Читати книгу - "Згадаємо про нас, Дар'я Новицька"

— Докторе Фостер! Не переходьте межі субординації! Усе відділення чудово знає ваш характер та гострий язик. Але зараз ваша нечемність недоречна.

Мел награно округлила очі:

— За нечемними хлопчиками приходять нечемні дівчатка, — і, засміявшись, вона відкинула теку трохи далі від себе.

За кілька хвилин у конференц-зал почали сходитися люди. Панувало мовчання. Лише шурхіт паперів, одягу та скрип стільців об підлогу. Хтось прокашлявся, наче готуючись до промови, але слів не пролунало.

Коли всі зайняли свої місця, останнім увійшов головлікар Білл Морган. Він був у білому халаті поверх дорогого темно-синього костюма з краваткою. Тонкі окуляри були чепурно поправлені середнім пальцем, коли він сів на шкіряний стілець з іншого краю стола, де було лише одне місце, таке, щоб бачити всіх присутніх.

Узявши пульт, він увімкнув великий монітор на стіні, щось натиснув на планшеті, який перед ним поклала секретарка, і на екрані з'явилися виписки з карти місис Блум.

— Добрий день, шановні! Якщо всі зібралися, можемо починати.

Чоловік, якого Мел не знала, підвівся та підійшов до екрана. Кивнув і відкрив теку, читаючи з папірця:

— За фактом перевірки, щодо виявлення лікарської помилки або службового недбальства, сьогодні ми розглядаємо справу проти доктора Мелісси Фостер, анестезіолога-реаніматолога, яка, своїми непрофесійними діями призвела до стану, небезпечного для життя, пацієнтки Кетрін Блум.

Мелісса стиснула кулаки. Злість накочувала й затуманювала її свідомість.

— Моєї помилки там не було! — не витримала.

— Докторе Фостер, вам ще дадуть можливість сказати. Стримуйтеся! — попередив Морган, озирнувшись до неї та поглянувши з-під окулярів, які знову сповзли на носі.

— Я можу продовжити? — незадоволено пробурмотів чоловік у чорному костюмі, що стояв, наче статуя перед екраном.

— Ні, не можна, — жартома прошепотіла Мел, опускаючи погляд на свої руки.

— Меліссо, тихіше, заспокойся, — майже лагідно попросив Ліам, нахилившись над столом.

— Закрий свою пащеку! — огризнулася й сіпнулася, адже головлікар крикнув.

— Докторе Фостер! — ударив долонею по скляній поверхні. — Припиніть цей дитячий садок!

— Справді? — засміялася, встаючи та дивлячись на нього: — Дитячий садок? Хм… А чи буде це дитячим садком, коли декотрі з ваших підлеглих опиняться за ґратами?

— Тримайте себе в руках, докторе! Ніхто не казав, що ви будете ув'язнені! — важко видихнув Морган, знімаючи окуляри, які його дратували.

— А я не мала на увазі себе, — посміхнулася, сідаючи. — Окей, я трохи помовчу. Нехай поважний чоловік продовжує.

— Дозволяєте? — саркастично запитав головлікар.

— Угу, — кивнула Мел, роблячи вираз обличчя настільки незворушним, що й самій було смішно.

— Отже, за фактом перевірки, було виявлено, що саме дії доктора Мелісси Фостер призвели до анафілактичного шоку, одразу після введення препарату для анестезії. Вона не ознайомилась з анамнезом попередніх випадків та не отримала консультації від лікаря-алерголога доктора Джейсона. Своєю чергою, пацієнтка місис Блум була попереджена стосовно будь-яких речовин, які виявили позитивну реакцію. Їй було видано попереджувальну картку та браслет, а також детальний лист з інформацією про виявлені реакції, відповідальні за них препарати, результати досліджень та поради щодо використання анестетиків. Цей документ доктор Фостер проігнорувала…

Мелісса затамувала подих. Перевела погляд на алерголога Джейсона. Він відвів очі.

— Доктор Джексон, хірург, який мав проводити лапароскопічну холецистектомію, підтвердив факт того, що доктор Фостер, прийшовши в операційну, не була ознайомлена з карткою пацієнтки, а також її поведінка була доволі непрофесійною.

У Мел ніби заклало вуха. Далі вона не чула слів, лише луну чоловічих голосів, які злились воєдино, перетворившись на незрозумілий гул.

Пазли в голові складалися у більш чітку картинку, вимальовуючи те, що відтепер вона не просто повинна, вона мусить себе захистити!