Читати книгу - "ЗалишенІ, Юне Люмен"

8.

Мати так і не дозволила їй брати новенький гаджет у школу. Добре що хоч не повернула із скандалом, як бувало зазвичай. Але Лада і не прийняла б подарунок, як і завжди.

Відчуваючи, як залишки апетиту розчинилися у повітрі, немов ранковий туман, з приходом Романа, Аліса закинула спроби доїсти такі смачні суші.

В квартирі у Лади було завжди чисто, пахло приємно, більшу частину часу, коли господиня перебувала вдома, грала легка музика. Тут біло набагато краще, ніж вдома. Можна було хоча б уявити, що Лада не зникла, а просто затримується у салоні, а саме дівча просто раніше втекло з нудних занять і переховується у тітки, аби не отримати від матері.

Лежачи на м’якому широкому дивані, Аліса гортала глянсові сторінки останнього випуску модного журналу. Останнього, бо більше нікому буде випускати ні їх, ні щось інакше взагалі. Відганяючи від себе похмурі думки, дівчина все ж раз-по-раз подумки поверталася до Романа. Невже він і справді просидить до самого ранку під дверима?

Стомлене весняне сонце невблаганно наближалося до обрію, фарбуючи небосхил у червоний. Багрянець пробивався крізь легкі тюлі, фарбуючи помешкання Лади у її улюблений колір. Аліса підвелася і тихо, на самих лише носочках, підійшла до вхідних дверей. Визирнула у вічко – на сходовому майданчику чисто. Обережно провертаючи баранець, дівчина відчинила двері і тихо визирнула назовні – нікого.

Аж раптом почувся неприємний запах тютюнового диму, що йшов від загального балкону. Визираючи трохи сильніше, так, щоб розгледіти усю невеличку площу балкона, Аліса причаїлася.

Спершись обома ліктями на перила, Роман стояв обличчям до вулиці, схоже, споглядав захід сонця, що рішуче наближався, та палив цигарку. Анхім скривилася, не переносячи на дух сигаретний дим. Хоч у чомусь Лада могла бути за неї спокійна.

Від легкого протягу важкі двері натужно скрипнули, привертаючи увагу Мельника. Він кинув недопалок на підлогу і, обертаючись, загасив його носком кросівка. Очі шукали Алісу, проте вона швидко сховалася, знову зачинившись зсередини.

У вічко вона спостерігала, як він швидко підбіг і декілька разів смикнув за ручку. Безрезультатно. Тоді хлопець почав щодуху гамселити по металевому полотну, змусивши Анхім відсахнутися.

- Анхім, відчини, це вже не смішно! Я пити хочу! – Закричав шатен, ніби Аліса була у цьому винна. – І їсти… - Вже тихіше промовив парубок, припиняючи напад на двері.

Аліса тихо присіла з того боку, вичікуючи продовження.

- Алісо, ну, будь ласка, мені страшно… Мами немає вдома, Сергій Петрович теж не відповідає на дзвінки. Я не знаю, що мені робити, Алісо.

- Сергій Петрович? – Уїдливо перепитала руда, закопилюючи губу. – А я думала він для тебе Сірьожа…

- Впусти мене усередину і я тобі все розповім, - благально промовив Роман, додаючи: - Будь ласка, Алісо!

Вона не відповіла, але уважно прислухалася. Спочатку було тихо, згодом вона почула щось схоже на схлипи, а через декілька хвилин Роман Мельник уже заходився риданнями.

Роман Мельник і плаче? Це точно той самий Рома? Ох і сміху буде завтра у школі!..

 

Проте це відбувалося. Мельник ридав, протяжно, схлипуючи, підвиваючи, наче маленький хлопчисько. Немов не вірячи своїм вухам, Аліса запитала:

- Мельнику, ти що, ревеш там?

- Так! – Голосно озвався Роман. – Я реву, бо мені страшно, я боюся темряви та самоти. Можеш зловтішатися над цим скільки завгодно, все одно ніхто, крім тебе цього не почує.

Проте їй не хотілося зловтішатися. Вона була іноді різкою, частіше справедливою, впертою, вольовою, проте жорстокою – ніколи. Раптом їй стало страшенно шкода того дурного хлопчака, що так і не навчився розуміти світ. Вона підвелася, відчинила важкі двері, злегка штовхнувши свого шкільного ворога у широку спину.

- Заходь.

Запрошення було прийняте моментально. Роман наче тільки цього і чекав. Струсивши пильні руки, він витер негарну бульку під носом рукавом своєї вже не такої білосніжної сорочки і пройшов у середину.

- Нормальна хата! – Зачудовано промовив хлопчина, по-хазяйськи роззираючись навкруги.

- Тільки нічого не чіпати своїми брудними руками – ти тут тільки тому, що мені набридло слухати твоє скавчання під дверима.

Хлопчина слабко посміхнувся, проте не припинив дослідження помешкання Лади. Ніби точно знаючи, він пройшов на кухню, відчинив холодильник, витяг звідти пляшку червоного вина, пройшов до невеликої шухляди, дістав звідти штопор, відкоркував темно-зелену пляшку і майже у два ковтки осушив половину. Аліса спостерігала за ним приголомшеними очима, вперши руки у худі боки.

- Будеш? – Ніби з ввічливості, якою у Романові навіть і не пахло, він простягнув заслинене горлечко пляшки.

- А давай, - неочікувано для самої себе Аліса погодилася і долаючи власну гидливість, зробила декілька невеликих ковтків.

Червоне вино неприємно запекло поранене горло, лишаючи після себе кислий післясмак.

- О, хавка, - задоволено промовив Роман, хапаючи брудними пальцями недоїдений обід Аліси.

Ну і папуас! – Дівчина здригнулася, спостерігаючи за варварськими манерами юнака.

Коли заборонена пляшка вже була розпита на двох, а атмосфера у квартирі перестала бути такою напруженою, Аліса раптом промовила:

- То що ти обіцяв розповісти?

І Рома розповів. Монолог його був довгим, місцями дратуючим і не цікавим. Спочатку він ретельно добирав слова, раз-по-раз запинався, проте згодом, коли випита кількість темно-червоної рідини врешті наздогнала його свідомість, він заговорив без упину. Він розповідав про свого рідного батька, про те, як мама зустріла Сергія Петровича, який нібито став порятунком від токсичних стосунків батьків, де маму били і принижували. Про те, як на початку він ледве не носив їх обох на руках, задаровуючи подарунками, роблячи сюрпризи і таке інше.

Аліса уважно слухала, підібгавши тонкі губи, на яких досі лишився кислуватий присмак. Вона вбирала у себе інформацію, наче губка, пильно стежачи за кожним рухом юнака.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍