Читати книгу - "Правдиві історії Чарівного Лісу. Випуск 1"

спиною мала футляр зі скрипкою. І вона їх побачила:

— Доброго дня, хом’ячки.

— Доброго дня! — відповіли вони разом.

— Я — жаба Душечка. Ви не проти, як я тут в долині влаштуюся?

Хом’ячки переглянулися:

— Та ні, не проти. Влаштовуйся, жабо! Тільки зерно наше не їж.

— Дякую вам, сусідоньки. Щиро дякую. Зерна вашого не чіпатиму.

Так в долині біля горбочка, де жили хом'ячки, оселилася жаба.

Вечором, коли хом'ячки попили чаю і розішлися кожен у свою нору моститися до сну, до Тама хтось постукав у двері.

— Хто там?

— Це я, твоя нова сусідка, жаба Душечка.

Там впустив сусідку. Та зайшла, присіла.

— Я тобі комариків в'ялених принесла. Подякувати хотіла, що дозволили тут оселитися.

— Комариків? Я їх не їм. — скривився Там. — Але мені все одно приємно, що ти прийшла подякувати.

— Розказуй, як живеш. — Жаба вмостилася і приготувалася слухати.

— Живемо добре, дружно. Кращого сусіда, ніж Тут, годі шукати. І виручить, і допоможе, і порадить. Щастя, а не сусід.

Поки Там розказував, жаба усіх тих комариків, котрих принесла, з'їла. Коли хом'ячок усе розказав, жаба глибоко зітхнула, похитала головою, прищурилась і каже:

— Не справедливо.

— Що не справедливо? — здивувався Там.

— Все несправедливо. Ділитеся ви порівну, а в сусіда твого нора більша. — Жаба подивилася через вікно на небо. — О, вже місяць зійшов. Мені час йти. В мене концерт. — Відкланялася і пішла.

Скоро Там почув, як десь заграла скрипка і лісом полинула «Місячна соната». «Як красиво» — замріявся хом'ячок. Але музика несподівано стихла.

Саме час засинати, але не спиться Таму. Жабині слова з голови не йдуть. «Нора у Тута таки більша. Хай не набагато, але ж більша. То чому ж ділимо все порівну, як домовилися, а нора більша? Таки не справедливо.» Якось образливо йому на душі стало. Крутився цілу ніч, так і не заснув. Душило щось у грудях.

На ранок очі червоні, лапами ледь соває, з боку в бік його хилитає. Не пішов чай пити. Тут прийшов до столика, приніс чайника, а Тама немає. Здивувався. Не було ще такого, що б Там чаю не пив зранку. Певно щось сталося. Пішов до друга.

— Доброго ранку!

А Там мовчить, не вітається.

— Що з тобою, друже Там? — намагається Тут йому в очі заглянути.

— Нічого. — Буркнув той і відвів погляд.

— Ти чому чай не прийшов пити?

— Бо не хочу. — Там зібрався і пішов в поле.

«Дивно» — подумав Тут, але теж зібрався і в поле пішов.

2. Більше поле Тута

Вечором вже ніхто з друзів не пішов на чай. Там не пішов, бо несправедливість його ще мучила, а Тут просто образився на друга, який навіть не пояснив, чому він зранку схід сонця прогуляв.

Чує Тут, хтось в двері стукає.

— Хто там?

— Це я, сусідка, жаба Душечка.

Тут впустив сусідку. Та зайшла, присіла.

— Доброго вечора, сусіде. От прийшла провідати тебе. Подякувати хотіла, що дозволили тут оселитися. Жуків тобі принесла. Будеш?

— Жуків? Я не їм жуків. — скривився Тут.

— Ну, як ти не будеш, я поїм. Розказуй, як живеш.

— Жив добре до вчорашнього дня. Мав справжнього друга і щирого сусіда, хом'ячка Тама. Все на двох завжди ділити: і радість, і біду. А тепер щось з ним робиться… Сам не знаю що.

— Так-так… Я теж помітила. Ти з ним, дивись, обережно. Мало чого він задумав.

— А що він задумав? — здивувався Тут.

— Не знаю, що саме. Але те, що під себе все гребе, то це точно.

— Як це?

— Дивися, ти на поле куди ходиш? Направо? А знаєш, що воно більше, ніж ліве? Значить і працювати на ньому більше треба, і врожай з нього більший. А ділите ви все порівну. Виходить, що ти працюєш більше, а заробляєш менше. Не справедливо!

Задумався Тут. Жаба у віконце подивилася, побачила, що місяць сходить.

— Ти, Тут, подумай. А я піду. В мене концерт. — Позбиралася і пішла.

Знову почулася «Місячна соната». Красиво так, мелодійно. Але несподівано обірвалася посеред акорду.

Довго думав Тут над жаб'ячими словами. «Таки правду каже. Якщо поле більше, то й роботи більше коло нього. То чого ж порівну? Не чесно, не справедливо. Треба цьому край класти.» Не спав цілу ніч Тут, душило його щось у грудях.

Зранку на поле пішов і Тама зустрів.

— Тепер я піду на ліве поле, а ти йди на праве! Попрацюй!

— Як? Це ж моє поле!

— Ніхто тобі його не давав! Сам узяв. Твоє вже було. Тепер моє буде. — Тут повернув наліво.

Що залишалося робити, пішов Там направо, на тутове поле, і думає: «Чого це я на чужому полі працювати буду? Не буду!» Позбирав, що міг, за щоки позапихав і в свою нору позносив, що б Тут не бачив.

І Тут працювати не захотів. Теж все поле тамове до останньої зернинки обібрав. Повні комори собі наскладав.

3. Жаба знову за своє

Вечір настав. Втомилися хом'яки за цілий день, весь врожай зібрали, навіть і той, який ще не достиг. Що б сусіду не залишати. Полягали вдома, ледве дихають.

Знову до Тама в двері стук-стук хтось.

— Ти, жаба?

— Я, сусіде. Прийшла спитати, чи треба моя допомога. Бачила ви сьогодні трудилися в поті чола.

— Ні, не треба допомоги.

— Ви ж знаєте, я за справедливість! Не можу не сказати, що на власні очі