Читати книгу - "Ежені Гранде. Селяни"

ще найістотнішим продуктом харчування, має для них цілком особливу привабливість. Матері беруть з собою своїх малят, своїх дочок і синів-підлітків; зовсім розбиті старі тягнуться туди ж і, розуміється, ті, в кого є якесь майно, вдають із себе бідняків. Для збирання колосків надягається лахміття. Граф і Мішо, верхи, були присутні при першому вступі цієї юрби обідранців на перші поля першого хутора. Була десята година ранку, серпень був жаркий, небо було без хмар, блакитне, немов барвінок; земля палала, хліба палахкотіли, женці працювали з обличчями, опеченими відбиттям проміння на затверділій і дзвінкій землі, мовчки, в розмоклих сорочках, ковтаючи воду з кам'яних глеків, круглих, наче хлібина, з двома ручками й грубою шийкою, заткнутою вербовою пробкою.

На краї зжатих полів, де стояли вози, що вантажилися снопами, стояла сотня істот, які безперечно лишали далеко позаду і найогидніші образи, втілені пензлем Мурільйо й Тенірса, найсміливіших у цьому жанрі, і постаті Калло, цього поета фантастичних злиднів; їх бронзові ноги, лисі голови, подерте лахміття, так цікаво вицвілі рум'янці, лисніючі від жиру дірки, латки, плями, полинялі тканини, витерті до прозорості — словом, ідеал матеріального втілення злиднів було далеко перевершено, так само як жадібний, неспокійний, тупий, ідіотичний, дикий вираз облич мав ту вічну перевагу над невмирущими творами цих владарів фарб, яку природа завжди має над мистецтвом. Старі жінки з шиями гиндичок, з червоними повіками без вій, витягували свої голови, наче мисливський собака перед куріпкою; діти мовчали, наче солдати на варті; дівчатка тупотіли на місці, мов тварини, коли ті чекають корму; характерні риси дитинства й старості зникали під жорстокою жадобою — жадобою до чужого добра, яке переходило в їх власність з допомогою зловживання. Усі очі були вогненні, жести загрозливі; але при графі, польовому сторожі й начальнику охорони всі зберігали мовчання. Велика власність, фермери, робітники й бідняки — всі були тут представлені; соціальне питання вимальовувалося в усій виразності, бо голод скликав сюди ці визивні обличчя… Сонце надавало опуклості цим жорстоким рисам і запалим обличчям; воно обпалювало босі, запорошені ноги; тут були напівголі діти, ледве прикриті подертою блузкою, з кучерявим русим волоссям у соломі, сіні й лісових стеблинах; деякі жінки держали за руку малят, що тільки починали ходити і що їх мали кинути на призволяще в якій-небудь борозні.

Ця похмура картина була вразливою для старого солдата, що мав добре серце; генерал сказав Мішо:

— Мені тяжко бачити це. Треба розуміти важливість цих заходів, щоб виконувати їх.

— Якби всі землевласники наслідували ваш приклад, жили б на своїх землях і робили б стільки добра, скільки робите його ви, мій генерале, то не лишилося б, — не скажу бідняків, бо вони завжди будуть, а людей, які б не могли прожити своєю працею.

— Мери Коншів, Серне й Суланжа прислали нам своїх бідняків, — сказав Груазон, перевіривши посвідки про бідність. — Це неправильно…

— Звичайно, неправильно, але зате наші бідняки підуть в їх громади, — сказав граф. — На цей раз досить домогтися хоч би того, щоб вони не тягали снопів; все треба робити поступово, — сказав він, виїжджаючи.

— Ви чули, що він каже? — спитала стару Бонебо стара Тонсар, бо останні слова граф вимовив не так тихо, як попередні, і вони дійшли до вух однієї з цих двох старих, що стояли на дорозі, яка пролягала вздовж поля.

— Атож; це ще не все: сьогодні зуб, завтра вухо; якби вони знайшли смачнішу приправу, щоб з'їсти наші тельбухи замість телячих, вони попоїли б християнського м'ясця! — відповіла їй стара Бонебо, показавши графові, який проїжджав мимо, свій грізний профіль, і моментально надала йому лицемірного виразу з допомогою медового погляду та солодкої гримаси; вона тут же поспішила зробити низький уклін.

— Ви теж прийшли підбирати колоски, хоч моя дружина дає вам добрий заробіток?

— Ех, любий паночку, хай спасе вас господь при доброму здоров'ячку! Але ж бачите, хлопець мій мене об'їдає. Мушу приховати жменьку зерна, щоб мати хліб на зиму. Поназбираю ще трошечки… воно й легше буде!

Збирання колосків небагато давало збирачам. Почуваючи за собою підтримку, фермери та орендарі вимагали чистої косовиці, стежили за збиранням та в'язанням снопів, так що більш не було зловживань і крадіжок, принаймні таких, як у попередні роки.

Звикнувши збирати чималу кількість колосків і даремно шукаючи їх і цього разу, фальшиві, як і справжні бідняки, забувши про коншське помилування, пройнялися глухим невдоволенням, яке роз'ятрювали Тонсари, Курткюїс, Бонебо, Ларош, Водуайє і Годен та їхні соратники по шинку. Ще гірше було із збиранням винограду, бо підбирання залишених ягід розпочалося тільки після того, як весь виноград було знято і виноградники особливо старанно оглянув Сібіле. Усе це до крайності збентежило голови; але коли лежить така величезна прірва між класом, що хвилюється й лютує, і класом, проти якого ця лють звернута, — слова завмирають; помітити, що там бродить усередині, можна тільки з одних вчинків, бо невдоволені йдуть працювати під землю, наче кроти.

Суланжський ярмарок пройшов досить тихо, крім кількох сутичок між вищим і другорозрядним міським товариством, спричинених неспокійним деспотизмом королеви, що не бажала примиритися з владою, яку набула й закріпила прекрасна Ефімі Плісу над серцем блискучого Люпена, прикувавши до себе непостійний пал його, мабуть, остаточно.

Граф і графиня не з'явилися ні на суланжському ярмарку, ні на святі в «Тіволі», і це їм закинули як злочин Судрі, Гобертени та їх прибічники. «Це пиха, це зневага», — казали в салоні пані Судрі. Графиня тимчасом намагалася заповнити порожнечу, яку утворив від'їзд Еміля, тим глибоким інтересом, що притягує високі душі до добра, яке вони роблять, або думають, що роблять; граф, зі свого боку, з не меншим запалом віддався практичним поліпшенням у справах управління маєтком, що мали, на його думку, сприятливо відбитися на становищі, отже, й на звичаях місцевих жителів. Підтримувана порадами й досвідом абата Бросета, пані де-Монкорне потроху набувала статистично правильного уявлення про бідні родини громади, про їх внутрішні взаємини, про їх потреби, засоби існування та розумні заходи, якими треба було допомагати їх роботі, не втягуючи в лінощі та неробство. Графиня послала