Читати книжки он-лайн » Сучасна проза 📚📝🏙️ » Жiнка його мрiї, Олександр Станіславович Ульянов

Читати книгу - "Жiнка його мрiї, Олександр Станіславович Ульянов"

82
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 15 16 17 ... 60
Перейти на сторінку:
це його збуджувало від самої мошонки. Його також збудив зігнутий лікоть, з білим пушком, трохи відтягнуті назад, разом із спиною, випуклі сідниці і беззастережний погляд, що дивився на нього з відносним для неї приємним очікуванням. Крила її ніздрів легенько тремтіли, випускаючи хмарки диму. Вона не докурила, загасила, а не зламала сигарету, дбайливо покапавши на край блюдця, і почала швидко прибирати зі столу. Потім знову сіла напроти нього, всього на відстань простягнутої руки. Зараз у неї був інший вираз: в яку ти мене нудьгу ввігнав, що ти мені хочеш сказати. Так, вона вловлювала, як вібрує від збудження його тіло, весь він сам, і це її потішало, не менше й не більше – п’ять сотень за просто так ніде не валяються.

П’ять сотень так і стріляли у неї з очей червоними іскрами. Пізніше те, що почалося між ними, він назвав ніжністю. Він відчував шерехуватість свого язика, кожну виямку, бігаючи кінчиком її ляжок, білих і рівних, з маленькими прошарками жиру, а пальці розширювали щілину її вагіни, яка зволожніла, а безіменний тиснув на анус, круглий і маленький, що нагадував квітку або бутон нерозпуклого безсмертника. Вона досить природно опустила йому ноги на плечі, і, як кожна проститутка, заходилася ретельно вивчати ліпнину на стелі. Спочатку все йшло за звичними правилами. Потім вона почала трохи напружуватися. Це він зрозумів по сопінню її носа, ледве збивчастому диханню. Смикнулася раз, другий, але він міцно обхопив її за талію і ще міцніше припав обличчям до щілини, зачіпаючи передніми зубами клітор. Зараз він був найніжніший у світі. Але всадив він їй, як той жеребець на стайні, відчуваючи, як розходяться хребці, тріщить на ній шкіра. Його поршень увійшов по самі яйця. Дівчина здивовано глянула на нього, але більше здивувалася, напевне, собі, бо відразу кінчила, хвицнувшись усім тілом, зняла рвучко ліфчика, червоного й атласного, такого, що не пропускає повітря і якого носити не варто. Вона, видно, побачила себе у велике дзеркало навпроти, бо зупинилася, і він, глянувши, зачарувався дитячим і невинним виразом її обличчя, з чіткими вульгарними лініями оргазму, з ротом, складеним у букву «о».

Робилося холодно. Там холодно, де не було дівчини. Холодний вітерець холодив очко, сідниці, яйця недовго лишалися на холоді – її спритні пальці підхопили, заграли ними, як м’ячиками. Він витріщив очі на потемнілу слюду вікна із загрозливим пазуром ялинки, з порожнім сірим майданом, перекресленим рядком жовто-червоних паперових китайських ліхтариків. Вони кінчили разом, голосно, і лежали, як два молюски, зліпившись докупи. Він сопів від утоми, вона від здивування. Усмішка у неї чарівна, повернута в себе, нікуди більше, наче вона задоволена чимось. Тільки за хвилину вона поклала руку на його голову, на початок лисини. Вивернувшись, зовсім по-бабському, він притулився до її плаского живота і тільки зараз помітив, які у неї дивовижні очі. З чистої води очі. Тиша стояла така, що зносити неможливо. Вона грайливо відсунулася, чмокнувши його у скроню, поцілунок застряг у його вушній раковині, вибухнувши тисячами звуків. І вони засміялися. Знову разом.

Потім вони замовкли, вдаючи, що сплять. За вікнами починало сіріти, і безликий світанок ковзав по її ногах, спині, сідницях і не торкався очей. Не знати чому, зовсім непередбачено, перед ним почав виникати образ жінки. Можливо, то була Лада, а може, й ні. Але все скінчилося, вирішив він. Принаймні цього дня. Дівчина встала і пішла на той бік кімнати, а він заворожено спостерігав за її голим тілом. Зараз було одне бажання заплющити очі. Більше нічого. Але, на свій подив, це бажання йому ніяк не виходило виконати. Він дивився на дівчину, широко відкривши очі, намагаючись навіть не пропустити, як підіймаються під час дихання її груди, тверді, з сосками врізнобіч, міцними, як перші черешні. Вона швидко повернулася, принесла з бару пляшку віскі, поставила між ногами, закурила дешеву сигарету, тим же рухом, що годину тому, вирівняла її. Його ніздрі вловили пекучий, трохи деручкий запах диму, і він збудився ще більше.

Вона випила, потім закинула голову, надто високо, видихнула, показуючи, що все, напевно, закінчилося і все було не так погано, чи ще щось незрозумілою йому жіночою мовою. Хвилину тому йому видавалося, що він знайшов відповідь, вихід з пастки, там, де кінець усьому, бо є довершеним, звідти вибрався, куди його заманила Лада. Але це смішно зараз, навіть не нагадувало ілюзію. Кров шугала йому у скроні, і він помацав очі, що почали різати. Тоді він став перед вікном, вивчаючи пейзаж, що ранковими сутінками зробився далеким, і поодинокі постаті людей, що почали випадати з дірок під’їздів, видавалися іграшковими, будинки з лисим снігом на даху, ледачими воронами, які сиділи і дивилися перед себе, похитуючись на лапках і киваючи дзьобами. Він дивився у вікно, намагаючись подолати прямо-таки вселенське ревище у вухах, мнучи мошонку та член. Він розвернувся, так повільно, що забряжчали склянки на столику, і підійшов до дівчини, що, затиснувши між ляжками і лоном пляшку «Блек Лейбл», сиділа і курила свою смердючу, так, саме похітливу папіросочку. І вона сказала, дивлячись не в себе, а в його припухлі щілини очей:

– Ти брудна тварюка. Я краще піду.

Він здивувався, принаймні зараз, бо він нічого не зробив. Дівчина дивилася пильно, насторожена, наче розсерджена й ображена гімназистка, тільки замість морозива – пляшка горілки. Не більше й не менше, ніякого страху, навіть відрази, одна неприхована образа. Гнучка, як ящірка, з великими смарагдовими очима під чорними арками брів. Обмахнувшись віями, її очі ніяк не змінили того злого шипучого тріску. Нараз йому зробилося ніяково. Він підвів руку, наче намацуючи простір між ним і нею, помахав пальцем, клацнув пучками.

– Ти нікуди не підеш, – сказав він, додавши: – Тому, що не хочеш.

– Я так і знала, що цим закінчиться. Я вашого брата за версту чую. Давай домовимося – я лишаю собі всього сотню, а решту повертаю, – сказала вона.

– Я… – далі він не знайшовся, лише пітнів і відчував свій випуклий, трохи завеликий животик, що так подобається заміжнім дамочкам. – Ти не так зрозуміла, – швидко затарабанив він, спостерігаючи, як дівчина натягує на себе одяг, скидає у сумочку речі.

– Я все прекрасно зрозуміла. Добре, я лишусь, але я передзвоню…

– Діду Морозу, – вирвалося у нього.

– Ага, – сказала вона, запихаючи до рота сигарету і набираючи номер мобільного, не спускаючи з нього проникливого погляду смарагдових очей. – Дякувати Богові, що ти не називав мене феєю. Ніяк не називав. Ти мені сподобався. Аллє. Ага, Борь, я

1 ... 15 16 17 ... 60
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Жiнка його мрiї, Олександр Станіславович Ульянов», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Жiнка його мрiї, Олександр Станіславович Ульянов"