Читати книгу - "Неймовірні пригоди Івана Сили, найдужчої людини світу, Олександр Дюлович Гаврош"

стояли один проти одного, впершись тілами і поглядами.

Стадіон заворожено принишк.

Такого тут ще не бачили.

– Ех, мамині галушки! – голосно крикнув Іван і щосили крутнув управо. Бик завалився на бік, а в руках парубійка залишилися… роги. З голови конаючої тварини дзюркотіла кров.

– Ну й варварство! – сплюнув невдоволено Іван, не звертаючи увагу на неймовірні овації стадіону. «Невже таке може комусь подобатися?» – дивувався він.

– Нате! Подавіться! – кинув він роги подалі на трибуну. Там за ними зчинилася справжня колотнеча.

– Аміґо! Ви можете забрати свою здобич. Будуть смачні відбивні. Ням-ням! – звернувся до нього розпорядник змагань.

– Їжте його самі, – огризнувся Іван. – Я не звик пожирати суперників.

Цілий вечір він провів з Мілкою на морі, заспокоюючись після найнеприємнішого у своєму житті бою.

– Чим бідолашна тварина завинила, що люди роблять із неї смертельну забавку? – селянський син ніяк не міг збагнути такого дикунства.

Море відповідало йому криками чайок.

РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ШОСТИЙ,

У ЯКОМУ ІВАН СИЛА ВИКОНУЄ БАЖАННЯ КОРОЛЕВИ

Об’їхавши пів-Європи, мадам Бухенбах отримала запрошення на цирковий фестиваль у Британії. Вже давно візиткою її цирку став Іван Сила, який дивував усіх своїми номерами. Коли чутки про нього пішли світом, британці захотіли побачити цього неймовірного силача і на своєму фестивалі.

Найбільший цирк Лондона був наповнений ущерть. Ще б пак! Адже на виставі – сама англійська королева. Вона сиділа в розкішному різьбленому кріслі на окремому підвищенні, час від часу прикладаючи до очей театральний бінокль. Виступали артисти різних цирків і країн, зриваючи оплески.

Та всі чекали на останній вихід – гірського ведмедя Івана Сили.

Іван з легкістю виконував свої номери: «Залізне серце», витягування цвяхів з дошки, розбивання кувалдами каменюки на грудях, «Зуби мамонта», «Залізний ніс». Насамкінець парубійко на шиї зігнув залізничну рейку. Шокована публіка не шкодувала долонь. Та враз овації стихли. Королева поманила Івана до себе.

Вона простягла йому руку, яку циркач невміло поцілував. Її величність розсміялася і сказала щось по-англійськи. Пандорський, який опинився тут же, переклав:

– Королева просить тебе поборотися з уславленим боксером Джебсоном.

Іван знітився.

– Невже такий богатир чогось боїться? – в’їдливо затрясла кучерями Її руда величність. – Публіка чекає, – показала вона рукою на глядачів.

– О’кей, – відповів Іван єдиним англійським словом, яке знав.

Коли ведучий оголосив, що зараз відбудеться поєдинок між Джебсоном та Іваном Силою, у цирку почало коїтися щось неймовірне. Потім усі встали і почали співати англійські пісні. Атмосфера нагніталася.

Схвильована мадам Бухенбах забігла до гримувальні Івана.

– Мій коханий ведмедику! – стала вона заламувати руки. – Якщо ви виграєте! Якщо ви виграєте!..

– То що буде, якщо він виграє? – підняв брову Міха Голий, який зав’язував Іванові боксерську рукавицю. – Я вам пробачу оті 50 тисяч, які за вас заплатила. Але з умовою, що ви добудете наші гастролі до кінця, – нарешті опанувала вона себе.

– Що ж, – згодився Іван. – Голодному й опеньки м’ясо.

Джебсон був чемпіоном Британії з боксу і кумиром молоді. Англійців неприємно вражало, що Івана Силу почали називати найсильнішою людиною Європи. Тому вони все влаштували так, аби цей парубійко поїхав з Британії осоромленим. Адже всі знали, що Іван Сила – не боксер, а змагатися випадало саме з цього англійського виду боротьби.

Правилам боксу Івана вчив ще доктор Брякус. З того часу він кілька разів тренувався з боксерами. Але в цирку «Бухенбах», зрозуміло, боксерські рукавиці були ні до чого. Та Іван не дуже хвилювався, покладаючись на народну мудрість: «Як Іван не зможе, то Бог допоможе». Будь що буде!

Джебсон був дебелим чорношкірим з білосніжною усмішкою.

Його удари, мов град, сипалися на Іванову голову. Сила тільки прикривався кулачиськами.

Та один удар він таки пропустив, від чого розтягнувся на манежі.

– Один, два, три… – почав рахувати суддя під улюлюкання натовпу.

Та Іван звівся на ноги, і поєдинок продовжився.

Коли ж Джебсон боляче вдарив його в печінку, а далі в брову (ой, що зараз буде! зажмуртеся!), Іван вилаявся і гримнув із усієї сили у відповідь. Негр відлетів на кілька метрів і непорушно застиг.

Суддя почав над ним рахувати, але той не ворухнувся.

– Лікаря! – гукнув на все горло арбітр.

Захеканий медик кілька секунд оглядав Джебсона, а далі кудись побіг. Увесь цей час публіка стояла, застигши в німому передчутті. Коли ж непритомного Джебсона на ношах винесли з цирку, всі згадали про Івана Силу.

Що тут почалося!

В Івана полетіли прокльони, лайка і навіть окремі предмети. Суддя грізно підійшов до нього і попросив зняти рукавиці. Правиця, якою було завдано останнього удару, була тріснутою.

– Покажіть руки! – наказав арбітр.

Іван розкрив долоні. В них нічого не було. Суддя здивовано похитав головою, а тоді підняв праву руку парубійка догори. Іван Сила переміг!

Англійська королева покидала цирк розчарованою.

РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ СЬОМИЙ,

У ЯКОМУ АГЕНТ ФІКСА НАРЕШТІ ПРОЯВЛЯЄ ПРОФЕСІЙНІ ЯКОСТІ

Звістка про те, що Джебсон залишився інвалідом і вже ніколи не вийде на ринг, викликала в Британії бурю. Цирк «Бухенбах» негайно переїхав до Франції, доки не трапилося якогось нещастя. Іван Сила знову присягнувся, що більше не боротиметься на арені.

Після того злощасного поєдинку в Лондоні у нього був кепський настрій. Він шкодував боксера, кар’єра якого так несподівано обірвалася.

Іван замкнувся в собі і навіть зі своїми колегами став неговірким. Тільки мавпочка Беня була завжди поруч.

– Мсьє Сила? – почувся позаду Івана чоловічий голос.

Парубійко обернувся. Перед ним стояв елегантно вбраний панок у капелюсі.

– Ми ваші палкі прихильники і мали би за честь випити з вами келих гарного французького вина, – приязно усміхався незнайомець.

І хоча Іван не пив, але, щоби розвіяти тугу, вирішив прогулятися. Вони йшли мокрими вуличками Парижа.

– Уже недалеко. Ось сюди, – направляв панок у темний провулок.

Іван був заклопотаний своїми думами, коли з підворіття вискочили четверо чоловіків із залізяками в руках і почали його гамселити.

– За Джебсона! – кричали вони, завдаючи удар за ударом.

Іван перекинув одного з них через ворота, викрутив другому руку, але тут його сильно вдарили ззаду по голові. Кров залила йому очі, він упав на коліна, а далі повалився додолу.

Агент Фікса, який стежив за Іваном Силою уже кілька місяців і витратив на це половину свого статку, не вірив очам. Четверо невідомих били його кровного ворога. Як? Операцію проведено без нього? Хто посмів? А дзуськи вам!

Два почуття боролися в ньому: зловтіха й обов’язок. Врешті-решт переміг обов’язок: як-не-як, колись він був кращим агентом таємної поліції. Він сягнув рукою за револьвером,