Читати книгу - "Лукомор'я. Дубль два, Лара Роса"

– Я була в неадекваті, – вчепилась вона в останній захисний бар’єр на шляху до пробудження.

– Іншим разом – змушу підписатися під кожним твоїм словом, – Ігор перекинув її на себе, та це також не дало ніяких результатів.

Лєра спокійнісінько розташувала на його грудях всю свою кудлатість, буркнувши по ходу:

– Бюрократ і буквоїд, – продовжила вона спробу додивитись сон.

– Алєля – птаха рання, а ти їй щось обіцяла, як я зрозумів, – натиснув передостаннім аргументом.

– Я знаю, чому сови – хижаки, – обурено все ж здійняла своє обличчя, ледь розплющуючи очі. – Бо після ранкового виносу мозку однозначно захочеться зжерти кожного солов’я окремо.

Він трохи підвів голову, глузливо вдивляючись у злі щілини, з яких ледь не виривалось синьо-зелене бурхотливе цунамі:

– Я ж дятла якось пережив, – ледь стримав осміх.

– Ти – свята людина! А я – жах, що літає на крилах ночі, – скотилась вона з нього на ліжко, розвертаючись спиною.

Та в процесі її переміщення він все ж встиг поцупити в неї ковдру і тепер нервово споглядав всі принадні вигини цього нахабиська. Важко зітхнувши, Ігор просто кинув покривало собі на обличчя:

– Ти дограєшся, що твої п’ять хвилин розтягнуться на години, і тоді, стовідсотково, Алєля мене прокляне. І, хоча я не вірю у подібну нісенітницю, мені не хочеться стати причиною нервування вагітної жінки з нестабільною психікою.

Стогнучи, Лєрка вчепилась руками у подушку, обіймаючись з нею, наче з найріднішою істотою:

– Наступного разу починай мене будити за пів години до підйому, якщо не хочеш моєї передчасної смерті… або чиєїсь, – пробубоніла вона глухо.

Колвін жбурнув в неї ковдрою, зіскакуючи з ліжка:

– Іншим разом почну за годину, – фиркнув він, вдягаючись.

– Це була погроза, чи обіцянка? – блиснула зухвалими очиськами нахаба з-під свого укриття, роблячи спробу прийняти вертикальне положення.

Не втримавшись, він стрибнув на ліжко, встигаючи зловити її за стан, та завалюючи назад у постіль:

– Хочеш з’ясувати просто зараз? – проричав їй у потилицю, відхиляючи волосся та впиваючись ледь не зубами до тендітної шиї.

Не розгубившись, Лєрка стрімко розвернулась в його обіймах, намертво вчепившись у ковдру на грудях:

– Пам’ятаємо про тонку нервову організацію вагітної жінки з нестабільною психікою.

– Вставай, чудовисько! – відпустив він її.

Та після того, що відбулося потім, він серйозно замислився над тим, чи таким страшним було б те гіпотетичне прокляття на тлі веред неустабільненої сирін?

Оскільки у Сигвальда знайшлись невідкладні справи з приводу прибуття офіційних представників Ватраньї, а відпускати Лєрку під будь-чиїм іншим наглядом до Стрельниці він просто боявся, то супроводжувати дам до ательє Малени довелось йому й Торну. До того ж, гвардійця рятувало повір’я про те, що наречений не повинен бачити весільне вбрання нареченої. Алєля ж навідріз відмовлялась йти туди без Лєри, а та надто перейнялась її передвесільними клопотами.

Декілька годин переглядання суконь перетворились на вишукане катування, і він радісно потішався думкою про те, яке щастя, що люди вірять у таку маячню про наречених, тож, йому не доведеться пройти через повторне знущання перед його власним весіллям. Хоч і десять охоронців приставить до неї – нехай милуються! Йому потім вистачить. Та зараз йому хотілось люто завити! Він кинув погляд на Торна – цілковитий спокій. Добрий вишкіл: такій витримці лиш позаздрити.

Нарешті, вердикт було винесено, причому завдяки Лєрі, котра, як він бачив, вже й сама зубами скреготіла, намагаючись при цьому мило посміхатись. Сукню обіцяли за добу підігнати під шановну замовницю й довести до досконалості, оскільки в цієї самої замовниці були деякі зауваження з її приводу. Полегшено видихнувши, всі повернулись до замку.

Вони останніми йшли з майданчика для посадки драконів, де вийшли з порталу, і Лєра затрималась, вдивляючись у небо, де ширяла трійця тих самих величних летунів: два туманних та один з Червоногір’я.

– Хочеш політати? – обійняв її зі спини.

– А можна? – озирнулась на нього, обсипавши грайливими іскорками у передсмаку польоту.

– Зараз взнаємо, – посміхнувся їй і рушив до краю майданчика.

Ігор спрямував увагу на драконів, надсилаючи імпульс-запрошення. Через хвилину, один з туманних, зробивши пірует, розвернувся й ринув до них. Його сиза з блакитною облямівкою луска вигравала у променях сонця, виблискуючи та розсипаючи сяйво, наче він сам пломенів світлом. Приземлившись, дракон лиш ковзнув поглядом по Ігорю й почав дуже швидко насуватись на Лєру.

Не встиг Колвін й ворухнутись, як дівчина потяглась до велетня рукою.

– Лєра, ні! – кинувся він до неї.  

 

01.09.22

Ігор хотів вихопити її з-під носа в істоти, та дракон випередив, повернувши до нього голову й у свідомості пролунало: «Вона цікава. Такий вогонь! І вода…»

Дракони тяжіли до відповідної стихії. Туманні – до стихії води й повітря, тому й обирали напарниками людей зі спорідненою магією. Рід Лєри складався переважно з диворіченців та семаржців. Ще хтось колись був з Ватраньї – звідти й цілительські навички, хоч і нерозвинені. Та водна стихія?! При ньому ні її, ні його батьки ніколи не згадували, що її сім’я має коріння й у Мловинні. Проте, все може бути: дракони точно не помиляються.

Дівчина мотнула головою:

– Все в порядку. Я його чую, – її долоня лягла на голову туманного в той час, як той задоволено прикрив очі.

Мабуть, він ніколи не припинить дивуватись всім тим загадкам, котрі підкидує раз за разом йому ця кудлата руда дивовижа. Хоча, після сіруша можна вже було очікувати щось подібне. Та ментальне спілкування з драконом перевершило все. Зазвичай ті не надто поспішали встановлювати контакт з кимось, в кому не текла кров стриборця. Та, якщо Лєра володіє ще й водною стихією, це може пояснити зацікавленість туманного, хоча й не дуже. Треба вже серйозно зайнятись її здібностями.