав Фіндекано ледь заскочено, — я маю на увазі Квенді Дор-Ломіну… Адже в цьому випадку до Дор-Ломіну потягнуться всі Адани Гітлуму. Чи захочуть Квенді жити під владою князя-Адана і поміж Людьми?

— О, хто не захоче, той завжди може переселитися до Мітріму, а чи до Неврасту… Місця у Гітлумі вистачить, а Невраст так і не заселено як слід.

— Ваша воля, мій батьку і князю…

Нолофінве довго дивився на струнку постать свого первістка, тоді мовив сумовито:

— Тільки що я лишив тебе князівського титулу і вигнав з власного дому… І жодного слова докору… Мій Астальдо, як мені віддячити тобі за оцю спокійну відданість? Ти — єдина моя опора, утіха мого серця…

— Пробачте Турондо, — мовив Фіндекано з усміхом, що міг би розчулити навіть Суддю Намо, — за це я ладен віддати не тільки Дор-Ломін…

Великий Князь підійшов до сина і довго дивився йому в очі — та Фіндекано не відвів погляду. Крижана воля зіштовхнулася з тихим спокоєм передгрозового неба, спроможного, однак, вибухнути блискавицями.

— Турондо, — зрештою сказав Нолофінве, — сидить в своїх горах, пишається титулом і насолоджується спокоєм. Він погубив Арельде — не з її гордим духом відчувати себе замкненою в гірській долині. Та все таємне колись стане явним — я давно вже вирахував, де є отой його Гондолін, і те саме зробить і Моргот, хіба що покровительство Вишнього Ульмо прикриє град і затримає погибель. Він все одно загине — твій брат, загине даремне, може — загине останнім, але таки загине. В той час, коли ми могли б перемогти — усі разом.

— Але ж тату…

Крижаний князь невміло притягнув сина до себе.

— Заспокойся, — мовив, торкаючись вустами його скроні, - я не збираюся його проклинати, а чи відмовляти у спадку… Якщо нас розіб’ють — йому нічого буде успадковувати. Я жорстокий, все так, крижане чудовисько… Я не вмію пробачати. Це лише твій оtornо ладен вибачити все своїм недоладним братам задля відчуття кровного зв’язку. Для мене найголовніше — обов’язок. А тоді вже — узи крови. Для тебе теж, тому ти і є моїм улюбленим дитям.

— А моє оtornasse? — спитав Фіндекано, насолоджуючись хвилиною ласки, якої йому часто не вистачало.

— О, Нельяфінве, — зітхнув Великий Князь, — його рідня — його погибель. Навіть не Сильмарили і не Обітниця. Але він теж є особою, що над усе цінує обов’язок. Тримайся його, дитя моє. Його і Фінарато… Коли мене не стане…

— Тату! — вигукнув Фіндекано заскочено.

— Якщо мене не стане, — вимовив Нолофінве, — часи тривожні, трапитися може всяке.

Наслідком цієї розмови стало те, що Фіндекано почав готуватися до від’їзду.

Йому було трохи шкода Ломіону, в якому він провів стільки щасливих і болісних днів і літ, шкода саду і статуй, шкода замку, збудованого власноручно, шкода озера Хіселін, на березі якого було зачато Ерейніона…

Еріен теж не дуже хотілось їхати на північ. Але маленька Телере не бажала розлучатися з коханим ні на мить. Ерейніон аж палав бажанням побачити справжнє порубіжжя, і того ж самого бажала Ерніс. Вони збиралися з радістю і відважно дивилися у невідоме.

Фіндекано ознаймив Лоріндола з рішенням Великого Князя, з усміхом спостеріг, як просяяло горде лице, вже мічене зморшками — початком згасання, і ввів його в свій замок на правах господаря.

— А як же ви? — спитав Гадор опісля першого захоплення, — Чому…

Адан помовчав з хвильку і раптом випалив зовсім по-юнацьки:

— Це що — немилість? Стосовно вас… Мені не потрібен ваш дім і титул! Я мушу поговорити з Великим Князем… Я…

— Гадоре, заспокойся, — всміхнувся Фіндекано, — це всього лишень дар твоїй родині. І предкам і нащадкам славного Арадана. Не думай, що цей дар знедолить мене, краще подумай про те, що князь Дор-Ломіну має бути завжди попереду в січі…

— Я буду… — сказав Лоріндол, — ми будемо… За Арду Оновлену, мій князю… Ви завжди залишитесь для мене князем, аran nin…

— Аranen, — виправив Фіндекано з усміхом, — княжич Фінгон Астальдо. Це мій титул, друже Гадор. Бережіть мій сад… Я любив його.

Гадор кивнув головою. Вони стояли у великій залі, і погляд Адана впав на шолом з драконовою головою, дарунок Руссандола.

— Драконів шолом Дор-Ломіну, — мовив Фіндекано, — чудова ознака влади… Приміряй…

— Я навіть мріяти не міг, — пробурмотів Гадор, — шолом роботи Наугрім… Але мені соромно буде його носити: це ж ви перемогли дракона. Про це оповідали ваші лучники — перемогли задовго до мого народження.

— Я не переміг дракона, — сказав Фіндекано, — тварь утекла, і хтозна, де з’явиться знову. Дракони теж живуть довго, можливо нам доведеться зустрітися з ним.

Гадор вдягнув шолома. Опустив маску… Фіндекано усміхнувся — Адан пишався дарунком як дитя. Що ж, нехай тішиться… Щоправда, Майтімо може образитись — адже це його дар. Та він все пояснить Руссандолу: так треба. Тепер Лоріндол буде вірний Другому Дому аж до смерти, і заповість те саме своїм синам і онукам. Адани були ласі на титули і почесті набагато більше за Ельдар. Фіндекано не зневажав їх за те — він просто стверджував існуючий порядок речей. А Гадор був найкращим з Аданів, яких Нолофінвіон знав, за винятком хіба що Арадана.

Люди дійсно потяглися до