Читати книгу - "Колекціонер спогадів, Віталій Механік"

Їхали довго. Візок без ресор. Я сповзав до краю, ризикуючи звалитися на землю, а пташка люто зиркала оком і скрипіла дзьобом.

Попереду бовванів великий пагорб, огороджений частоколом загострених стовбурів. Переїхали місток, і крізь прочинені ворота потрапили всередину. Десяток охайних, у готичному стилі, дерев’яних будівель та башта зі шпилем, – оце й усе поселення. Напевно я потрапив у дрімуче середньовіччя якоїсь чужої епохи.

До візка стікалися люди. Останньою підійшла повненька жінка в просторому темному вбранні. На пташку нуль уваги, а мною зацікавилася.