Читати книгу - "Сповідь відьом. Тінь ночі"

спромігся знайти ані зловмисницю, ані її витвір. — Обличчя Келлі перекривила гримаса презирства. — Тож не треба лякати мене своєю міфічною владою та впливовістю. Бо ти навіть жидів не здатен налякати.

— Здається, манускрипт написаний не івритом, — сказала я, пригадавши рухливі символи, які встигла побачити в палімпсесті.

— То не іврит. Імператор викликав рабі Лева до палацу, щоб у цьому переконатися. — Келлі розповів більше, ніж збирався. Його очі ковзнули до палиці, і ниті довкола нього перекрутилися й вигнулися. У моїй уяві виник образ Келлі, який піднімав свою палицю, на когось замахуючись. Що ж він задумав?

І тоді до мене дійшло: він збирався ударити мене. Із мого рота вирвався придушений вигук, і коли я виставила руку вперед, палиця Келлі влетіла прямісінько в неї. Моя рука на мить перетворилася на гілку, а потім знову повернулася до своїх нормальних обрисів.

Я дуже сподівалася, що це сталося надто швидко, і Келлі не встиг помітити цієї трансформації. Та вираз його обличчя засвідчив, що моє сподівання було марним.

— Не думай показувати це імператору, — пирхнув Келлі. — Бо він замкне тебе до кунсткамери, і ти станеш іще одним із його курйозів, які він смакує. Я сказав тобі все, що ти хотів знати, Ройдоне. Дай відбій своїм псам із Конгрегації.

— Боюся, що не зможу, — сказав Метью, забираючи в мене палицю. — Ти зовсім не такий безвинний та нешкідливий, як вважає Герберт. Але я полишу тебе — наразі. Не роби нічого, що могло б розізлити мене, і тоді ти зможеш дожити до літа, — сказав Метью і кинув палицю в куток.

— Доброї ночі, пане Келлі. — Із цими словами я вдягла свою накидку, бажаючи якомога швидше забратися від цього демона. І якомога далі.

— Радій своєму моменту слави, відьмо. У Празі вони минають дуже швидко. — Келлі так і залишився стояти, а ми з Метью почали опускатися сходами.

Коли ми вийшли на вулицю, я й досі відчувала поштовхи від поглядів демона. А коли обернулася й поглянула на «Віслюка та Колиску», то побачила, що перекручені й рвані стрічки, які поєднували Келлі зі світом, лиховісно мерехтіли скаженою злобою.

29

Після кількох днів обережних переговорів Метью зміг організувати візит до рабина Єгуди Лева. Для того щоб викроїти для нього час, Гелоугласу довелося скасувати мою заплановану появу при дворі, пославшись на хворобу.

На жаль, ця заява привернула увагу імператора, і невдовзі наше помешкання лускалося від медичних засобів: самоська глина, відома своїми прекрасними цілющими властивостями; безоари, добуті з жовчних міхурів цапів для нейтралізації отруйних речовин; чашка з рогу єдинорога, на якій був вигравіруваний рецепт лікарської кашки, яким здавна користувалася імператорська родина. Приготування цієї кашки полягало у тому, щоб засмажити яйце з шафраном, потім розтерти його в порошок із насінням гірчиці, дудника, ялівцевих ягід, камфори та кількома іншими загадковими речовинами. Потім усе це треба було перетворити на пасту за допомогою патоки й лимонного сиропу. Для контролю за виготовленням і вживанням цієї кашки Рудольф прислав до нас свого лікаря Гаєка. Але я сказала імператорському ескулапу, що не буду їсти цю неапетитну суміш.

— Я запевню імператора, що ви видужаєте, — сухо сказав Гаєк. — На щастя, його величність надто непокоїться власним здоров’ям і не ризикне вирушити в подорож по Шпоренгассе, щоб підтвердити мій прогноз.

Ми щедро подякували лікарю за його розуміння і відправили його додому з одним зі смажених курчат, які прислали мені з імператорської кухні, щоб викликати в мене апетит. А супровідну записку, яку принесли разом із курчатами, я кинула у вогонь — «Ich versprehe Sie werden nicht hungern. Ich halte euch zufrieden. Rudolf» — після того, як Метью пояснив мені, що форма вислову викликала сумніви: чи мав Рудольф на увазі курку, коли обіцяв задовольнити мій голод.

Коли ми йшли до Старого Граду Праги через ріку Мольдау (Влтаву) я вперше занурилася в бурхливий вир міського центру. Там багаті комерсанти вели свій бізнес в аркадах, що гніздилися під три-або чотириповерховими будинками, які тягнулися вздовж звивистих вулиць. Коли ми повернули на північ, характер міста змінився: будинки стали меншими, мешканці — бідніше вдягненими, а крамниці — не такими багатими. Потім ми перетнули широку вулицю і увійшли крізь браму до Гебрейського кварталу. Понад п’ять тисяч років жили гебреї в цьому маленькому анклаві, затиснутому між промисловою набережною, головним майданом Старого Граду та жіночим монастирем. Гебрейський квартал був переповнений — неймовірно переповнений, навіть за лондонськими мірками — будинками, що були не так спорудженими, як буквально вирощеними: одна споруда органічно випливала з іншої, як кільця равликової хатки.

Ми знайшли рабі Лева на звивистій вулиці, де я пожалкувала, що не маю торбинки з крихтами, щоб ми змогли сипати їх і таким чином знайти шлях назад. Мешканці скоса й обережно поглядали на нас, але мало хто з них наважувався привітатися. А ті, хто це робили, чомусь звали Метью Габріелем. Вочевидь, то було одне з його численних імен, і те, що воно тут прозвучало, стало для мене сигналом: я увійшла до іще одного з лабіринтів Метью і невдовзі зустрінуся з іще одним його колишнім «я». Коли я постала перед приязним паном відомим на ім’я Махарал, я зрозуміла, чому Метью говорив про нього приглушеним тоном. Рабі Лев випромінював ту саму спокійну і впевнену силу, що й Філіп. У порівнянні з його скромною гідністю грандіозні жести Рудольфа та вередливість Єлизавети здалися мені просто сміховинними. Це іще більше вражало в тій історичній добі, в якій ми з Метью опинилися, де брутальна сила була звичним методом накидання своєї волі іншим. А репутація Махарала ґрунтувалася на його вченості та знаннях, а не фізичній силі та вправності.

— Махарал — один із найкращих людей, що жили на світі, — просто відповів Метью, коли я попрохала його більше розповісти про Єгуду Лева. Зважаючи на те, скільки сторіч Метью мандрував по землі, це була висока оцінка.

— Мені все ж таки здається, Габріелю, що ми завершили наші справи, — строго сказав рабин Лев латиною. Своєю мовою та виглядом він дуже нагадував директора школи. — Я тоді не видав тобі ім’я відьми, яка зробила голема, не видам його й зараз. — Рабі Лев повернувся до мене. — Вибачте, фрау Ройдон. Моє роздратування поведінкою вашого чоловіка змусило мене забути про гарні манери. Дуже радий вас бачити.