Читати книгу - "Житія Святих - Листопад, Данило Туптало"

у люту хворобу, бо половина тіла його всохла, а весь був великою хворобою одержимий. Почув він за преподобного Стефана, що зціляє всілякі недуги, дійшов до нього з великими труднощами і впав перед ним, молячи зі слізьми, щоб змилосердився над ним та й зцілив його. Преподобний же повелів йому, щоб поклонився іконі Христовій та Пресвятої Богородиці. Він старатливо те учинив, поклонився святим іконам — і відтоді здоровий став. Коли повернувся до своїх друзів, запитали його: "Як зцілився?" Він же, не втаюючи явленої над ним милості Божої, мовив: "Поклонився я, — каже, — іконі Христовій та Пресвятої Богородиці, як і повелено мені було від інока Стефана, котрий пробуває в Проконнисі, й дістав здоров'я". Звістили й друзі-воїни про те своєму начальнику, коли були вони біля Тракії; він же закликав зціленого воїна і, довідавшись про діло зцілення його, не гаючись, відіслав його до царя. Цар же, допитуючи його щодо зцілення, коли довідався, що одужав через поклоніння святим іконам, почав називати його ідолопоклонником і з ярістю докоряв йому, ніби велике зло та беззаконня учинив. Воїн же той посоромився царя і почав каятися, що поклонився іконам, і відкидався від поклоніння їм, обіцяючи вже більше ніколи того не чинити, через що сподобався беззаконному царю, і пошанував його цар саном сотника. Коли ж окаянний той воїн вийшов із царської палати і захотів сісти на свого коня, то раптово роз'ярився кінь і, скинувши його з себе, почав топтати ногами і доти його бив, доки той зле не викинув душу свою — таку прийняв кару той невдячний відступник. Те чудо та й інші численні чудеса, що були від святого Стефана, на більший гнів та ярість підняли лихого царя — відомо-бо царю ставало про все: що преподобний у Проконнисі, у вигнанні бувши, преславно чудодіє і що поширює між людьми учення про поклоніння святим іконам, — намислив відтак його убити й послав привести його із ув'язнення. Тоді, спершу в заліза закутого і в колодки забитого, зачинив у тісному й морочному узилищі Фіяльському; відтак по кількох днях Іліяці, що званий Фарос, бувши тільки з двома найпершого чину сановниками, повелів привести перед себе блаженного Стефана.

Коли йшов преподобний постати перед царем, випросив в дорозі в одного боголюбця одну цяту, яка мала на собі образ царський, і її таємно вклав до свого клобука. Побачив його цар і почав кричати: "О нуждо! О бідо! О, чому терплю? І чи цей має чинити наругу моєму царству, чи ж цей має безчестити мене і в ніщо класти владу мою?" Святий же стояв мовчки і дивився долі, а цар із ярістю, ніби вогнем дихаючи, численні докірні слова на нього вимовляв. Відтак рече: "Не відповідаєш мені, мерзотна голово?" Блаженний Стефан почав покірливо говорити до нього таке: "Коли замислив ти забити мене, о царю, то убивай! Коли ж поставив ти мене перед собою через те, щоб щось у мене запитати і щось од мене почути, то належить тобі гнів відкласти і з благістю бесідувати. Присмиривши гнів, запитуй і вислуховуй мене". Тоді мовив цар: "Скажи-но, яким батьківським переданням не повинуємося, що з єретиками нас рівняєш?" Відповідає преподобний, що чесних ікон зображення багатьма богоносними отцями в давні часи передане, злочестиво із церков викидаєте. Мучитель же рече: "Не називай-бо те "чесних ікон зображення", бо це не так, але ідолів зображення, яке ж ідолам із святими причастя?" На це святий той муж відповів: "Поклоняючись образові, не речі почесть або поклоніння воздаємо, але честь образу на першообраз переходить, як каже святий Василій". Говорить мучитель: "Чи належить чуттєвими фарбами зображати те, що передмовлене від отців, що є численне, і темне, і розумом незбагненне, ані жодними словами витлумачитися не може? І чи правильно в речі поклонятися тим, єство яких є нікому невідоме?" Відповідає преподобний: "А хто з людей, що мають розум, говорить, що можливо через фарбу та речі сотворені зобразити єство надприродного Божества, котре всілякий розум перевищує, Його вигляд ні розумом описати не можна, а тим більше фарбами зобразити Його годі. Але ми, коли зображаємо Христа на іконі, не єство Божества пишемо, але накреслюємо Його Боголюдський вид, явлений у нашім подіб'ї і апостольськими руками відчутий, як святий Іван Богослов вістить: "Що бачили власними очима, що розглядали і чого руки наші торкалися". Коли ж мені подаси слова, мовлені Мойсеєм такі: "Не роби собі ідола і всякої подоби з того, що на небі вгорі і що на землі долі", того самого Мойсея явлю тобі, який зробив із золота зображення двох херувимів, про що божественний апостол повідає таке:

"А над ним херувими слави отінювали жертовник", але й самий жертовник, і скинія, і Святая Святих зображали подіб'я небесних, як той-таки апостол знову-таки говорить: "Вони служать образові й тіні небесного". Що ж бо беззаконно чиним, коли Христовий образ людиновидний пишемо на іконі й поклоняємося йому. Так само, як і хресту, від якоїсь речі створеному, кланяючись, чи ж гадаємо, що речовині кланяємося? Так само й посудини, освячені нами, шануються і жодної зазубрини совісті нашій не чинять, оскільки знаємо, що вони освячуються закликанням імені Христового, — чого ж більше? Чи ж відкинеш іще від Церкви і святе, так само й образне, коли під видом хліба та вина таємно утримується Тіло і Кров Христові, ними ж зображається те ж Тіло Христове, котре й на хресті страждало і тепер без страждання є на небі, і їм-бо, Тілу й Крові, і поклоняємося, і цілуємо їх, і їх причащаємося, наслідуючи святиню; між святими і несвятими ніякого розділу [не кладете], Христову ікону не інакше, як Аполлоновим подіб'ям, Пречесної Богородиці — як Артемідиною скульптурою, ідолами назвати не жахнулися і ногами їх топтали і спалювали". На те відповів цар: "Ти, о осліплений розумом і більше всіх недостойний згадки із тих, котрих не згадують! Чи ж, ці образи потоптавши, Христа ми топчемо?" Тоді вправний у Божественних діях Стефан, за звичаєм преславних воїнів, ворога його ж таки зброєю бажаючи уранити і його мовленими словами його самого перемогти, поклав до клобука руку, вийняв цяту, яка мала на собі того злочестивого царя образа, що її, ідучи, в якогось чоловіка випросив і на те приготував, показав її цареві і запитав Христовими словами, говорячи: "Чий це образ і напис?" Цар же здивувався і відповів: "Не чий інший, як царський". Святий же знову запитав: Що було б, коли б