Читати книгу - "Тіні волі, Марина Вітер"

ГЛАВА 16. ЛІС, ЯКИЙ ДИХАЄ ПОВСТАННЯМ

       Іван, Марко, Остап і ще кілька побратимів сидять біля вогнища. Остап уважно слухає розмови старших. Його очі — як у вовка. Вони не дитячі вже.

— У нього в селі укріплена комендатура, — каже Іван. — Але ми можемо увійти під виглядом селян. І забрати Катерину. Якщо вийде — підпалимо їхню документацію. Там і про повстання згадки, і про депортації.

        Марко киває.

— Остап піде зі мною.

— Йому лише тринадцять! — заперечує хтось.

— Йому тринадцять років під тінню окупації. Він дозрів.

        Остап піднімає голову:

— Я йду. За маму. За всіх.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍