Читати книгу - "Тінь серед світла, Деріка Лонг"

Розділ 5

Наступного ранку, коли Оксана прокинулась, світ здавався трохи яскравішим. Звук будильника не був таким нав'язливим, і навіть дощ, який м'яко стукав по вікнах, не міг зіпсувати її настрою. Вчорашній день приніс їй таку кількість емоцій, що тепер кожен її рух відчувався легким і повітряним.

Оксана згадала Мирослава, і її серце затремтіло від приємного спогаду. Вона посміхнулася, уявивши його турботливий погляд і ніжні слова, які він сказав на прощання. Він дійсно змінив щось в її серці, і вона вже не могла уявити свій день без його присутності.

Вибір щодо того, що робити далі, здавався очевидним — вона бажала провести час з ним, а думки про роботу чи якісь буденні справи відступили на задній план. Проте для Оксани була ще одна важлива річ, яку вона не могла відкласти — зустріч з подругою.

Настя була її надійною підтримкою в усьому, і вона завжди готова вислухати і підтримати, не залежно від того, що відбувається в житті. Оксана вирішила розповісти подрузі про свою ніч з Мирославом. Це була важлива частина її життя, і Настя була людиною, якій вона могла довірити свої найсокровенніші думки.

— Привіт, Настю! — Оксана набрала номер подруги, намагаючись приховати свій захват, хоча він був очевидний у її голосі. — Ти на місці?

— Привіт! — відповіла Настя. — Так, я вдома, чого не питаєш?

— Можна прийти? Хочу тобі розповісти про щось важливе, — сказала Оксана, вже відчуваючи, як серце б'ється швидше. Вона не могла більше тримати все в собі.

Через кілька хвилин Оксана постукала в двері квартири Насті. Подруга зустріла її з радісною усмішкою і запрошенням вийти на кухню, де вже стояла чашка ароматної кави.

— Ну, що сталося? Я ж бачу, ти сьогодні якась інша! — запитала Настя, намагаючись виглядати загадково. Вона завжди помічала навіть найменші зміни в Оксані.

Оксана посміхнулася і сіла навпроти подруги. Вона взяла чашку кави в руки і, зробивши ковток, почала розповідати.

— Ти не повіриш, що сталося вчора! — сказала Оксана з блиском в очах. — Я провела ніч з Мирославом.

Настя, з виглядом, що варто було б очікувати, закрила рот, а потім, зібравши всі емоції, вибухнула:

— Що?! Це неймовірно! Я думала, це буде дещо складніше, а ти, виходить, вже все вирішила! Як це було? Розкажи!

Оксана трохи засміялася, відчуваючи, як розливається тепло в її грудях. Вона розповіла подрузі все: про їхню романтичну вечерю, ніжні дотики і, звісно, те, що сталося пізніше.

— Він такий… уважний, Настю, — сказала Оксана, мрійливо дивлячись в одну точку. — Я не очікувала від нього таких турботливих жестів. Він справжній джентльмен. Я навіть не могла повірити, що все це відбувається зі мною.

Настя уважно слухала, потім засміялася і сказала:

— Ну, як це не очікувала?! Ти ж і сама знаєш, що він не може бути простим чоловіком. Його погляд, поведінка — він вже давно в тебе закоханий. А ти що, не бачила, як він на тебе дивиться?

Оксана злегка червоніла від подиву. Вона справді не звертала увагу на це, зосереджуючись більше на його вчинках, ніж на поглядах. Але тепер, коли Настя це сказала, вона замислилася.

— Можливо, ти маєш рацію, — відповіла вона. — Він справді інший. І ця ніч… вона була особливою. Я відчуваю, що щось змінилося між нами.

Настя сиділа мовчки, уважно спостерігаючи за подругою, а потім, схоже, вирішила не мучити її питаннями:

— Окей, зрозуміло, — з посмішкою сказала вона. — Я рада, що тобі так добре. Ти заслуговуєш на це.

Оксана відчула себе щасливою, перебуваючи поруч з Настею. Вона розуміла, що її життя не буде таким, яким воно було раніше. Мирослав став частиною її світу, і хоч це було несподівано, вона відчувала, що це саме те, чого вона шукала.

— Я дійсно вдячна йому, — сказала Оксана. — Він підтримав мене, коли мені це було найбільше потрібно. І знаєш, я не боюся цього. Я хочу дізнатися більше про нього, про нас.

Настя, поклавши руки на стіл, з посмішкою подивилася на подругу:

— Я рада, що ти так відчуваєш. І не забувай: я завжди буду з тобою, хоч би що.

Оксана кивнула і, посміхаючись, знову занурилася у думки про Мирослава. Вона не могла дочекатися наступної зустрічі з ним.
 

Поки Оксана насолоджувалася спілкуванням з Настею, день Мирослава тривав у звичному ритмі, але в ньому з’явилися нові нотки серйозності. Після того, як він відвіз Оксану на роботу, він повернувся до себе, занурившись у робочі справи. Проте цей день, як і всі інші, не обіцяв бути простим. В його житті були речі, про які Оксана навіть не здогадувалася.

Мирослав увійшов до свого офісу, де його вже чекав менеджер з кількома документами для підпису. Але цього разу він не був настроєний на стандартні робочі моменти. Того дня йому потрібно було вирішити дещо набагато складніше.

Протягом кількох годин він віддав команду своєму охоронцю, щоб той забезпечив необхідну зустріч. Вона була дуже важливою, і Мирослав знав, що сьогодні йому не уникнути розмови з конкурентом по бізнесу — Віктором Соколовим. Соколов був хитрим і нещадним у своїх методах, і навіть кілька погроз не могли змусити його відступити від своїх планів. Він знав про всі слабкі місця Мирослава і був готовий використовувати їх для свого блага.

Мирослав вирушив до ресторану, де була призначена зустріч. За столом він побачив Соколова — високого, з виразними очима, які були прихованими від мас, але все одно видавали у ньому людину, здатну на все. Чоловік сидів, спокійно оглядаючи меню, але погляд Мирослава не міг помилитися. Соколов виглядав так, наче очікував цієї зустрічі з самого початку.

— Соколов, — спокійно сказав Мирослав, сідаючи навпроти.

— Мирослав, — Віктор посміхнувся, поклавши меню вбік. — Давно не бачилися. Як справи?

Мирослав не відповів одразу. Він був здатний дотримуватися спокою, але це не означало, що він не оцінював кожен крок свого опонента. Обидва добре знали, що за цією зустріччю стояло набагато більше, ніж просто бізнесова угода.

— Справи йдуть добре, — відповів Мирослав, не змінюючи тону. — Ти знаєш, що я ніколи не шукаю легких шляхів.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍