Читати книгу - "Сповідь відьом. Тінь ночі"

мені не вдалося познайомитися з усіма нашими сусідами. Чому ж ти не сказав мені, що поруч із нами живуть англійці? Ти увесь час проводиш у своїй вежі. А я сиджу тут одна, не маючи змоги поговорити рідною мовою…

— Йди спати, люба, — сказав Келлі, відпускаючи Джоану. І візьми з собою вина.

Із нещасним виразом обличчя пані Келлі слухняно пошкандибала геть. Важко бути англійкою в Празі без друзів та родини, а ще важче, коли твій чоловік працює у такому місці, куди тебе не пускають. Коли вона пішла, Келлі поплентався до столу й усівся в крісло, в якому сиділа його дружина. Із болісною гримасою вмостивши свою хвору ногу в зручне положення, він прикипів до Метью лиховісним поглядом своїх темних очей.

— Скажи мені, що я маю зробити, щоб спекатися тебе, — відверто заявив він. Може, Келлі й не поступався своєю хитрістю Кіту, але він і близько не мав його шарму.

— Ти потрібен королеві, — так само відверто відповів Метью. — А нам потрібна книга, яка належить Ді.

— Яка іще книга? — швидко спитав Келлі. Надто швидко.

— Ти — видатний шарлатан, але брехун із тебе, як з собачого хвоста сито, Келлі. І як тобі вдається поєднувати два в одному? — Метью рвучко закинув свої довгі, взуті в чоботи ноги, на стіл. Коли п’яти вдарилися об поверхню, Келлі аж скривився.

— Якщо доктор Ді звинувачує мене в крадіжці, — пирхнув Келлі, — то я наполягатиму, щоб ця справа розглядалася в присутності імператора. Він не потерпить, щоб зі мною так поводилися у моєму ж домі.

— Де книга, Келлі? У твоїй лабораторії? Чи у спальні Рудольфа? Я знайду її і без твоєї допомоги. Але якщо ти повідаєш мені свою таємницю, то я, можливо, не стану порушувати інші питання. — Метью змахнув крихту зі своїх бриджів. — Конгрегація незадоволена твоєю нинішньою поведінкою. — Палиця Келлі зі стуком упала на підлогу. Метью чемно підняв її і приставив потертий кінець до шиї алхіміка. Саме в це місце ти вперся своєю палицею шинкареві з постоялого двору, коли погрожував убити його? Як необачно й нерозумно з твого боку, Едварде! Усі ці привілеї та пишнота вдарили тобі в голову. — Метью опустив палицю на чималеньке черево Келлі й уперся нею в нього.

— Я нічим не можу тобі допомогти, — сказав Келлі і скривився від болю — то Метью сильніше натиснув на палицю. — Це істинна правда! Імператор забрав у мене книгу, коли… — Келлі замовк і потер рукою очі, немов сподіваючись стерти з поля свого зору вампіра, що сидів напроти.

— Коли що? — спитала я, нахиляючись уперед. Коли я доторкнулася до Ешмол-782 в Бодлійській бібліотеці, то відразу ж зрозуміла, що щось змінилося.

— Ти, напевне, знаєш про цю книгу більше, ніж я, — визвірився на мене Келлі, блиснувши палаючими ненавистю очима. — Ви, відьми, не здивувалися, коли прочули про існування цієї книги, але розпізнав і знайшов її демон!

— Я втрачаю терпіння, Едварде. — Дерев’яна палиця тріснула в руках Метью. — Моя дружина поставила тобі запитання. Відповідай.

Келлі повільно окинув Метью переможним поглядом і зіштовхнув зі свого пуза гостряк палиці. — Ти ненавидиш відьом — принаймні всі так вважають. Але тепер я бачу, що у тебе, як і в Герберта, є слабкість до цих створінь. Ти закоханий в неї, як я й казав Рудольфу.

— Герберт? — спитав Метью тоном, позбавленим емоцій.

Келлі кивнув.

— Він приїздив, коли Ді був іще в Празі. Розпитував про цю книгу й пхав носа в мої справи. Рудольф дозволив йому розважитися з однією відьмою зі Старого Граду — сімнадцятирічною дівчиною, дуже гарною, з рудувато-рожевим волоссям та блакитними очима, як у твоєї дружини. Відтоді її ніхто не бачив. Але тієї Вальпургієвої ночі було гарне багаття. Герберту надали честь розпалити його. — Келлі перевів свій погляд на мене. — Цікаво, а чи буде цього року велике багаття?

Нагадування про давню традицію спалювати відьму на честь приходу весни стало для Метью останньою краплею. Не встигла я збагнути, що відбувається, як він ухопив Келлі й висунув його наполовину з вікна.

— Поглянь униз, Едварде. Тут падати невисоко. Боюся, ти залишишся живим, хоча пару кісток гарантовано зламаєш. Я підберу тебе і віднесу до твоєї спальні. Там, безперечно, також є вікно. Насамкінець я знайду місце достатньо високе, щоб переламати твій жалюгідний скелет навпіл. Доки це станеться, кожна кістка твого тіла буде розтрощена на друзки, а ти встигнеш розказати мені все, що мені потрібно знати. — Коли я підвелася, Метью глянув на мене почорнілими очима. — Сядь. — Він глибоко вдихнув. — Будь ласка. — Я сіла.

— Книга Ді мерехтіла сяйвом міці й влади. Я відчув її запах, щойно він зняв із полиці в Мортлейку. Сам він і гадки не мав про значущість цього манускрипту, зате це добре затямив я. — Тепер Келлі заторохтів так, що його було не зупинити. Коли він замовк, щоб перевести подих, Метью струснув його. — Власником книги був відьмак Роджер Бекон, і він цінував її понад усе. Його ім’я є на титульній сторінці, разом із написом «Verum Secretum Secretorum».

— Але то ніякий не «Secretum», — заперечила я, згадавши популярний свого часу середньовічний твір. — То енциклопедія. А цей твір має алхімічні ілюстрації.

— Ті ілюстрації є не чим іншим, як ширмою, за якою криється істина, — з присвистом видихнув Келлі.

— І про що ж в тій книзі йдеться? — спитала я, збуджено піднявшись із крісла. Цього разу Метью не став мене зупиняти. І втягнув Келлі назад до приміщення. — Ви змогли прочитати текст?

— Можливо, — відповів алхімік, випрямляючись і поправляючи свою одежу.

— Та він теж не зміг її прочитати, — пирхнув Метью, з огидою відпускаючи Келлі. — Його брехню я чую навіть крізь сильний запах страху, який від нього йде.

— Манускрипт написаний іноземною мовою. Навіть рабин Лев не зміг розшифрувати її.

— Махарал бачив цю книгу? — На обличчі Метью з’явився той застиглий насторожений вираз, який зазвичай бував у нього перед кидком на здобич.

— Можна подумати, що ти не розпитував про неї рабі Лева, коли ходив до Гебрейського кварталу, щоб розшукати відьму, яка зробила оту глиняну істоту, яку вони називають «голем». І ти не