Читати книжки он-лайн » Фентезі 🐉🧝‍♀️🗡️ » Легенда про зміїне серце, або Друге слово про Якуба Шелю, Радек Рак

Читати книгу - "Легенда про зміїне серце, або Друге слово про Якуба Шелю, Радек Рак"

99
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 15 16 17 ... 99
Перейти на сторінку:
руки в темну воду й напився.

Вода, свинцева й важка, наче ртуть, гамувала спрагу й заспокоювала голод. Не мала смаку, але після кількох ковтків Куба відчув, що страхи й побоювання злущуються з нього, як старі струпи. Залишилася тільки втома після цілоденної мандрівки — звичайна здорова втома.

— Скажи, чи є в тебе якесь бажання, приятелю зміїв, — озвався один із гадів, який досі мовчав, мабуть, дуже старий, бо всохлий і бляклий, а плями на його голові мали барву ниток павутини.

— Бажання, пане?

— Великою є вдячність нашого племені, на цілому світі не знайдеш більшої, а життя навіть найменшого серед нас є безцінним. Ми, змії, не забуваємо. Ані доброго, ані поганого. Все у нас пораховано, до найдрібнішої лусочки на спині. Тому скажи, чого ти прагнеш понад усе, а ми твоє бажання виконаємо до найменших дрібниць.

У Куби перехопило подих, бо вже дуже давно ніхто не питав його, чого б він хотів. Першої миті йому захотілося содових оладків на білому борошні й кисляку, таких, які робила його мати, до того як батько вигнав його за те, що спалив халупу. Міг би їх їсти і їсти аж до блювоти, а потім ще трохи.

І вже розтуляв рота, щоб висловити своє бажання, проте наштовхнувся на застиглий погляд старого змія і видався собі дитинним і несерйозним. Бо як же це так — оладки за врятування життя? Тож запрагнув попросити про Мальву, але Мальву вже колись мав і не зумів її втримати. Вибрала пана, бо навіть німфи й русалки охочіше вибирають панів, ніж наймитів.

І тоді Куба зрозумів, чого прагне.

— Я хочу стати паном.

— Паном? — запитав старий змій.

— Так. Мати двір і гарний екіпаж, і сивих коней у запрягу, і шаблю, і шпіцрутен, і щоб Мальва знову була моя. І щоб мав я власних хамів, для яких був би добрим і ласкавим, а серед них оте стерво, Вікторина Богуша, щоб міг йому докучати й обкладати киями, як прийде мені така фантазія, і щоб добровільно робив у мене в полі.

Змії замовкли. Усі, скільки їх було на галявині, уп’ялися в хлопця очима.

— Загибелі своєї бажаєш, — відповів найбільший серед гадів, той, який ледве поміщався в котловині. — За Божим бажанням одні народжуються панами, а інші хамами. Є, мабуть, у тому мета і є в тому мудрість, хоча важко сказати, яка саме. Не повинен у це втручатися ані чоловік, ані гад.

— Чи воно правдиве — те, чого ти прагнеш? — урочисто запитав старий змій.

— Так, пане. Я прагну цього.

— Отож, сказано. Амінь, амінь, амінь, — мовив найстарший гад, і Куба злякався, бо відчув, що оце були запущені в рух якісь прадавні й могутні сили. — Нехай так і станеться. Знай, однак, Якубе, що бажання твоє є могутнім і ламає порядок речей, встановлений тим, котрий є більшим від зміїв. Ти просиш речей незвичайних, не якихось содових оладків чи дівчини. Для того, аби твоє бажання могло здійснитися, ти мусиш мати серце. Бо це найглибша глибина, це укріплене місто в грудях кожної людини, де ти зустрічаєшся сам із собою. Хто не має серця, той не може зустріти самого себе, а отже, не може бути ніким, навіть самим собою. Коли воно знову заб’ється у твоїх грудях, тоді — не раніше — ти станеш паном, а твій теперішній пан служитиме тобі.

— Але звідки ж я маю взяти серце? — Парубок ще раз відчув себе обдуреним. З таким самим успіхом гади могли сказати йому зловити місяць рибальською сіткою.

У який спосіб мав він відшукати своє серце? Мальва, звісно, не дбала про нього, як він не дбав про серце Хани. Він сам переконався, що діється з серцем, яким ніхто не опікується, а понад те — дарованого не можна отак просто відібрати.

— Ніхто з нас не віддасть тобі свого, — сказав найбільший змій. — Люди — дивні істоти й можуть обходитися без серця, ми, однак, цього не вміємо і померли б протягом хвилини.

— Залишається ще Зміїний Король, — ствердив найстарший гад.

— Він неживий, хссс! Неживий вже тисячу літ, — засичав перший змій, той, який хотів з’їсти Кубу.

— Не є мертвим той, хто снить віками. Навіть смерть може померти з дивними еонами, — замислився найстарший. — Зміїний Король заснув, коли світ був ще молодим. Цілі століття прокотилися його спиною. Моря розливалися й щезали, гори росли й розсипалися на порох, велика крига наповзала з півночі й відступала, а він спав і спав. Врешті-решт весь обріс узгір’ями Бескиду, а його луски зазолотилися полонинами й засріблилися буковими лісами. Проте Зміїний Король навіть не ворухнувся у своєму сні й спатиме навіть тоді, коли вітер розвіє пилом весь чудовий Бескид, і знову насуне крига, і знову заллють його моря. Хіба що ще до того скінчиться час, і сонце розпухне, щоб пожерти землю. Тоді Король прокинеться, аби бути свідком кінця, як колись був свідком початку.

— І ти вважаєш, що місце для серця Зміїного Короля — в грудях цього блазня, хссс? — наїжачився перший змій.

— Абихто не здобуде серця Короля, — сказав найбільший із гадів. — Воно сховане і перебуває під охороною. Якщо йому вдасться його здобути, він доведе, що зовсім не є аж таким блазнем.

— Під охороною? — зойкнув Куба. Не так він уявляв собі виконання бажань. У розповідях Старого Мишки все діялося значно простіше: раз-два — і бажання виконане. Проте хлопець уже встиг переконатися, що в житті все відбувається інакше, ніж ти це собі уявляв; особливо якщо ти хам, син хама і хамський онук. — Хто його охороняє?

— Не клопочися цим сьогодні, — м’яко сказав сивий змій і підповз ближче. — Мрук про все тобі розкаже. Пам’ятай тільки, якщо ти справді хочеш знайти серце, не марнуй часу і не шукай слави. А тепер спи і вір зміїній вдячності.

— Мрук? Отой із казок?

Але змій не відповідав, лише підповзав ближче й ближче, втуплюючи в хлопця очі нерухомі й свинцеві, як ставок посеред котловини, аж Кубі здалося, що він тоне в тих очах, як у воді, і не було вже нічого, крім тих очей. Він зробився сонний, дуже, дуже сонний.

— Спи.

Парубок заморгав і зрозумів, що він і справді вдивляється у ставок. Вкрита мохом котловина лежала тиха і спокійна, а довкола не було ніяких зміїв.

Приголомшений, він відійшов від дзеркала води. Вмостився на м’якому моху на скельному виступі, значно вище дна котловини, на випадок якби ставок виявився ще однією мофетою або іншим проклятим джерелом, яких у

1 ... 15 16 17 ... 99
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Легенда про зміїне серце, або Друге слово про Якуба Шелю, Радек Рак», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Легенда про зміїне серце, або Друге слово про Якуба Шелю, Радек Рак"