Читати книгу - "Новорічний поцілунок , Міра Лей"

Розділ 15

ВЛАД 

- І так! Я щось пропустив? - з цікавістю запитує Тьома, зручно вмощуючись на м'якому, шкіряному кріслі. 

- Не зрозумів! - уточняю, сідаючи навпроти друга. 

- Та годі тобі! Я вже не можу дивитися на твою задоволену фізіономію! - фиркає Тьома, відкорковуючи пляшку елітного віскі й наливаючи вміст по келихах. 

- А чому б, і ні! - спокійно кажу, приймаючи від друга склянку з коричневою рідиною - Сьогоднішня зустріч пройшла чудово, вже завтра ми підпишемо договір і новий проєкт буде моїм. 

Сьогоднішня зустріч і справді перевершила усі мої сподівання, клієнту настільки сподобався мій проєкт, що вони запропонували вигідний контракт на довготривалій основі. 

Не можу не відмітити, що зустріч відбувалася у клубі друга. Тьома виділив для нас круту VIP-кімнату і клієнтам тут дуже сподобалося. 

Хто б, міг подумати, що це місце стане для мене таким щасливим, що в робочих питаннях, що на особистому фронті. 

Саме тут я вперше зустрів свою незнайомку, вперше поцілував її, а також нарешті знайшов, і знову поцілував. 

Від згадки про вчорашній поцілунок, серце робить кульбіт. Ніби нічим не примітна дівчина, але яку бурю емоцій викликає в мене! 

А ще, вона дуже кумедна! Чого тільки варта її реакція, коли я сказав, що шукаю тут свою незнайомку. Вона дивилася на мене такими здивованими очима! Наче була впевнена, що я її шукати не буду?  

Хоча, чесно признатись після новорічної ночі, я очікував побачити свою незнайомку у вигляді гламурної та пафосної дівчини в коротеньких мініспідницях, та аж ніяк не кучеряве чудо в худі на декілька розмірів більшому. Причому дівчина виявилась з характером. Згадати тільки як вона заступилася за подругу перед Макарським, та і мене тоді так відшила, через невдалий жарт. Словом палець в рот не клади.... 

- Ну ось, знову! - незадоволено пихтить Тома, повертаючи мене в реальність. 

- Що? 

- Кажу, знову не зрозуміло звідки ця дурацька посмішка! 

- Не розумію про що ти! - уже серйозніше відповідаю. 

- Та годі тобі! - фиркає друг - З вчорашнього дня, ти якось дуже дивно себе поводиш! Щось ти надто веселий ходиш. Це на тебе не схоже! 

- Так день сьогодні хороший! - задоволено відповідаю, зручно вмощуючись на кріслі й закидаючи руки за голову - Диви контракт який заключив! Чим тобі не причина для хорошого настрою! 

- Ні, ні! Зустріч відбулася ввечері, а ти такий, із самого ранку! - хлопець підіймається з крісла, і намотуючи круги по кабінету, ділиться своїми припущеннями - Отже, щось повинно було трапитися вчора ввечері, або в ночі! І швидше за все, там точно змішана дівчина, про те, не звичайна дівчина! Після звичайно перепихону, ти не буваєш такий щасливий! - друг розмірковує доволі серйозно, що не аби як смішить мене - І оскільки, ти уже декілька тижнів просто зациклений на пошуках своєї незнайомки, можу припустити, що тобі таки вдалося її знайти - задоволений собою хлопець шльопається назад у своє крісло, і з цікавістю чекає моєї реакції. 

Ну, а я звичайно шокований від друга, вірніше з того, наскільки добре він мене знає! А ще, не можу не відмітити що Тьома у нас психолог від Бога! 

- Так, що ти мовчиш? Я правий, чи не так! -  нетерпляче каже друг, і це констатація факту, а не питання. 

- Правий! -  підтверджую домисли Тьоми оскільки розумію, що він так легко від мене не відстане. 

- Справді! І хто вона? Мені вже не терпиться з нею познайомитися! 

- Не так швидко! - зразу же, тушу запал хлопця, оскільки й справді поки що не збираюся нікому показувати свою незнайомку. 

- Що? Чому? - розчаровано випалює хлопець розводячи руками - Невже вона наскільки гаряча штучна, і ти боїшся що я складу тобі конкуренцію! - весело підморгуючи додає друг. 

- Вона - особлива!  - згадую Кучеряву і ловлю себе на думці, що посміхаюся - А конкуренції, ти знаєш, я ніколи не боявся! - також підморгую другові та підіймаюся з крісла - Що ж, мені уже пора! Дякую за організацію зустрічі, все було на вищому рівні! 

- Що? Ти так просто підеш? Невже й справді не розкажеш хто та загадкова дівчина? - розгублено запитує Тьома. 

- На все свій час! - випалюю уже на виході, швидко прощаюся з другом і виходжу з його кабінету. 

Виходжу на вулицю і прямую до машини, погода сьогодні просто клас, невеликий мороз і яскраво світить сонце. На кінець мої справи пішли в гору, що у бізнесі, що з незнайомкою. Ну звичайно, в другому випадку ще зарано говорити про якісь серйозні зрушення, проте, я її знайшов, а все інше справа техніки. 

Мимоволі згадую вираз обличчя Тьоми, коли повідомив що не збираюся відкривати ім'я незнайомки, і відразу становиться смішно. Напевно бувши на місці друга, я б, також здивувався. Та, на цей момент в мої плани не входить знайомити Кучеряву з Артемом, а тим більше представляти її перед Прайдами. 

Так у нас вже заведено, що як тільки учасник клану знаходить собі дівчину і представить її перед усіма, вона автоматично стає під наш захист. Тобто, ніхто з учасників клану (а це буває найчастіше), а тим більше ніхто з інших студентів, не має права її ображати. Також, для них автоматично відкриваються двері у всі клуби міста, та  на всі закриті тусовки, саме тому усі дівчата університету так липнуть до нас, мріючи стати подружкою Прайда. 

Чому поки що, не планую цього робити? Тому що, я ще сам не розібрався що робити з цією дівчиною. Те що вона відрізняється від усіх раніше знайомих мені дівчат, це факт. Я уже двічі її поцілував, і кожного разу після палкого поцілунку, вона просто втікала. І якщо втечу в новорічну ніч, я міг списати на розгубленість дівчини, після такого спонтанного поцілунку з незнайомцем. Тоді вона точно не знала хто її цілує, і як мені тоді здавалося, якби знала то сто відсотків не втекла б. Проте, моя впевненість похитнулася після вчорашнього вечора. Якщо ми навчаємося в одному університеті, тут уже без варіантів, мене в цьому закладі знають усі без винятку. 

Однак, дівчина все одно втекла. Втекла, знаючи що, тільки що, її цілував сам Влад Соколовський! Чесно признатись, у мене таке вперше! 

Проте, я не збираюся здаватися, так навіть цікавіше. Дівчат які від мене бігають та відкрито ігнорують, у мене ще не було. 

Для початку, було б, непогано пробити її номер. Тим зараз і займусь, набираю номер однієї перевіреної людини і уже через декілька секунд чую приємний жіночий голос. Надя наш університетський секретар, дівчина старша від мене всього на 3 роки, і ще на першому курсі положила на мене око. Проте, що нічого серйозного між нами бути не може я повідомив дівчині ще тоді. Та по при це, завжди радо допомагає коли я до неї звертаюся. Ми люб'язно поспілкувались декілька хвилин і дівчина, пообіцяла знайти необхідну мені інформацію. 

Повернувшись додому, швидко приймаю душ і сідаю за підготовку до завтрашньої зустрічі. На жаль, через підписання контракту я завтра не зможу приїхати в універ, і спокійно поговорити з дівчиною. Проте, вчасно згадую, що саме завтра відбудуться змагання, в яких Кучерява взяла першість. Саме тому, планую швидко завершити з роботою, і таки повболівати за свою спортсменку. 

Не зважаючи на те, що сьогодні неділя, пізно ввечері, Надя таки надсилає номер Стрілецької. Прочитавши повідомлення, борються з бажанням набрати її. Та все ж, обмежуюся sms, бажаючи дівчині перемоги в завтрашньому забігу. Дивно, зараз відчуваю себе п'ятнадцятирічним хлопчиком, кожної секунди поглядаючи на телефон. А я думав, що вже переріс цей період. 

І відповідь, не заставила себе довго чекати, дивується звідки у мене її номер! 

- Дівчинко, я можу цей світ перевернути в пошуках необхідної інформації! - тихо шепочу, посміхаючись. 

На жаль, на іншому кінці тиша, або дівчина уже просто лягла спати, або просто не хоче зі мною спілкувалися. Сподіваюся, що це таки перший варіант. 

Зранку прокидаюся в доволі хорошому настрої, оскільки часу піти в зал, сьогодні не буде, збираюся на ранкову пробіжку, потім в душ і снідати. 

До обіду вирішую всі робочі питання, як я і планував контракт ми підписали і це не може мене, не радувати. Тепер на всіх парах мчу до спортивного комплексу. Забігаю в середину і просто гублюся від такої великої кількості людей. На щастя Тьома, та інші хлопці з Прайду уже тут, і зайняли для нас доволі хороші глядацькі місця. 

Я вітаюся з друзями та займаю своє місце, мимоволі, починаю шукати Кучеряву, про те, серед учасників забігу дівчини не видно. 

- Як Ярко пробіг? - голосно кричу на вухо Тьомі, стараючись перекричати натовп. Цікавлюся результатами забігу між хлопцями, якій відбувся перед дівчачим забігом. У ньому брав участь один із Прайдів. 

- Третє місце! - трохи розчаровано відповідає друг. 

Тьома, починає мені завзято ще щось розповідати, та я його не слухаю. Мій погляд в пошуках Кучерявої, якої я ніяк не можу знайти. Проходить ще декілька хвилин, і я видихаю з полегшенням, проте, не надовго. 

Дівчина, якось уже занадто кволо виглядає, як на людину яка збирається на забіг. Обличчя біле, на якому немає ні краплі посмішки, та й взагалі здається наче кожен крок приносить їй дискомфорт. Немає рішучості в ході та вогника в очах. Можливо вона захворіла?! Але чому ж тоді тренер дозволив їй вийти на змагання? 

Це питання так і залишається в моїй голові, а дівчина тим часом прямує на старт. Сам не розумію чому, та в середині починає наростати хвилювання. Заспокоюю себе тим, що якби, і справді було щось не так, до змагань її б, не допустили. 

Стартує Кучерява доволі не погано, тримається однією з перших, на середині дистанції так взагалі обходить всіх, відірвавшись на доволі велику відстань. А потім, наче щось стається і вона шалено починає втрачати швидкість. В кінцевому результаті фінішує другою. 

А тоді починає твориться хаос, вболівальники почали сходити з трибун, вітаючи учасників забігу. Серед усього цього натовпу, намагаюся не втратити з виду Стрілецьку, саме тому швидко підіймаюся і прямую до дівчини. 

Пробираюся крізь натовп, і помічаю Катю, поруч із нею стоїть тренер, щось говорить, проте, дівчина взагалі на нього не реагує. Потім чоловік відходить від неї, відволікаючись на дзвінок.  Що ж, думаю тепер можна і мені підійти, та як тільки я наближаюся до дівчини, не зрозуміло звідки появляється якийсь хлопець і вхопивши Кучеряву за лікоть, почав вести в коридор. Це виглядало доволі дивно, оскільки дівчина, смиренно йшла за ним. Раніше я уже бачив їх разом, швидше за все це її одногрупник або хлопець. 

Швидко наздоганяю їх, щоб розібратися, що тут відбувається проте, як тільки бачу обличчя дівчини, усі слова застрягають у горлі. Вона біла немов стіна, стоїть не рухомо, важко дихаючи.  Очі у дівчини виглядають дуже великими, і хоча вони направлені у мій бік, складається враження що Кучерява дивиться крізь мене. Це доволі дивні відчуття. 

- Що...? - я намагаюся зібратися, і таки запитати що з нею, та не встигаю вимовити й слова, як раптом дівчина ледь хапає мене за руку, наче намагається знайти опору, а тоді просто падає. На щастя, я реагую швидко і встигаю зловити її. Обережно беру дівчину на руки і швидко прямую до виходу. 

Переляканий хлопець, бовтається позаду мене, бурмочучи собі підніс, щось на кшталт " О Боже,  що робити?", тим самим не аби як мене дратуючи. 

- Що? Що сталося? - позаду чую голос тренера. 

- Не знаю! Вона просто втратила свідомість! - обережно повертаюся до чоловіка, пояснюючи ситуацію. 

- Куди ти її несеш? Її треба оглянути? - стурбовано каже чоловік, оглядаючи дівчину. 

- Оглянуть, але уже в лікарні! - впевнено кажу, на що тренер лише схвально кидає. 

- Я на жаль зараз не можу поїхати з вами, треба заповнити ще деяку документацію - схвильовано пояснює чоловік. 

- Не хвилюйтесь, я про неї подбаю! - впевнено кажу, прямуючи до виходу. 

- Пізніше обов'язково повідом мене про її стан! - чую, поза настанову тренера, на що коротко киваю, не зупиняючись. 

А чорнявий хлопчина, так і продовжує йти позаду мене. Розумію, що зараз не час, та ніяк не можу не думати про те, чи справді вони тільки одногрупники. 

- Як тебе звати? - запитую виходячи на вулицю. 

- Я? Я Паша! - трохи розгублено представляється хлопець. 

- Паша, у правій кишені куртки є ключі від машини, витягни їх та відчини машину. 

Хлопець швидко киває і на моє здивування, досить вправно береться ритися у моїй кишені. Я б, звичайно і сам міг дістати ключі проте, це б зайняло трохи часу, а на дворі доволі холодно, а дівчина лише в спортивному костюмі. До речі по це... 

- Потрібно забрати її речі з роздягальні  - кажу, як тільки хлопець відчиняє машину, і я кладу Кучеряву на заднє сидіння.  

- Я заберу! - впевнено каже хлопець віддаючи мені ключі від машини - В яку лікарню ви їдете? 

- Першу Приватну! - швидко відповідаю, сідаючи за кермо.  Хлопець лише киває, повертаючись назад у комплекс. 

Лише на секунду повертаю голову назад щоб глянути на дівчину, її кучеряве волосся неслухняно розкинулось по блідому обличчі. Так і кортить його заправити. Обережно погладжую більше обличчя, а тоді швидко повертаюся і жму на педаль газу. Поки їду у лікарню, порушую напевно усі правила дорожнього руху! І уже через 10 хвилин я на місці! 

Обережно дістаю дівчину з машини і прямую в приміщення лікарні, де на мене уже чекає бригада на чолі з нашим сімейним лікарем. Дорогою сюди я подзвонив йому, попередив що скоро приїду і коротко описав ситуацію. 

Чекаючи в коридорі, допоки Кучеряву оглядали, думав що збожеволію. Уже давно я так не нервував. Звичайно я розумів, що дівчина знаходиться в надійних руках, про те, нічого не міг з собою вдіяти. 

Зараз зловив себе на думці, що це по суті чужа мені людина. Яку я бачив лише декілька раз у своєму житті. Так, ми цілувалися два рази, але я не знаю зовсім нічого про цю дівчину,  я не знаю що вона любить? Чим займається у вільний час? Я навіть не знаю де вона живе? А ще я зрозумів, що до біса сильно хочу це все дізнатися. 

- Влад? - від моїх роздумів, мене відволік голос лікаря. Це сивуватий чоловік, середнього зросту, років шістдесяти. 

- Вадим Борисович? Що там? Що з нею? - нервово запитую, заглядаючи за спину чоловіка. 

- Пропоную пройти в мій кабінет! Там і поговоримо! - я коротко киваю та прямую за лікарем, в уже знайомий мені кабінет. 

В підлітковому віці я інтенсивно займався різними видами спорту, так би мовити, шукав себе. І цей заклад по своїй необережності, мені доводилося відвідувати часто. 

- Влад, наша нова пацієнтка..., твоя дівчина? - серйозно запитує лікар, як тільки ми знаходимо в його кабінет, та сідаємо за стіл. 

- Що? Ні! - трохи розгублено відповідаю  - Це просто знайома! 

- Знайома кажеш! - якось з недовірою повторює чоловік поглядаючи на мене з під окуляр - А чим займається твоя знайома? Маю на увазі її спосіб життя! 

- Я не розумію, до чого ці питання? Ви можете пояснити що з нею? - трохи роздратовано випалюю, оскільки розумію, що про життя дівчини толком нічого розповісти не зможу. 

- Розумієш в чому справа, у цієї дівчини, сильне виснаження організму, перевтома та авітаміноз - серйозно заявляє чоловік, поглядаючи на мене з під лоба - Ось я і не можу зрозуміти, звідки у молодої дівчини, на перший погляд, повної сил та енергії - такий діагноз! -  така заява лікаря, чесно кажучи, викликала в мене шок.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍