Читати книгу - "ЗалишенІ, Юне Люмен"

І тут він знову заплакав. Заридав, як мале хлопчисько розповідаючи про те, що Сергій, батько Аліси, насправді виявився ще гіршим аб’юзером, ніж був його кровний тато. Про те, як він напивався майже щотижня до «білочки» і відчайдушно гамселив мати, а коли Рома заступався, то і його. Але ніколи по обличчю, руках і ногах, бо тоді у школі могли б побачити, чи в лікарні, де працює мама Роми. Він був жорстоким, проте надзвичайно хитрим і вмів думати наперед. І коли він тверезів, приходив до тями, він задаровував їх дорогими цяцьками, аби лише ті мовчали, не маючи сил втекти від нього, і не підривали його авторитет серед колег у поліції.

Хлопець гучно розридався, нарешті промовивши усе те, що звик ховати у собі.

- Вибач мене, Алісо, за геть усе, що я встиг тобі заподіяти. Я підлий і нещасний боягуз, що ненавидить свого вітчима, вчиняючи так само. Пробач мені, Аліско, якщо зможеш! Ти давно подобаєшся мені, як дівчина, проте я ненавиджу тебе за те, що вам з мамою вдалося від нього відкараскатися. Цим ти маєш завдячувати своїй Ладі.

Аліса Анхім, наче людина, що осягла абсолютно усю мудрість людства, мовчки підійшла до стурбованого юнака і захопила у свої сильні обійми, руйнуючи багаторічні чвари.