Читати книгу - "Житіє моє, Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова"

пригадав собі власні враження від керівництва Ларкеса.

— Так, якщо розглядати все в такій площині….

— Ото ж. Його стиль допустимий лише в одному випадку — якщо проти «нагляду» постійно діє невідомий зовнішній ворог. Але ж такий стан справ і є насправді?

І тут Бера осяяло.

— Так він намагається упіймати цих…?

Сатал поважно кивнув.

— Все йде за планом!

— І Ґрокка теж з’їли за планом?

Практично — так. Ларкесу треба було зберегти імідж, а ситуація вимагала рішучих дій. Тому в критичний момент здійснили рокіровку — його наче перевели на підвищення, а мною заткнули діру, яка в результаті утворилася. А потім два роки намагалися придумати привід повернути цього хитродупого цапа взад.

І колишній координатор задоволено зафиркав.

Бер спробував розсортувати свої враження в новому порядку; чомусь, у нього міцніла впевненість, що раніше Сатал про такі тонкощі не здогадувався.

— Це вам в міністерстві розповіли?

— Чому одразу в міністерстві? — трохи образився маг. — Я сам додав два і два, а потім припер Ларкеса, от він і виклав мені на стіл свою папочку. А то бач, який засранець!

Паровоз не став намагатися вияснити, чому Сатал цього не зробив раніше. Думка про те, що вищі чини розігрують в його місті якусь складну політичну комбінацію доводила Бера до мало що не панічного стану. Він чудово собі уявляв, чим це все може закінчитися у випадку невдачі. І не менш чітко розумів, що будь-які його заперечення розглядати ніхто не буде.

— А якщо не вийде? — вирвалося мимоволі?

— Чому? — здивувався Сатал. Ти і справді віриш в їхню невразливість?

— Але ж досі…

— Фігня! Ну скільки триває це твоє «досі»? Якщо вони завжди позиціонували себе як поборники справи Світла і Справедливості. Незнищуваність секти пояснюється, в першу чергу, тим, що коли треба їх переслідувати, то якось завжди виходить, що спочатку — нема за що, а потім — нема кому. Зараз вони позбавлені цієї переваги. Боротьба йде на рівних!

Капітан замислився про історичні паралелі, про які, певно, знав більше, ніж Сатал (який був чорним, а для мага — надто молодим). Бер пам’ятав часи, коли назва секти була овіяна таїною і викликала страх. Одкровення таємничих Вчителів сприймалися з цікавістю, а перші свідоцтва про постраждалих — ледве що не з гумором (от, мовляв, уміють же люди втрапити в неприємності). Яким чином правда про істинну суть Чудесників вирвалася назовні? Звичайно, існували старі маги (і чорні, і білі), які пережили смуту і були здатні розрізнити в секті знайомі риси; був масив магічних знань, який ще не канув у небуття і який не розтягнули шматками кожен в свою нору різноманітні наставники; в кінці кінців, залишався спадок багатократно обпльованої Інквізиції, яка, попри всі свої недоліки, зуміла впорядкувати прояви магії. То чи була нинішня ситуація унікальною?

Бер зітхнув і спробував загнати неспокій в найдальший закуток свідомості.

— Що ж мені тепер робити?

— Те ж саме, що і завжди. Якби твоя інформованість йому заважала, він би взяв з мене підписку про нерозголос. Ларкес, звичайно, не емпат, але прожив так довго, що поведінку людей розпізнає, так би мовити, феноменологічно. Знаєш, як мишки дресировані бігають — вліво, вправо.

Паровоз насупився. Потім упіймав себе на думці, що справжнього віку Ларкеса він не знає.

— І скільки ж йому років?

— Без поняття! Але він обіймав якусь посаду ще за Інквізиції, а туди підбирали досить, гм, своєрідний контингент. Після того, як Святих Отців розігнали, почав кар’єру, вважай, з нуля і непогано просунувся. Він впертий, як бульдог, злопам’ятний, як Шерех, і при цьому щось його непогано мотивує. У Чудесників жодного шансу!

Повертатися в управу Бер не став: удома місс Оуклі закінчувала підготовку до прийому гостей, яких цього разу буде особливо багато — наступного тижня відбудеться їхнє весілля. Треба було допомогти нареченій з купою важливих справ, якими порядній дівчині займатися не личить, домовитися з власником найближчого кафе про банкет і сніданки, взяти напрокат пару зайвих ліжок і завезти їх на винайняту вчора квартиру (не в готелі ж родичам жити!). Місто обступало Бера, таке знайоме і в той самий час наче чуже. Гігантська арена протистояння Сил… Чи сцена балагану, на якій возилися карлики? Ким насправді були для світу Чудесники, і переслідуючий їх маг: вершителями долі чи паяцами, які надто багато про себе надумали? Майбутнє покаже.

Я це все невчасно… Чи, навпаки — своєчасно? Життя не може зупинитися, незалежно від причин, просто не може — і все. В крайньому випадку, сім’ю можна буде вивезти в Краухард.