Читати книгу - "Тінь серед світла, Деріка Лонг"

— І я теж, — кивнув Соколов, — але ти ж знаєш, що ти не зможеш обійти мене в цьому бізнесі. Ти можеш хоч скільки хочеш намагатися, але я завжди буду попереду.

Мирослав не поспішав з відповіддю. Його погляд був холодним, але в ньому була певна рішучість.

— Це ще побачимо, — сказав він, відкидаючи меню в сторону. — Я не боюся конкуренції. Ти знаєш, що я завжди шукаю шляхи для перемоги.

Соколов відкинувся на спинку стільця, злегка посміхаючись.

— Ти серйозно думаєш, що зможеш перемогти мене? Чи, може, ти розраховуєш, що дівчина, яку ти нещодавно привів до свого життя, допоможе тобі виграти? — його тон був цілком зловісним.

Мирослав миттєво зреагував, його очі стали холодними, і він відповів спокійно:

— Ти і твої ігри вже набридли мені, Соколов. І якщо ти хочеш залишити все, як є, тоді давай говорити про угоди, а не про особисте.

Тіло Віктора злегка напружилося, але він не розсердився. Вони були обоє досвідченими гравцями, і кожен з них мав свій спосіб атакувати чи захищатися.

— Добре, — сказав він, ставлячи чашку з кавою назад на стіл. — Ти виграв час. Але пам'ятай, що я буду за тобою слідкувати.

Мирослав не відповів. Знаючи, що кожна зустріч з Соколовим — це лише черговий крок до вирішення великої справи, він піднявся з місця.

— Побачимо, хто з нас вийде переможцем, — коротко сказав він, залишаючи ресторан.

За спиною залишалася не лише зустріч з конкурентом, а й питання, які Мирослав не міг вирішити сам. І в цей момент його думки знову звернулися до Оксани. Вона стала для нього важливою частиною життя, і він розумів, що не може дозволити своїм проблемам з бізнесом зашкодити її спокою. Але в той самий час він знав, що його конкуренти не дадуть йому спокою.

Мирослав повернувся до свого автомобіля, але серце вже не було таким спокійним. Його думки про Оксану змішалися з тиском ситуації, і він усвідомив, що наступні кроки для нього будуть не просто важкими, але й визначальними.

Мирослав повернувся додому, але думки про зустріч із Соколовим не покидали його. Спокій, який він намагався підтримати, розсіювався на очах. Час від часу він відчував, як напруга зростала, але розумів, що є важливіші справи, які не можна залишати без уваги. Однією з таких справ було обговорення ситуації з його другом та колегою — Андрієм.

Андрій був не лише близьким другом Мирослава, але й людиною, з якою він ділився багатьма своїми секретами та переживаннями. Це була рідкісна людина в його житті, якій він міг довіряти в усьому. Андрій був правою рукою по бізнесу, і хоча їхні шляхи часто перетиналися, він залишався відданим другом. Він був теж частиною темних справ Мирослава, але завжди знав межу.

Мирослав набрав номер Андрія, і через кілька хвилин розмова перейшла до того, про що він не міг говорити з багатьма.

— Привіт, Андрію, — почав Мирослав, сидячи у своєму просторому кабінеті, обираючи кожне слово з обережністю. — Ти вільний зараз?

— Так, звісно. Що сталося? — почувся спокійний голос Андрія з іншого боку телефону.

— Зустрічався сьогодні з Соколовим, — Мирослав не став тягнути час. — Здається, він почав дізнаватися більше, ніж нам би хотілося.

Андрій на іншому кінці лінії замовк, але не на довго. Він завжди відчував, коли це щось серйозне.

— Він не змінився, — відповів Андрій після паузи. — Що він знає? Що ти розповів йому?

Мирослав відкинувся назад, його руки перехрестились на грудях.

— Він просто відчуває, що ми маємо щось більше, ніж те, що на поверхні. Більше, ніж бізнес. І я відчуваю, що все може почати розплутуватись. Цей чоловік не просто конкурент, він частина того, що було і чого вже давно не мало бути в нашому житті.

Андрій, хоча і був спокійний на вигляд, міг зрозуміти, що Мирослав був занепокоєний.

— Я пам’ятаю твою історію з ним, — сказав Андрій, дещо тихіше. — Ви мали не тільки бізнесові інтереси. Яке тоді було ваше рішення?

Мирослав стиснув кулаки. Всі ці роки він намагався залишити минуле позаду, але сьогодні, після зустрічі з Соколовим, все стало очевидним.

— Ми обоє тоді не уявляли, як усе закінчиться. Він був одним з тих, кого я не міг контролювати. Багато років тому я зробив крок, який тепер не можу виправити, — він замовк, відчуваючи, як давня рана знову болить. — Я дозволив йому зберегти частину того, що він зараз знає. І все це може спливти зараз.

Андрій теж помовчав, усвідомлюючи, про що йшла мова. Зокрема, йшлося про старі борги, давні угоди і ті темні справи, про які мирне життя не мало б дізнатися. Вся ця історія була переплетена з їхнім спільним минулим, що виявилося не таким уже й благополучним.

— Ти маєш на увазі їхні стосунки з твоєю родиною? — запитав Андрій обережно.

Мирослав лише тихо зітхнув, усвідомлюючи, що це питання ще більше підштовхує до розкриття старих таємниць. Багато з того, що залишалося за лаштунками його життя, було не тільки з бізнесу, а й з особистих драм.

— Саме це, — відповів він. — І я боюся, що все це може вплинути на Оксану. Я не хочу, щоб вона втручалася в ці ігри.

Андрій відреагував швидко, розуміючи важливість ситуації:

— Якщо ти хочеш зупинити це, потрібно діяти зараз. Всі ці таємниці, вони все одно рано чи пізно виринуть. Я з тобою. Ми зможемо знайти вихід, якщо діяти спільно.

Мирослав був вдячний за підтримку, але відчував внутрішнє неспокійне відчуття, яке не покидало його навіть після того, як розмова завершилась. Він не міг більше приховувати цю історію від Оксани. Таємниці минулого мали свою силу, і йому потрібно було прийняти те, що не всі можуть залишити свої проблеми за плечима. Це був не просто бізнес. Це було питання, яке могло вплинути на все його життя. І життя Оксани.

Тепер, коли знову з'явився Соколов, Мирослав розумів, що всі його дії повинні бути обережними. Він уже не міг дозволити собі робити помилки.