Читати книгу - "Повторення пройденого"

Шо, твоя мама в натурі у Франції була?

— Ну так. А що? — здивовано спитала Настя, не розуміючи, чому її слова викликають таке пожвавлення.

— Ніштяк! Я теж мрію в Парижі побувати, — сказав Юра.

— Побуваєш, — запевнив його Антон і додав: — Тільки тобі там не сподобається.

— Чому? — здивувався Юра.

— Там стоятиме страшенна спека, а потім у тебе гаманець стибрять з документами, і тобі доведеться замість походу до Лувру стирчати в поліцейській дільниці. А ще ви з мамою зберетеся до «Мулен Руж».

— Куди? — не зрозумів Юра.

— Ну, це такий ресторан із стриптизом.

— Це коли роздягаються? І мене мама на стриптиз поведе? Ну, ти жартун! Вона якось у мене фотки знайшла з дівчатами в купальниках. Знаєш, що було? — посміхнувся Юра.

Зрозумівши, що він бовкнув дурницю, Антон виправився:

— У сенсі, ти підеш не з мамою, а зі своєю дружиною. А якраз перед цим твій синок упаде у фонтан. І ваш похід до ресторану доведеться скасувати.

— А може, у мене взагалі сина не буде, — гмикнув Юра.

— Тобто як це не буде? Дуже навіть буде. Прийде час, сам переконаєшся, — запевнив його Антон і додав: — До речі, ти його покарав несправедливо. Він же не винен, що біля фонтану такий слизький бордюр.

Пронизливий дзвінок сповістив про початок наступного уроку. До класу бадьорим кроком зайшла вчителька географії Світлана Іванівна. Діти почали неохоче розходитися по місцях. Настя докірливо подивилася на Антона і сердито прошепотіла:

— Доведеться тут ще цілий урок сидіти. І все через тебе.

— А що? Прикольно. Географія не алгебра. Тут із задачками паритися не треба, — сказав Антон.

— Ти, Єрмак, зовсім безбашенний, — сказала Настя, постукавши себе пальцем по лобі, але нагоду для втечі було згаяно, і їй не залишалося нічого іншого, як сісти за парту.

Світлана Іванівна постукала указкою по столу, закликаючи дітей до тиші.

— Припиніть шелестіти і шурхотіти! Сіли. У нас новенькі?

Вона подивилася на дітей поверх окулярів. Антон і Настя по черзі назвалися.

— Добре. Сідайте, — кивнула вчителька й устромила очі в журнал. — Хто у нас піде до дошки?

У класі запала мертва тиша. Світлана Іванівна підвела голову від журналу і посміхнулася:

— Принишкли? Немає охочих відповідати?

Відповіддю їй було гробове мовчання. Учителька витримала паузу, а потім сказала:

— Що ж, для різноманітності влаштую вам свято. Послухаємо новеньку. Як там тебе?

— Самсонова Настя.

— Саме так. Що ти можеш сказати про політичний устрій нашої держави? Які республіки до неї входять?

— Росія, — сказала Настя.

— Правильно, Російська Федерація. Але почнімо з Прибалтики і підемо із заходу на схід, — запропонувала географічка. — Що ти там мнешся біля парти? Знаєш закон? Що називаєш — покажи, що показуєш — назви.

Настя підійшла до карти і взяла в руки указку.

— На північному заході Росія межує з країнами Балтії,— заторохтіла дівчинка.

— Почекай, що ти плетеш? З якими країнами Балтії? — здивовано спитала Світлана Іванівна.

— З Литвою, Латвією і Естонією, — відповіла Настя, не розуміючи, чого від неї хочуть.

— Іноді Прибалтику жартома називають радянським закордоном, але ми тут зібралися не жартувати. Так недовго добалакатися до того, що й Україна, і Грузія, і Вірменія закордон.

— А хіба ні? — у свою чергу здивувалася Настя.

— О загнула! — вигукнув хлопчисько з третьої парти. — У мене бабуся в Києві живе. Виходить, вона іноземка?

Класом прокотився смішок.

— То й що? У мене тітка в Харкові. Туди закордонний паспорт потрібен, — певна, що правда на її боці, заявила Настя.

Весь клас обернувся на слух, передчуваючи чергову розвагу. Вже після алгебри вони зрозуміли, що з новачками не знудишся. Всім було цікаво, що вони утнуть цього разу.

Тільки Антону було не до сміху. Він відразу зрозумів, у чому Настина помилка. Недарма історія була його коником. Невже Настя сама не розуміє, що тоді і держави, і політичний устрій у них були іншими? Ось що означає зубрити тільки за підручниками! Треба було її негайно виручати. Він штовхнув хлопчика, що сидів попереду, і пошепки спитав:

— Слухай, який зараз рік?

Хлопчик витріщився на нього, мов на інопланетянина.

— Чого?

— Рік який?

— Ну, вісімдесят другий. А що?

— Нічого, — відмахнувся Антон.