Читати книгу - "Джек Лондон. Твори у 12 томах. Том 05"

затінку авокадових дерев. Було ще дуже рано, але палацові служниці вже розносили джин. Король був радий своєму давньому приятелеві «Девіда», тільки пошкодував, що той порушив нові приписи. Надалі ж Туліфау вперто ухилявся від цієї теми і, не слухаючи скарг пограбованих купців, припрошував їх до джину.

— Випийте, — водно торочив король і лише раз висловив свої почуття, сказавши, що Сонячне Пір’я — чудова людина. Палацові справи ще ніколи не були в такому доброму стані. Ніколи не було стільки грошей у скарбниці і стільки джину. — Я дуже вдоволений з Фулуалеа, — закінчив він. — Випийте-бо!

— Нам треба якнайшвидше вшиватися звідси, — пошепки сказав Гриф Пітерові Джі,— а то будемо геть п’яні. Крім того, через кілька хвилин мене судитимуть за підпал, єресь, проказу, чи хтозна за що, і мені треба мати ясну голову.

Коли вони йшли від короля, Гриф побачив королеву Сепелі. Глянувши на свого найяснішого чоловіка та на п’яних його товаришів, вона насупилась, і тоді Грифові майнула думка, що найкраще буде орудувати через неї.

У другому тінистому кутку просторого двору Корніліс вершив суд. Заходився він раненько, бо коли Гриф підійшов, уже вирішувалося справу Віллі Смі. Там було присутнє ціле королівське військо, за винятком тих, хто вартував захоплені кораблі.

— Нехай оскаржений устане, — наказав Корніліс, — і вислухає справедливий та милостивий вирок, що карає за свавільну й ганебну поведінку, яка зовсім не личить комірникові. Оскаржений каже, що не має грошей. Чудово. Суд шкодує, що у нас нема в’язниці. З огляду на це, а також беручи на увагу безгрошів’я оскарженого, суд штрафує вищепойменованого відповідача на одну шовкову сорочку такого самого гатунку, фасону та добротності, як та, що на ньому.

Корніліс кивнув кільком солдатам, і ті відвели комірника за авокадове дерево. Через хвилину він з’явився звідти вже без згаданої одежини й сів поруч Грифа.

— Що ви таке вчинили? — запитав Гриф.

— Хай бог милує, хіба я знаю? А ви в яких злочинах винні?

— Дальша справа, — сказав Корніліс так само вкрай офіційним тоном. — Оскаржений Девіде Грифе, встаньте! Суд обміркував вашу справу, чи то пак, справи, і виносить такий вирок… Цитьте! — гримнув він на Грифа, який хотів щось відмовити. — Я кажу, що справу обмірковано, всебічно обмірковано. Суд не бажає збільшувати оскарженому кару, але користається з нагоди попередити оскарженого, що його можна притягти до відповідальності за зневагу до суду. За одверте й свавільне порушення портових правил та приписів, за недотримання карантину та за зневагу до морських законів його шхуну «Кантані» конфіскував фітуайвський уряд, і її буде продано з прилюдних торгів через десять днів, рахуючи від сьогодні, з усім, що на ній є, з приладдям та вантажем, що до неї належать. Крім того, оскаржений завинив особисто своєю буйною, зухвалою поведінкою та очевидною зневагою до законів цієї держави. За це на нього накладається штраф у сумі сто фунтів стерлінгів і п’ятнадцять ящиків джину. Я не питаю, чи хочете ви щось сказати. Ви маєте відповісти тільки на одне запитання: платитимете ви чи ні?

Гриф похитав головою.

— Тоді вважайте себе за в’язня, що тимчасово перебуває на волі,— провадив далі Корніліс. — В’язниці в нас нема, і замкнути вас ніде. Нарешті, суд довідався, що сьогодні вранці оскаржений свавільно й навмисне послав своїх найманих канаків за риф наловити риби на сніданок. Це, безперечно, порушує права фіту-айвських рибалок. Ми мусимо охороняти місцевий промисел. Суд висловлює оскарженому сувору догану й попереджує, що коли вдруге трапиться таке злочинство, то винного чи винних усіх укупі й кожного зокрема негайно буде послано на примусову працю, а саме: лагодити Дрокову стежку. Суд закінчено.

Виходячи з королівської резиденції, Пітер Джі штовхнув Грифа, щоб той глянув туди, де розлігся на матах Туї Туліфау. Комірникова сорочка вже щільно облягала тлусте королеве тіло.

V

— Справа ясна, — сказав Пітер Джі на нараді в Єремієвій хатині.— Дізі зібрав майже всі гроші. А щоб король йому не заважав, він споює його тим джином, що позабирав з наших суден. Як тільки буде нагода, він забере гроші й утече на вашій або на моїй шхуні.

— Він падлюка, — заявив Єремія, переставши витирати свої окуляри. — Він шахрай і негідник. Його б слід налушпенити здохлим поросям, та таким, щоб аж смерділо.

— І справді,— сказав Гриф. — Таки слід його налушпенити здохлим поросям. І я не здивуюсь, якщо ти, Єреміє, докладеш до цього рук. Тільки гляди, добудь таке порося, щоб аж смерділо. Туї Туліфау подався на берег до повіток на човни — розламує ящик мого шотландського віскі. Я піду до палацу та нишком побалакаю з королевою. Тим часом ти порозкладай на полиці трохи краму зі складу. Вам, Говкінсе, я позичу. А ви, Пітере, зайдіть до німецької крамниці. Продавайте все за папірці. Пам’ятайте, збитки я покрию. Якщо я не помиляюся, то через три дні в нас буде народна рада або революція. Ти, Єреміє, розішли вістунів по всьому острову до рибалок та селян, скрізь, навіть у гори до мисливців на дикі кози. Нехай через три дні всі зберуться до палацу.

— А солдати? — завагався Єремія.

— Це вже мій клопіт. їм не видавали платні за два місяці. Крім того, Вільямі — королевин брат. Але не виставляй зразу багато краму на полиці. А як прийдуть солдати з папірцями, припини продаж.

— Тоді вони спалять крамниці,— сказав Єремія.

— Нехай палять. Потім король Туліфау заплатить нам за все.

— І за мою сорочку заплатить? — запитав Віллі Смі.

— Це вже твоя з ним приватна справа, — відповів Гриф.

— Вона тріснула в нього на спині,— поскаржився комірник. — Він її не поносив і десяти хвилин, я сам бачив. Мені вона коштувала тридцять шілінгів, і я тільки раз її надягнув.

— От тільки де мені дістати здохле порося? — озвався Єремія.

— Заріж, а то ж як, — сказав Гриф. — І вибирай невеличке.

— Невеличкий підсвинок теж коштує десять шилінгів.

— Тоді запиши ці гроші в графі поточних витрат. — Гриф хвильку помовчав. — Тільки якщо хочеш, щоб воно засмерділося, то краще заріж його ніші.

VI

— Твоя правда, Девіда, — сказала королева Сепелі.— Відколи прийшов цей Фулуалеа, то всі наче показилися, а Туї Туліфау потопає в джині. Якщо він не дозволить скликати велику раду, я його налупцюю. Його легко набити, коли він п’яний.

Вона стиснула кулак. У тієї амазонки була така показна постать і таке рішуче обличчя, що Гриф не сумнівався: рада буде скликана. Фіту-айвська говірка була досить подібна до самоанської, якою Гриф розмовляв, мов тубілець.

— А ти, Вільямі,