Читати книгу - "Ми - Bellingcat. Онлайн-розслідування міжнародних злочинів, Еліот Хіггінс"

груди тяжко здіймалися. Клініки швидко переповнились. У всіх жертв, живих чи вже мертвих, був однаковий скляний погляд. Сирійці й раніше звинувачували сили режиму в застосовуванні хімічної зброї під час атак на цивільні райони, контрольовані опозицією, але ті невеликі удари було вкрай важко підтвердити. Цього разу загинула понад тисяча людей, ще кілька тисяч потерпали від нейротоксичних симптомів. Усі вони були мирними жителями, винними лиш у тому, що мешкали в Гуті — передмісті сирійської столиці, контрольованому повстанцями. В інтернеті прихильники обох сторін влаштували люті суперечки про те, хто стоїть за атакою.

За рік до того президент Обама закликав Асада піти з посади, однак заявив, що Сполучені Штати не готові активно втручатися у військовий конфлікт — з одним винятком. «Для нас червона лінія — це якщо ми побачимо великі обсяги хімічної зброї, яку переміщуватимуть чи застосують у країні», — попередив він 111.

Місяцями я намагався перевірити заяви про використання хімічної зброї в Сирії. Усі знали, що сирійський уряд має хімічний арсенал: він сам не раз це визнавав 112. Проте довести, що режим Асада труїв своїх же громадян, — зовсім інша річ. Щоб підтвердити застосування отруйних хімічних речовин, потрібно, щоб експерти перебували в районі атаки і зібрали зразки. Вочевидь, онлайн-спостерігач тут мало що міг удіяти.

Широка публіка здебільшого вже втратила інтерес до жахіть сирійської громадянської війни, але масштабна хімічна атака знову привернула увагу. Режим Асада заперечував свою причетність — як і після всіх майбутніх атак із застосуванням хімічної зброї в Сирії. У Британії прем’єр-міністр Девід Кемерон попросив законодавчі органи дозволити авіаудари проти Асада. На парламентських дебатах виступили кілька депутатів, які виявили цілковиту необізнаність у темі: вони просто переказували тексти погано інформованих газетних оглядачів. Зрештою парламент проголосував проти військових дій 113, і Обама залишився без ключового союзника. Білий дім оприлюднив розвіддані про атаки на Гуту, звинувативши уряд Асада 114. Я уважно прочитав чотири сторінки документа, який мене вкотре збентежив. Він був геть непевним та ігнорував докази з онлайн-відео — а записів було вже понад двісті.

Від дня атаки я збирав докупи все, що тільки міг знайти на відео й фото із соцмедіа. Мешканці Гути знаходили в землі довгі й тонкі циліндричні снаряди, кожен зо три метри завдовжки. У них були хвостові стабілізатори і збільшені боєголовки. Такі незвичні боєприпаси й раніше траплялися мені в онлайн-відео (уперше — в січні 2013 року), але досі всі вони були заряджені вибухівкою, а не хімічними речовинами.

По відповіді я звернувся до своєї мережі експертів, зокрема до фахівців із хімічної та іншої зброї у фейсбук-групі «Загадкове озброєння». Ніхто гадки не мав, що це за циліндричні снаряди, тож я назвав їх UMLACA 115 — «неупізнані боєприпаси, пов’язані з імовірними хімічними атаками». Наявність кількох неушкоджених снарядів наводила на думку, що вони призначені не для руйнівних вибухів, а для розповсюдження вмісту. В основі боєголовки було два отвори, на одному з них — заглушка з різьбою. Це означало, що боєголовка не могла бути заповнена газом, а для твердого вмісту отвір був замалим. Найімовірніше, всередині була рідина, що звужувало перелік можливих хімічних речовин 116.

На одному особливо пізнавальному кадрі снаряд UMLACA стирчав із ґрунту на відкритому полі, метал оболонки вигнувся від удару. Потрібно було визначити геолокацію, і я підняв у твітері нашу розслідувальну спільноту. Один користувач припустив, у котру з можливих ділянок влучив снаряд, і кинув мені координати в гугл-картах. Головне в методі геолокування — не загубитися в нескінченних деталях. Треба обрати якийсь виразний елемент — скажімо, характерний мінарет чи нетипово облаштований парк, — щоб не заплутатись у візуальній інформації. Коли визначився з першим елементом, шукаєш другу помітну деталь, і так далі.

Цього разу я використав п’ять різних зображень місця, де впав снаряд, кожне з яких зафіксувало тло з нового ракурсу. Так я міг зібрати загальну картину по клаптиках. Я поступово порівнював усі деталі із супутниковими знімками гугл-карт. Ми встановили місце розташування. За тінями на знімках я визначив кут нахилу снаряда, а тоді й напрямок, звідки він прилетів. Потім я перейшов у вікімапію, де користувачі можуть додавати на карти примітки, позначати назви й типи споруд. Я простежив можливу траєкторію руху снаряда, щоб з’ясувати, хто на той момент утримував район, звідки він прилетів. У тому напрямку я знайшов військовий об’єкт сирійської армії 117, оточений територією під контролем повстанців.

На додачу до перших атак, що сталися близько 2:30 ночі в східних передмістях Дамаска, близько 5:00 у південно-західному передмісті відбувся другий удар. Для першої атаки було використано снаряди UMLACA у формі труби, а для другої — зовсім інші. Під час тих подій у Сирії працювала група слідчих ООН, якій належало встановити, чи застосовувалася хімічна зброя — але не хто її застосував. Одного з інспекторів зафільмували, коли він вивчав боєприпас, зокрема обмірював оболонку, яка, ймовірно, випускала отруйний газ чи пару. Я ставив відео на паузу, коли інспектор прикладав вимірювальну стрічку. Скопіювавши зображення, я вирізав і склеїв лінійку, щоб визначити ширину снаряда: 140 мм. Із цим показником і зображенням самої оболонки ми з колегами вивчили онлайн-матеріали й з’ясували: це був радянський турбореактивний снаряд М-14 калібру 140 мм. Як і в снарядів UMLACA, скинутих на східні передмістя, тут пошкодилася лише боєголовка, тобто напакований він був не вибуховою речовиною. Згідно з описом, серед можливих боєзарядів для М-14 була хімічна сполука — 2,2 кілограма зарину, бойової отруйної речовини нервово-паралітичної дії 118.

Поки Обама зважувався на військову відповідь, в інтернеті ширилися теорії змови, і деякі користувачі заявляли, що за нападами стоять повстанці. За однією з теорій, саудити забезпечили повстанців хімічною зброєю, яку «засвітили» випадково. Це твердження походило зі статті на MintPress News 119, невеликому сайті зі штату Міннесота, що належав прихильникам Асада. Але стаття була дуже проблемна: дика бездоказова спекуляція, ще й один із гаданих авторів узагалі заперечував, що писав її 120.

Хоча за зображеннями неможливо визначити, які хімікати було застосовано, я міг