Читати книгу - "І-цзін. Книга змін, Є. М. Тарнавський"

колективність може тут урятувати становище. Потрібне лише стійке її збереження. Тоді ще можливий розвиток, бо спільними зусиллями ще можна зрозуміти шкоду «майже істини» і вчасно припинити її, відразу ж кинувшись до того, що справді істинне. У тексті це показано так: «Слабка риска — на початку. Коли рвуть очерет, то [інші] тягнуться за ним, позаяк він росте пучком. Стійкість — на щастя. Розвиток».

2

Така ситуація — ситуація занепаду. Але текст — не тіль­ки опис, тут дається порада, як подолати занепад. Саме тут це можливе, бо ця позиція, як центральна, зайнята слабкою рискою, природно має правильну відповідність в активній п’ятій позиції. Тут ще нікчеми, що символізують усе реакційне, можуть долучитися до чоловіка, котрий рухається вперед. Саме йому вказується на необхідність прийняти їх. Для них це — щастя, бо в такому сприйнятті позначається можливість їхнього правильного зростання. Але для такої великої людини, котра веде за собою менших, все ж ситуація залишається ситуацією занепаду. Однак із неї вона в змозі знайти вихід у тому, що з повною активністю приймає до себе тих, хто примикає до неї. Якщо вона зважується на це, то ніхто вже не може збентежити її в її розвитку. Однак, із іншого боку, прихильність до «майже істини» тут посилюється настільки, що ситуація сприяє діяльності лише нікчем. Діяльність справжнього шукача істини тут відчуває величезні обмеження. Проте вони лише служать імпульсами до їхнього подолання для того, хто слушно може називатися шукачем істини, тобто людиною, котра живе пізнавальним життям. Текст висловлює це так: «Слабка риска — на другому місці. Охопи тих, хто примикають до тебе. Незначним людям — щастя. Великій людині — розвиток у занепаді».

3

Криза, що репрезентує собою завжди вкрай скрутне становище в ситуації занепаду, стає особливо гострою. У поступовому загостренні занепаду саме третя позиція є найбільшою глибиною його, бо такі з ним позиції вже висловлюють відоме звільнення від занепаду. У символіці «Книги» це показано тим, що вони зайняті триграмою «творчість», повної активності для подолання занепаду. Тут же максимальний розвиток сил темряви. В пізнанні вони ведуть людину до того, що вона приймає подобу істини за саму істину. Ніщо тут не може виправити становища, жодне активне втручання самої людини неможливе. При усвідомленні такої ситуації людину охоплює почуття сорому, і воно може цілком збентежити її. Й активність її може бути спрямована лише на те, щоб мужньо перенести це почуття. У цьому — найважливіше, і «Книга змін» вказує тут у вкрай лаконічній формулі лише цей бік процесу: «Слабка риска — на третьому місці. Ти знемагатимеш від сорому».

4

Самостійний порятунок становища недосяжний і тут. Тільки як милість може бути надана допомога від того, хто займає таку, сприятливішу позицію. Це можливо тому, що період, охоплений характеристикою триграми «виконання», вже минув і настає інший період, позначений триграмою «творчість». Вона символізує також і небо, яке вважали в Стародавньому Китаї інспіратором долі. За цими поглядами (показаними в самій мові) воля неба і долі збігаються. Вступ у період цієї триграми «творчість» позначає «наявність неба», завдяки чому ситуація поліпшується і стан справ стає бездоганним. Це ще знаходить підтримку в тому, що всі сили світла тут діють спільно, об’єднані в одну триграму. Так само всі разом вони діяли і на першій позиції попередньої гексаграми. Все це характеризує стан, в якому вперше надається можливість виправити шкоду від помилкових переконань, від переконань, в яких подобу істини було прийнято за саму істину. Ця можливість виправлення має бути імпульсована з боку найпрогресивніших елементів пізнання або від людини, котра просунулася у своєму розвитку вперед. Текст формулює це такими словами: «Сильна риска — на четвертому місці. Буде наказ згори й осуду не буде. Всі, хто з тобою, прийдуть до благословення [неба]».

5

Максимальний розвиток сил творчості, що настає на цій позиції, дає можливість, незважаючи на загальну ситуацію занепаду, проявити таку діяльність, завдяки якій процес занепаду може бути припинений. Але це не відбувається автоматично, само собою, а вимагає енергійного та пильного втручання самої людини. Ця енергія показана і в тому, що це п’ята (активна) позиція і що зайнята вона світловою (діяльною) рискою, середньою (домінуючою) в триграмі «творчість». Така сила тут у злагоді з нормою займає позицію великої людини і має правильну відповідність — резонанс у другій слабкій, податливій рисці. Тому і в афоризмі показане щастя, що очікує таку велику людину, котра спроможна зупинити процес занепаду. Однак це розташування ще не таке, щоб на ньому була допустима чинна бездіяльність. Занепад — це все ще наявність, і безперервно треба стежити за тим, щоб не згинув цей початок ліквідації занепаду. Його слід найсильнішим чином зміцнити — немов прив’язати до буйно ростучої шовковиці, яку неможливо вирвати з коренем. Так пізнання, поступово очищаючись від панування ілюзій, має бути пильно укріплене для того, щоб уникнути стану занепаду. У тексті це має форму віршів (заради точності змісту перекладних прозою): «Сильна риска — на п’ятому місці. Призупинити занепад. Великій людині — щастя. Аби не загинуло, щоб не загинуло [воно]! Зміцни [його] у шовковиці, що буйно росте».

6

На цій останній позиції закінчується ситуація занепаду. Вся попередня діяльність була спрямована до його ліквідації. Ось чому настає момент, коли процес занепаду мав бути не тільки призупинений, як на попередньому щаблі, але і скинутий. Однак навіть тут він дає про себе знати з усіма властивими йому рисками, з його заміною істини «майже істиною» тощо, тому завчасу і ця позиція характеризується занепадом. Але все ж справа йде так лише спочатку. Після цього настає радість подолання занепаду. Ця радість провадить до ситуації, яка характеризується колективністю роботи. Так, закінчення процесу занепаду викладене такими словами: «Сильна риска — нагорі. Скинутий занепад. Спочатку занепад, а потім радість».

№ 13. Тун-жень. Однодумці (родичі)

Процес особистого розвитку закінчився на попередній гексаграмі. Він призвів не лише до занепаду, а й до подолання цього занепаду. Яких би висот не досяг розквіт попереднього процесу, тут, після занепаду, доводиться починати підйом спочатку. Але цього разу це робиться вже спільно з іншими. Для таких спільних дій необхідно, щоб ці люди мали тотожні позиції і тотожну цілеспрямованість. Так настає час для дій однодумців. Вони всі починають із зовсім необроб­леного ґрунту, в «пустці», на якій саме і може початися їхній подальший розвиток. У разі такої спільної діяльності він може передбачати великі та небезпечні дії, переходити вбрід через велику річку, але для таких серйозних дій потрібна стійкість, сповнена благородства, стійкість шляхетного чоловіка. Може виникнути запитання, чому тут процес має початися із зовсім необробленого, сирого ґрунту, покинутого всіма. На це відповідає коментатор Су Мей-Шань: «Пустка — це земля, якої ніхто не домагається. Якщо я стою на такій землі, то всі, хто підуть за мною, справді будуть зі мною єдині, бо без такого реального об’єднання хіба ж вони могли б піти за мною у пустку?» Символічно, образно це єднання показано вже і в самій гексаграмі,