Читати книгу - "Житіє моє, Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова"

такої заяви аж сон злетів, як не було.

— Та ти охрінів зовсім, шеф! Я вже спати зібрався.

Між іншим, навіть піжаму вбрав. Але Брайєн проявляв нездорову наполегливість.

— Ви, ніби, казали, що ніч — кращий час для ритуалу….

— Так, але це буде наступна ніч!

— Я не хотів цього казати… — зітхнув Брайєн. — До нас днями приїде уповноважений з центрального офісу. Начальству не подобається, що я підняв шум, а впоратися з ситуацією не можу.

І місцеву команду розженуть, не дивлячись, хто є хто. Якщо я хочу приймати участь у справі, то це треба робити прямо зараз.

— Ну, і чого тоді сидимо, кого чекаємо? До ґанку машину підганяй, мені ще змокнути не вистачало.

Кожному відділенню НЗАМПІС належить мати спеціальне приміщення для проведення ритуалів; в Суессоні його роль виконував сарай на околиці. Обстановка всередині була цілком медитативна — темно, дощ шелестить об дах, помічники шефа розставили на кутах деки з жаром, і в повітрі висів тонкий аромат дров’яного диму. Мене чекала готова захисна пентаграма — я її навіть не стирав, все-одно, ніхто, крім мене, приміщенням не користується. Зліва від дверей — вішалка, справа — металевий столик з об’єктом нашого зацікавлення.

На порцеляновому піддоні лежав уламок щелепи, розсічений навскіс. Знайоме ушкодження (всі досліджені рештки виглядали саме так), але цього разу кістка належала дорослому і виглядала набагато старішою — вся така пориста, з покришеними зломами. Я не відчував у ній слідів магії (принаймні — чорної) і не чекав ніякого підступу.

— Приступимо!

Брайєн став нервувати, коли замість звичайних двох годин моя медитація протривала п’ять. Профільних спеціалістів в окрузі Суессон не було, а викликаний цілитель постановив, що вмішається лише тоді, коли обезводнення організму досягне небезпечної межі (десь так чорні маги і гинуть). В цілому, ритуал зайняв вісім годин.

Випірнувши з виру Сил і видінь, я довго не міг зрозуміти, навіщо всі так метушаться навколо і пробують пхнути мені в руки горнятко. Втрутився цілитель — силою влив у мене якусь лікувальну бурду, від якої всі думки миттю стали сторчма.

— Ви що, вбити мене хочете!?

— Вже краще, — мугикнув цей садист і пішов геть.

Предки оборони мене захворіти — попадеш до таких, сам будеш не радий, що вижив.

— Ви як? — поряд присів містер Брайєн.

— Жити буду, — тільки тепер я став розуміти, що сталося щось неординарне. Древня кістка крадькома жовтіла на порцеляні. — Ось що, зв’яжіться з координатором Ларкесом (саме з ним!) і передайте, що в Суессоні знайдено рештки часів «шостої партії». Саме так, зрозуміло? Є підозра на некромантичний ритуал. Нехай реагує!

Чому некромантичний? А для чого ще, нафіг, може знадобитися така древність? І плювати, що слідів чорної магії нема.

Я велів передати Квайферу, що захворів, і відправився додому наводити порядок в думках. Власник кістки (ім’я котрого так і залишилося мені невідомим) помер не в блаженному наркотичному забутті, його смерті передувала довга агонія, хованки в безконечних підземеллях і гори трупів, які повільно розкладалися в темряві. Можливо, він був чорним, оскільки йому щоразу вдавалося уникати різноманітних пасток, але Джерело так з ним і не заговорило).

«Периметр протікає в трьох місцях…»

Тіні минулого заглядали мені через плече. Можливо, я надто глибоко занурився в пам’ять небіжчика, або прийняв її занадто близько до серця, ніби це на моїх очах яскраво освітлені і обжиті штольні древнього рудника перетворювалися в підземне пекло. Кліть підйомника застрягла наверху (мабуть ті, хто в ній знаходився, вмерли дорогою), телефони не відповідали, люди, які відійшли за нуждою, перестали повертатися. Здається, там був мінімум один ґуль. І ще якась тварюка, яких на поверхні просто не зустрінеш (прямо, відкриття, кому б ще про нього розповісти). А під кінець світло в коридорах почало виснажуватися. Не гаснути, не тьмяніти, а зникати, ніби його хтось випивав. Хижий невидимець? Взагалі-то, це тип чорномагічної пастки, а не потойбічний гість.

Я ловив себе на тому, що хочу знати, що це все ж таки було і чому воно сталося, але бажання моє було не настільки значне, щоби занести це питання в книжку. І ще, набагато актуальніше відловити душогубців, які використовували стару кістку з якоюсь незрозумілою метою (в тому що ця мета і вбивства пов’язані між собою сумнівів не залишалося — небіжчик не зумів пробратися на поверхню, його рештки повинні були туди принести).

От лише як позбавитися усіх цих плям, що мерехтять на межі зору, і як позбавитися потреби побачити лиця людей, яких не існує вже багато тисяч років?

Мені потрібен був час, щоби відділити видіння від реальності; природньо, ніхто мені його давати не збирався. Я відпочивав лише решту дня, а наступного ранку до мене заявився посланець від Брайєна — в Суессон прибув обіцяний уповноважений.

— А я тут при чому?

Мені здавалося, що перевіряти збираються діяльність шефа.

— Вони хочуть опитати всіх експертів, які приймали участь в слідстві.

— Добре, вписуй!

Для звітності про моє перебування на роботі було заведено спеціальну відомість, куди Брайєн заносив час початку і закінчення робіт. Я вважав, що час, потрачений на роз’їзди, також повинен враховуватися — це ж чистої води відрядження.

Опитувати експертів чомусь вирішили в чистому полі — прямо на місці останньої знахідки (між іншим, я взагалі там ні разу не працював). Проводжаючий висадив мене прямо в багнюку. Навколо шурфів штовхалося дофіга знайомого народу, то з’являлися, то зникали мундири чистильників (якщо я з ними не спілкувався, це не означає, що їх тут нема), шоломи жандармів і цивільні костюми експертів, заправлені в холоші каучукових чобіт. Містер Брайєн опікувався кумедною парочкою — високий світловолосий мужчина з орлиним профілем і маслакуватим чорним з на диво невиразним лицем (хоча дебілів серед ініційованих не буває). Природньо, останній викликав моє зацікавлення — бойовий маг при амулетах, який постійно теребить Джерело. Чистильникам він також не подобався — вони бродили кругом з похмурими фізіономіями, прислуховуючись до розмов і норовлячи зайти зі спини.

Мій проводжаючий вказав на світловолосого.

— Містер Ґійом поряд з шефом, вам до нього.

Я кивнув і звичним прокляттям струсив грязюку з штанів і черевиків. І всі чорні маги негайно повитріщалися на мене. Очі вломите!

— Це ви проводили ритуали анімації?

— Так.

— Зокрема, останній?

— Так, — і настрій після нього у мене був препаскудний.

— Коли буде готовий звіт?

— Завтра, — а якщо він спробує мене підганяти, я пошлю його нафіг і ще далі.

— Яким саме ви оцінюєте вік останньої жертви?

Я тупо витріщився на чиновника. Лише тепер д мене дійшло, що цей настирливий тип — білий і, скорше за все, маг.

— Який ще «вік жертви», вуйку? Цим костям тридцять тисяч років, а може, і всі сто.

Можна