Читати книгу - "Щоденники дракона"

та таки одного разу увірвався їм терпець! Гнів богів упав на землі, небеса та океани, й наказали вони магам, аби ті змінили світ! Звідусіль зібрались маги на свій збір — Конклав великий. Та на жаль були між ними також чорні сили зла. І тоді Конклав великий, аби зло пішло від Лона, вирішив, що на Асарху будуть далі маги жить. І у мить одну не стало жодного на Лоні мага. А з далекого Асарха ельфів, гномів, без розбору кораблі на землі предків повертали. Всіх звезли! І тоді вже на Асарху почались великі зміни. Море вило, як од болю. Гори встали із глибин. Перекрили шлях для гномів і для ельфів віршомовних і зійшлися там у битві маги світла й сили зла. І за горами страшними битви йшли між магів довго, і здолали маги світла осоружних магів зла! Тим не стало місця в світі, і пішли вони під воду. Ще й в снігах, аж край Асарху, заснувалися вони. Тож новий Конклав зібрався тільки з білих магів світла, і оголосили маги, що утворять світ новий! І з’явилися дракони в блиску золота і срібла, що усім народам Нілмар мир і щастя принесли! Першим місцем, де з’явились, ті предивнії дракони, де народи їх почули, став наш славний Граамель. Тут магічна добра сила порт зробила повноводий, наплодила в морі риби а у лісі дичини. Там канали прокопала, там — зробила новий острів, течію морську змінила, через порт аби пройшла: щоб сміття змивалось в море, і дрібним пісочком білим вистелялось чисте дно. І постав новий величний красень-порт на цьому місці, де раніше тільки рифи прикрашали дно морське. Море стало добродійним, а земля притулком справжнім і тепер усім під небом вдосталь їжі і питва. Вже нема між нас голодних, вбогих, хворих, нещасливих, тож і хвалимо відтоді ми Мистецтво та Конклав!»

Гном замовк, і надовго приклався до своєї люльки. Друзі сиділи замислившись і, здавалося їм, що море ще й досі продовжує наспівувати слова древньої пісні. Старий, вибивши об камінь випалену до кінця люльку, сказав їм:

— Подивіться звідси на місто!

Озирнувшись, друзі побачили, що будинки, збудовані із світлого ракушняка, палають, неначе зіткані із сонячного проміння.

— Яка краса! Ніколи не знала, що серед гномів є поети! — мовила Маарі.

Рав, який серед своїх товаришів завжди вирізнявся практичнішим мисленням, спитав:

— А що там було про течії та острови?

— А, ти звернув увагу? Бач — кораблі йдуть до порту через Протоку Південну, а у море виходять — через Східну. Це через течію. Вона надзвичайно сильна. Як ріка йде з океану через порт і знову в океан, чи не дивно?! Отак і виходить, що всякий бруд, який би річка могла принести до порту, одразу змивається до моря. А у затоці вода завжди чиста. І острів, кажуть, магією зроблено. Раніше його не було, то шторми заносили гирло ріки піском.

— Скажи, — звернувся до старого Лам, — от пісні говориться, що злі маги пішли кудись під воду і ще кудись до снігів…

— Цього нічого не знаю! Як мені оповідали, так і я переказую. Хто зараз може підтвердити, що було насправді, а що ні? Щоправда, я чув дещо… Знаєте, є такі тварини — морські змії? Вони у рибалок у відкритому морі частенько м’ясо випрошують. То, начебто, вони від тих злих магів пішли. А чи то правда — не скажу! Я сам їх усього кілька разів бачив. Тварина, як тварина. Підійде до корабля, йому м’яса кинуть — пішов геть. Зла не робить. Тільки все одно страшнувато. Звірюка з корабель довжиною, і три обхвати упоперек. Морда, не те що зміїна, скоріше, схожа на кінську з крокодилячими зубами. І дивиться так, немов просто у душу тобі заглядає. Як розумний!

Знову усі трохи помовчали, тоді Равеш спитав:

— А як хоч тебе звуть, дідусю?

— Звати мене Масснес. Я усе життя рибалкою, матросом був. А нині он там, на горбочку живу. Як засумую, йду чи на базар, чи у порт, а більшою мірою тут, ближче до хати. Запам’ятайте мій будинок! Раз уже до Граамелю втрапили, то ми ще неодмінно побачимось! Ви ж не інакше як хочете влаштуватися на якийсь вітрильник? До океану потягло?

— Ми збираємось на Асарх! — відповіла Маарі. — Подивимось на ті казкові гори, може, і перейдемо їх… А як ні — помандруємо берегами. Один гном нам казав, що драконів там бачив.

— Як на мене, дракони — то казка! А от побувати у тих краях варто! Я скільки разів усе це бачив, а хотілося б ще! Красиві місця! Тільки уявити собі, як снігові шапки на горах під тропічним сонцем горять! Оце видовище! Але скажу вам таке, чув я, до порту прийшов корабель Драгая, «Фівер». Він завжди до берегів Асарху йде рибалити. Побалакайте з ним. Він залюбки вас візьме. А тоді, як риби наловите, висадить на берег. Потім з ним таки і домовитесь, щоб забрав вас наступним рейсом, а, може, через рейс. Якщо й не погодиться то інші капітани також до Асарху ходять. Кожен вас візьме. Допоможете трюми рибою заповнити, то ще й доплатять за роботу, це не те, що самим проїзд оплачувати.

— Спасибі, що підказали! Тільки як нам до Драгая підійти? Це ж не просто рибалка — капітан! — Маарі молитовно склала долоні на грудях.

— Та що ти, дівчинко! Це найдобріший у світі ельф! Я сам з ним, щоправда, не плавав, але від інших чув про нього багато хорошого! Йдіть сміливо! Та й не одні ви такі! Майже на кожен рейс пасажири трапляються!

Побалакавши ще трохи зі старим, друзі пішли до готелю. По-перше, настала година обіду, а по-друге, треба було спробувати зустрітися з Драгаєм. Йдучи піском, Лам зауважив:

— Чи не занадто часто нам останнім часом розповідають про драконів з Асарху? Дивно…

— Так ми ж на узбережжі! Звідси ходять кораблі до тих місць! — відказала Маарі.

— Може, й так! — докинув гном.

Дорогою їх увагу привертали будинки, прикрашені колонами, ліпленими прикрасами у вигляді звірів та риб або статуями ельфів і гномів.

Ще одне сподобалось їм — водопровідні колонки та фонтани. На кожному перехресті стояли гарні альтанки із невеличкими басейнами. Друзі радо зупинялися попити кришталево чистої водиці та поплескатися і побризкатися нею один на одного.

Коротше кажучи, поки вони дісталися до готелю, обід давно скінчився. Товста, рудоволоса кухарка з народу гномів, побурчала за гномівською звичкою, але, все ж погодилася їх нагодувати.