Читати книгу - "Джек Лондон. Твори у 12 томах. Том 05"

милостивого короля Туліфау, я — міністр фінансів і головний суддя, бо король вершить суд тільки тоді, як бажає розважитись.

Гриф аж свиснув з несподіванки:

— То це ви Сонячне Пір’я?

— Я волію, щоб мене звали по-тубільчому, — зауважив той. — Я Фулуалеа, до вашого відома. Давня приязнь не в’яне, містере Грифе, і мені аж серце розривається, що я мушу сказати вам неприємну новину. Вам доведеться сплатити законне в’їзне мито так само, як і всім іншим торгівцям, що прибувають сюди грабувати лагідного полінезійського дикуна, мешканця коралових островів… Що ще я хотів сказати? Ага! Пригадав. Ви порушили наші приписи: з лихими замірами ви ввійшли в порт Фіту-Айви після заходу сонця, не засвітивши бічних ліхтарів. Не впадайте мені в слово. Я це на власні очі бачив. За таку провину вас оштрафовано на п’ять фунтів… Маєте на шхуні джин? Це великий злочин… Не можна так легковажити життям моряків нашого затишного порту задля того, щоб заощадити мідяк на світлі. Одначе ви мені не відповіли, чи маєте джин? Я питаю вас, як завідувач гавані.

— Ви взяли великого тягаря на свої плечі,— осміхнувся Гриф.

— Це тягар білої людини. Ті підлі торгівці ввесь його звалювали на бідного Туї Туліфау, найдобрішого з усіх монархів, що будь-коли сиділи на південноморських тронах і попивали грог із королівських калабашів. І от я, Корніліс… себто Фулуалеа, прийшов оборонити їхні права. Мені дуже неприємно, але обов’язок завідувача гавані примушує мене обвинуватити вас у порушенні карантину.

— Якого карантину?

— Це припис портового лікаря. Ніяких стосунків з берегом, поки корабель не оглянено. Ви ж бо можете завезти якусь заразу, віспу, приміром, чи кашлюк, а це для довірливого тубільця страшне лихо. Хто ж захистить лагідного, довірливого полінезійця? Я, Фулуалеа, Сонячне Пір’я, що взяв на себе цю високу місію.

— Хто ж, до біса, ваш портовий лікар? — запитав Гриф.

— Я, Фулуалеа. Ви допустилися неабиякого злочину. Вважайте, що вас оштрафовано на п’ять ящиків першорядного голландського джину.

Гриф щиро засміявся:

— Та вже якось погодимось, Корнілісе. Ходімте на шхуну та вип’ємо.

Сонячне Пір’я велично відмахнувся від такої пропозиції:

— Це хабар. Я хабарів не беру, я вірний тому, хто дає мені хліб-сіль. А чому ви не показали своїх корабельних документів? Як голова митниці, я штрафую вас ще на п’ять фунтів та на два ящики джину.

— Слухайте, Корнілісе! Жарти жартами, але це вже за надто. Тут вам не Левука. Мені аж руки сверблять. Мене ви на бугая не візьмете.

Сонячне Пір’я з острахом відступив.

— Не здумайте підняти руку, — погрозився він. — Маєте рацію, тут не Левука. Саме тому, та ще маючи за собою Туї Туліфау й королівське військо, я можу взяти вас на бугая. Ви любісінько сплатите ці штрафи, або я конфіскую ваше судно. Ви не перший. Ось і той китаяга Пітер Джі, скупник перлів. Він теж заплив у гавань проти всяких правил і вчинив гвалт за якісь там мізерні штрафи. Отож і має. Не хотів їх сплатити, а тепер сидить на березі та кається.

— Не може бути, щоб ви…

— Авжеж, може бути. Виконуючи високий службовий обов’язок, я конфіскував його шхуну. На ній тепер перебуває п’ята частина нашого відданого війська, а за тиждень її буде продано. В її трюмі тонн десять скойок. Я ладен виміняти їх у вас на джин. Можу вам запропонувати дуже вигідні умови. То скільки, кажете, у вас джину?

— Усе той самий джин!

— А чом би й ні? Туї Туліфау п’є по-королівському. Я день і ніч сушу собі голову, як постачити йому питва. Та й щедрий він з ним понад міру. Всі його прибічники-ватаги завжди п’яні як чіп. Сором, та й годі. Ну, то ви сплатите штрафи, містере Грифе, чи доведеться мені вжити суворіших заходів?

Гриф сердито повернувся йти геть:

— Корнілісе, ви п’яний. Протверезіться лишень та прийдіть до тями. Давні веселі часи на південних морях уже минули. Нині таке витівати не вільно.

— Якщо ви гадаєте, що повернетесь на шхуну, містере Грифе, то не клопочіться марно. Я вашого братчика знаю. Я передбачив, що ви почнете впиратися, і вжив відповідних заходів. Свою команду ви побачите на березі. Ваше судно конфісковане.

Гриф обернувся до нього, не цілком вірячи, що це такії без жартів. Фулуалеа знов перелякано відступив. А позад нього з темряви виринула кремезна чоловіча постать.

— Це ти, Вільямі? — стиха запитав Фулуалеа. — Осьдечки ще один морський пірат. Захисти мене силою правиці твоєї, о могутній брате.

— Вітаю тебе, Вільямі,— сказав Гриф. — Відколи Фіту-Айва став підвладний левуцькому шахраєві? Він каже, ніби мою шхуну захоплено. Чи це правда?

— Правда, — озвався Вільямі глибоким басом. — Чи нема у вас ще таких шовкових сорочок, як у Віллі Смі? Туї Туліфау хотів би дістати таку сорочку. Він чув про неї-

— Він її дістане, — упав йому в слово Фулуалеа. — Чи сорочки, чи шхуни, король усе отримає.

— Чи не завелика це сваволя, Корнілісе? — промурмотів Гриф. — Чисте піратство. Ви цілком безпідставно захопили мою шхуну.

— Безпідставно? Ще ж і п’яти хвилин не збігло, як ви ось тут-таки відмовилися сплатити штрафи!

— Але шхуну захоплено ще до того.

— Авжеж. Чом би й ні? Хіба я не знав, що ви відмовитесь? Усе зроблено законно й справедливо. Закон — це й є та ясна зірка, що перед її блискучим вівтарем завжди схиляється Корніліс Дізі, або Фулуалеа, — це те саме. Геть звідси, шановний добродію, а то я приставлю до вас палацових вартових. Вільямі, цей купець — відчайдушна людина. Поклич вартових!

Вільямі свиснув у свисток на шворці з кокосового лика, що висів на його широких голих грудях. Гриф сердито замахнувся на Корніліса, але той сховався за кремезною постаттю Вільямі. Від палацу стежкою вже мчали дванадцятеро полінезійців, кожен добрих шість футів на зріст, і вишикувалися позад свого командувача.

— Гайда звідси, шановний добродію, — наказав Корніліс. — Розмові кінець. Завтра вранці ми розглянемо в суді всі ваші справи. Вам треба з’явитися до палацу о десятій годині й відповісти за такі злочини: порушення спокою, бунтівничі й зрадницькі промови, злісний напад на верховного урядовця з наміром порізати, поранити, понівечити й набити його, недотримання карантину, нехтування портових приписів, поважне порушення митних правил. Уранці, добродію, уранці, не встигне з дерева і хлібний овоч упасти, як закон віддасть вам належне. Хай господь змилуєть ся над вашою душею!

IV

Уранці, ще до суду, Гриф і Пітер Джі домоглися, щоб ЇХ прийняв Туї Туліфау. Король, у товаристві півдесятка ватажків, лежав на матах біля палацу, в