Читати книгу - "Крута компанія"

по черзі — то ліве, то праве, коли ноги німіють.

Вириваючись із навушників, пісні врізаються йому в голову й крутяться там цілий день. Він слухає десять треків, один за одним, з ранку й доки не повертається вночі додому.

У фільмі всі нещасні. Просто до неподобства. І так по-справжньому — аж мурахи біжать шкірою. Минуле героїв на очах густішає, наче суп, у якому забагато локшини.

У тому супі тонуть утішливі подачки на кшталт випадкових побачень чи роботи, яку ніхто з них на дух не переносить. І кожен з них намагається бути нормальним. Бути як усі. Дімка це розуміє. Це про нього. І ще він розуміє, що у них немає жодного шансу. Шансу немає — крапка! І все одно він дивиться. І передивляється, поки чекає виходу наступної серії. Він нібито з кожним особисто знайомий, і передбачення їхньої долі наповнює його містичним холодком.

Міла теж дивиться. Не разом з ним, ні. Але десь там, у темній кімнаті, сидить перед широким монітором під плакатом з Бейонсе.

Міла надсилає йому есемеску:

Він так на неї дивився, ти бачив?

У нього тремтіли очі.

Дімка усміхається. Мілка читає їхні жести, заглиблюється в діалоги. А він ще минулої серії прозрів: чуваку залишилося недовго. Що б там у нього не тремтіло.

Міла чекає, коли в героїв почнеться кохання. Діма їй пише:

Може, один раз у них щось і вигорить. На любов його не вистачить.

Вона не погоджується:

Ти не розумієш, якої глибини бувають почуття!

А він пише про те, що Рею забракне часу.

Діма сидить на ліжку в навушниках, з ноутом на колінах. Мама спить у метрі від нього. У гнізді старого ноута відходить контакт, Дімка часто втрачає звук у лівому навушнику, і коли ворушить дріт, у вусі неприємно пищить. Треба купити навушники з блютуз, але він не знає, як вони працюватимуть із цим динозавром.

Треба купити новий ноутбук. І так само ховати під ліжком у пакеті з газетами. Тато його будь-де знайде, ясна річ, але Дімині речі він не чіпає, якщо вони не муляють йому очі під час посталкогольної ломки. Напевно, так проявляється батіна до нього любов. Якось же він його любить або принаймні колись любив, як усі звичайні батьки. Просто Діма цього не пам’ятає.

Він чує тремтіння телефону. Мілка. Стає тепло в шлунку. Але телефон не замовкає. Вона не пише. Вона дзвонить! Тепло добирається до легенів. Дімка підхоплюється. Ліжко страшенно скрипить. Мама бурмоче уві сні. Він вибігає до кухні, причиняє двері. У трубці ридає Мілка.

— Дай мені свій скайп, — схлипує вона. — Я хочу тебе бачити.

Показати їй затерті віковими скандалами стіни і лампочку, що росте на кривій гілочці проводу зі стелі? Ще чого не вистачало.

— Зайчику, в мене камера зламана. Чому ти плачеш?

— Його вбили, Рея вбили. Ти бачив?

Авжеж, він бачив, як розтрощили його з двох автоматів і фонтанчиками бризкала з його тіла кров.

— Мілочко, це лише кіно, зайчику. Ну що ж ти так плачеш? — умовляє він. — Це не по-справжньому.

— У житті все так само, — не вгамовується вона. — У тому ж і річ, Дімо! Нікому не подобається цей фільм, тому що ніхто не хоче дивитися на правду!

І вона ридає ще сильніше. Дімка розривається між бажанням зайти в той чортовий скайп і страхом пустити Мілу у свою реальність, нехай навіть без верхнього світла.

— Зайчику, я до тебе прийду, хочеш?

— Уже пізно.

— Ну, ти прошмигнеш повз родаків, як минулого разу.

Дімка дивиться в темний двір з вікна і вже бачить себе з Мілкою. Вони там сидять на лавці.

— Не можу, бо батьки ж, — вона схлипує, — не пустять.

— А на сходи? Просто біля дверей потріщати. Ну, давай, Мілко, га? Я витру твої сльози, — підбадьорює.

— Не можу. Гаразд, Дім, па-па.

І дзвінок обривається. Була секунду тому в теплій трубці — і раптом зникла. Він набирає її знову, але чує лише голосове повідомлення. Він пише їй смс. Знову нуль. Він пише їй у ВК, вже розуміючи, що треба спинитися. А замість цього дзвонить ще раз.

«Вгамуйся, бовдуре!» — каже собі, а пальці бігають клавою — вони живуть своїм життям. От блін! Він згадує про Світланку, розуміє, що робить усе не так. І надсилає їй повідомлення. І дзвонить. Вона, напевно, його пошле, тому що сигнал телефону її розбудить. «Угу, — хрипко каже Світланка. — Приходь».

Дімка вихоплює зубну щітку з ванної, пхає в червону еко-сумку з логотипом його супермаркету чисті