Читати книгу - "Реактивація, Кулик Степан"

Розділ 8

Пацюки юрмилися навколо чогось, невидимого за їхніми тілами, і не звертали на мене уваги, даючи можливість подумати. Вриватися туди із палицею наперевіс чисте самогубство, причому далеко не з приємних. Потрібно їх якось по одному викликати. Але як? Посвистіти чи пальцями поклацати?

Нерозумно, але чому не спробувати. Тільки оглядаюсь спочатку, куди втікати, як раптом щось піде не за планом.

Метрів за три позаду, майже під самою стелею, товста труба. Теплотраса чи каналізація — не знаю. Не розбираюся. Під товстою трубою розташовувався ряд труб тонших, і по них, як по сходах, можна швидко вилізти нагору. Для впевненості — перевірив. Читав у дитинстві казку про ведмедя, який дражнив кабанів, а потім залазив на гілки дуба і сміявся зі свиней, що скаженіли під деревом. Поки, якось, гіляка під ним не обломилася... От і я не хочу, опинитися в ролі такого ведмедя.

Труби не підвели. Скрипіли, хиталися в хомутах, але тримали. І щоб злетіти нагору вистачало кілька секунд. А там, розпластавшись ниць, я був недосяжний і майже невидимий.

Що ж, ризикну.

Трохи висунувся з-за рогу і тихенько свиснув.

Колоїдний андроїд! Всі до єдиного щура повернули голови в мій бік, вишкіривши пащі, усіяні дрібними та гострими зубами. А потім вся ця купа зрушила з місця.

Я казав: кілька секунд? Брехав. Телепортація не закинула б мене нагору швидше. Ось я стою, витріщаючись на хвилю щурів, що насувається, а ось вже лежу під стелею, втискаючись в щілину, між перекриттям, стінкою і трубою.

Щури вилетіли в коридор секундою пізніше і в розгубленості зупинилися, здивовано крутячи головами, роздратовано ворушачи вусами і принюхуючись. Дарма. Мій запах точно не переб’є сморід та загаженого ними самими підвалу.

Хвилини дві вони роздратовано попискували і безглуздо штурхалися внизу, в марних пошуках жертви, а я — затамувавши подих — дивився на них зверху. Заодно й перерахував. Рівно п'ятнадцять звичайних — сірих, першого та другого рівня. І три смугасті пацюки. Два третього, а один аж п'ятого рівня. Загалом серйозний противник. Я навіть почав подумувати про те, чи не забагато пригод на один день і чи не час припинити полювання? Данж данжем, але життя і здоров’я дорожчі.

Покружлявши ще трохи, тварюки забралися назад, і азарт почав повертатися. Зрештою мені що треба? Придумати як виманювати їх якщо не по одному, то хоча б не більше двох-трьох. З такою кількістю я вже якось впораюся. Навчився. Запитання, як це зробити?

Почекавши ще трохи, тихенько зліз і визирнув за ріг. Пацюки та щурі повністю ігнорували мене, знову стовпившись над чимось, що лежало на підлозі.

Чорт! Як же мені заманити одного з них?

Подивився під ноги, помітив камінчик. Підняв, прицілився і жбурнув у найближчу спину.

Короткий писк, і на мене знову дивиться уся зграя.

Трясця!

Ще один рекордний спурт, поштовх, стрибок, і я знову в безпеці. Ф-фу… Ледве встиг. Цього разу щурі рухалися швидше. Якихось миттєвостей їм не вистачило, щоб зубами вчепитися в ноги.

Зграя невдоволено метушиться, бігаючи по колу, але підняти морди і подивитися під стелю не здогадуються.

Щоб якось згаяти час, заглянув до архіву подій. Угу... Виявляється, кинувши камінь, я примудрився зняти в щура кілька пунктів життя. Того він так зойкнув. А що, як запастися камінням і кидати його згори?

Угу… Арифметика показала, що для знищення зграї мені знадобиться приблизно пів тисячі каменів. Маячня… Навіть якщо викинути з інвентарю всі тушки, навряд чи зможу напхати туди більше сотні каменів.

Стоп! Тушки!

А якщо…

Думка здалася настільки цікавою, що я навіть не став її додумувати, а одразу перейшов до втілення.

Вийняв з інвентаря тушку, прицілився і метнув. Почув очікуваний, обурений писк і побачив, як у мій бік розвернулася морда щура. Одна! Втрати здоров’я не було, відповідно і тривога зграї не передалася. Решту куди більше зацікавило несподіване частування.

Зате потривожений щур, не звернувши уваги, що лишився без підтримки, швидко задріботів у мій бік. Я про всяк випадок відступив на пару кроків і, як тільки гостра морда висунулась з-за рогу, зустрів її добрячим ударом. І ще одним… І ще… І… і вистачило. Щур востаннє щось пискнув і уткнувся носом у підлогу.

Бінґо!

Пнувши тушку, щоб не прогаяти нагороду, підбираю хабар, потім хапаю здобич за задні лапки і йду до місця «обстрілу». Угу — безвідходне виробництво. Коротке прицілювання, і черговий, ображений щур поспішає розібратися зі мною.

На цей раз вистачило двох ударів. Дається взнаки досвід. А, може, й навичка володіння дворучною зброєю росте? Нема часу дивитися. Усе другорядне — потім.

Лут в інвентар, тушку в руку і на позицію.

На цей раз цілюся краще. Поки щурі зайняті пожиранням менш щасливих родичів, хочу спробувати розібратися зі смугастим.

Кидок! Не влучив… Знову сірий біжить.

Нічого. Раніше чи пізніше вдасться.

Привернути увагу пацюка вдалося лише через два кидки... Зате відразу найбільшого. П'ятого рівня.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍