Читати книгу - "Я, Ректор і наша Таємниця, Рома Аріведерчі"

- Адептко. Це не було нічого такого, про що ви подумали.

Ой, він і думки читає. Мамусю, я пропала…

- А про що я подумала, пане ректоре? Бо ви так швидко прочитали мої думки, що я за вами не встигла.

Тепер він вкривається червоними плямами.

Кажу ж, псих.

- Ви насправді не подумали про те, що я подумав, що ви подумали?

Ммм? 

- Я ні про що не подумала, пане ректоре. - обережно здаю назад. - Я як раз пригадувала, чи не було вашого візиту в нашу Кріпову Трясовину. І нічого не пригадала.

- Он воно як. Справді, я туди ще не навідувався. Але навідаюсь, раз там  народжуються такі здібні й на когось схожі адептки - з притиском і явним полегшенням відповідає він. - Не бачив то й не бачив. Насправді,  як добре подумати, ваша зовнішність…  - тут він кидає на мене винуватий погляд і втягує голову в плечі.

Ага. Він явно щось чув про відповідальність за мачизм, бодішеймінг, булінг, харасмент і сексизм. 

От і чудово. Больова точка пана ректора детектед. Я тобі покажу, як натякати на те, що моя зовнішність не така ідеальна, як у панни декана.

-Я хотів сказати, що дівчата астенічної будови з рудим волоссям і великими очима привертають увагу і запам’ятовуються. Але вони все ж не так уже й зрідка зустрічаються. Можна переплутати.

Викрутився? Ххха!

- Переплутати? Так, пане ректоре. Звісно. Переплутати можна. І навіть треба. Я готова до першого серйозного завдання. Можна йти?

- Не можна, адептко. На склади й у комори по одному не ходять. Щоб потім не виникало підозр, коли щось зникне невідомо куди.

- Он воно як! - от же ж причепилася помовка. - Тоді ви дасте мені в супровід когось?

- Ні. Панна Кімора сьогодні взяла вихідний.  Вона зайнята чимось надважливим. Найдл… найлдизайном і дредингом. От чим вона зайнята. І це її перший відгул за 20 років.

- Ясно. Це справді важливо, пане ректор. І що робити? Відкладемо це завдання? У вас, я бачу, є  ммм... 374 нові листи. Розібрати?

- То не критична кількість, адептко. І тому почекає. Берці потрібні терміново. У нас друга і третя пара - бойовка. Я вас особисто супроводжу.

- Он воно як.

Чого він на мене так дивиться?

- Ходімо. 

Він бере мене за руку.  Ой, статична електрика? Так коле, куди тому світляку... 

Упс!  - ми вже на складі. Тобто в коморі.

Тобто він точно дракон, раз просто так витрачає магію на переміщення. Тут всього й треба було три рази спуститися й повернути вліво, потім піднятися на два поверхи, пройти галерею і повернути, потім... 

Ну коротше, я б теж краще переміщалася отак. Тільки мені не можна показувати свій  рівень.

Я іду вперед по вузькому проходу між полицями,  він за мною.

- Ви знаєте дорогу, адептко?

- Я тут вчора була. І тут десь в глибині були три пари берців, пане ректоре. Різних розмірів. Але не може ж бути у всіх адептів всього лише три розміри?

- То вже проблема панни декана побутового факультету. До речі вам зручно на таких шпильках? Нащо  ви попросили панну декана про них? Знаєте, адептко, вони не корисні для хребта. Особливо в процесі формування організму. - повчально каже пан ректор. І тре долоню.

Мабуть, його теж довбонуло статикою. 

- Ні, пане ректоре. Я не просила. То був дизайн панни декана.

- Марта вам сама зробила оці туфлі?

- То велика честь, пане ректоре. - сумно кажу я. 

Бо гадські шпильки уже довели ступні до судом. І я тримаюся тільки на трудовій дисципліні.

- Вона, мабуть, в цей момент думала, як дозолити її величності. Тобто догодити. Я хотів сказати - догодити, адептко.

- Ммм. Я так і зрозуміла, пане ректоре.

Вона йому Марта. І королеву назвав просто Руженою. 

Ці дракони такі  ласі до красунь. А він аж до таких високих осіб підкочує. Нахаба. 

Я розізлилася. Звісно через співчуття до жінок, яких ці дракони роблять об’єктами об'єктивації. 

Цей дракон робить. Фу!

- Про що ви задумалися. адептко?

- Про те, що  рукави цієї блузки не вмістять навіть одного берця найменшого розміру.

 - Тобто місія невиконанна?  - вбито питає пан ректор. - Он воно як. А я було понадіявся. Зараз я викличу панну декана, і  вона вам розширить рукави. І заодно підбори зменшить. - запопадливо дивиться мені в очі цей дракон.  Чари випробує. Обламайся, козз... тобто пан ректор.

- Немає потреби нікого викликати. Просто ви потримаєте мою блузу, а я залишуся в мантії.  Підбори ви самі потім відламаєте, бо у мене зранку сил не вистачило. А магічити побутово я ще не вмію. 

- Я? Вашу блузку? Ви у своєму умі, адептко?

Які ми ніжні.

- Ви. Мою. Тільки відверніться. Мама казала, що не можна знімати блузку в присутності чужих чоловіків.

Не встигаю договорити, як уже бачу широченну спину цього хама. Йому що,  справді не цікаво? 

Це було образливо, щоб ви знали.

Але робота сама себе не зробить. Я зняла обтислу білу ганчірку. Зразу стало легше дихати. Загорнулась в мантію. 

- Ви можете повертатися.

І знов не встигла договорити, як побачила його сердите обличчя. Ха!

- От, потримайте, пане ректоре. Скільки примірників на сьогодні?

- Ви можете так кожен день?

- Кожен, пане ректоре. І так довго, як ви захочете. 

Знову кашляє. Хиляк якийсь.

- Тоді на сьогодні 60 пар, адептко.

Я гидливо беру всі три пари й закидаю під мантію. І нехай панна професорка мені подякує. 

Я могла взяти найменший розмір. Або найбільший. Щоб їй було більше роботи. Але я не така. Друга і третя пара  у пана ректора - бойовка.  І вони почнуться через пів години. І добре, що чобіт три пари, а не по одному. Множимо на двадцять. Правда, таточку? 

Калькулятор би мені…

Вжух - і на підлозі гора взуття. Ректор встиг мене відтягти, а то б завалило. Гарна реакція. 

Вжух - і взуття тут вже нема.