Читати книгу - "Ежені Гранде. Селяни"

Обидві старі засперечалися, яку з них продадуть її діти. На галас суперечки піднявся весь дім. Тонсар й Бонебо стали кожен на сторону своєї матері.

— Тягніть соломинку, — запропонувала пані Тонсар-молодша.

Щаслива соломинка припала шинкові. Через три дні, на світанку, жандарми привели з глибини лісу в Віль-о-Фе стару Тонсар, яку начальник охорони, його помічники й польовий сторож спіймали на гарячому з непридатним терпугом, яким проривали кору, і лещатами, що ними злочинці загладжували кільцеподібний виїм на взірець полірованого сліду, що лишає черв'як. У протоколі встановлено було, що цю віроломну операцію зроблено над шістдесятьма деревами на просторі, радіусом у п'ятсот кроків. Стару Тонсар перевели в Оссер; справа підлягала розглядові суду присяжних.

Коли Мішо побачив стару Тонсар біля підніжжя дерева, він не міг утриматися, щоб не сказати:

— От люди, на яких пан граф і пані графиня виливали свої милості!.. Слово честі, коли пані мене послухає, вона не дасть посагу молодшій Тонсар, яка ще менш варта його, ніж її бабця.

Стара підвела на Мішо свої сірі очі й пронизала його злісним поглядом. Справді, дізнавшися, хто був винуватцем цього злочину, граф заборонив дружині давати хоч що-небудь Катрін Тонсар.

— Ви, пане граф, тим більше маєте рацію, — сказав Сібіле, — що землю Годен придбав, як я тепер дізнався, за три дні до того, як Катрін Тонсар приходила зі своїм проханням до графині. Отже, бабця й внучка розраховували на вплив цієї сцени і на добрість графині. Катрін цілком здатна потрапити в той стан, в якому вона зараз є, з єдиною метою дістати гроші, бо Годен до цієї справи непричетний…

— Які люди! — вигукнув Блонде. — Паризькі шибеники проти них святі…

— Ах, добродію! — перервав його Сібіле, — корисливість скрізь підштовхує на страхітливі вчинки. Ви знаєте, хто видав стару Тонсар?

— Ні!..

— Її внучка Марі; вона заздрила одруженню сестри і, щоб влаштуватися…

— Це жахливо! — сказав граф. — Отже, вони здатні й на вбивство?

— О! — відповів Сібіле, — за найменшу дрібничку: вони так мало цінують своє життя, оці люди! Їм набридло весь час працювати. Ах, пане граф, у глушині сіл робляться справи не чистіші, як у Парижі. Ви, далебі, цьому не повірите.

— Будьте після цього доброю та благодійницею! — сказала графиня.

Ввечері, в день арешту, Бонебо з'явився в шинок «Великі-ГУ-сині», де вся родина Тонсарів віддавалася великому святкуванню.

— Так, так, радійте! Я щойно дізнався від Водуайє, що на покарання вам графиня відмовляє Годенші в обіцяній їй тисячі франків; її чоловік не хоче, щоб вона їх давала.

— Це паскуда Мішо порадив їй, — сказав Тонсар. — Моя мати сама чула, вона мені про це розповідала в Віль-о-Фе, коли я відносив їй гроші та всі її речі. Ну, й хай не дає; наші п'ятсот франків допоможуть Годенші розплатитися за ділянку, а за цю справу ми з Годеном помстимося… Ах, так! Мішо втручається в наші дільця! Йому теж не поздоровиться… Що йому до всього цього, питаю я вас? Хіба його лісів стосується вся ця справа? А ніхто, як він, головний винуватець усієї цієї історії… Він же й розкрив усе в той день, коли мати перерізала горло його собаці. Ну, а якби я здумав втручатися в їхні справи, коли б я розповів генералові, що його дружина розгулює вранці з молодим парубком по лісах, не боячись холодної роси? Для цього треба мати гарячі ноги…

— Генерал, генерал! — сказав Курткюїс. — З ним можна зробити все, що завгодно. Це все Мішо вбиває йому в голову… Заводіяка, а сам нічого на своїй оправі не розуміється… При мені все інакше йшло.

— Ех, — сказав Тонсар, — це був для всіх добрий час… Скажи-но, Водуайє!

— Скажу тільки, — відповів той, — зникнув би Мішо, і ми зажили б спокійно.

— Годі базікати, — сказав Тонсар, — ми поговоримо про не пізніше, проти місяця, в чистому полі.

Наприкінці жовтня графиня поїхала й лишила генерала в Егах; він мав приєднатись до неї далеко пізніше; вона не хотіла проминути першу виставу в Італійській опері; до того ж, вона останній час почувала себе самітньою й нудьгувала, позбавлена товариства Еміля, який допомагав їй згаювати ті години, коли генерал літав по своїх володіннях або був зайнятий справами.

Листопад видався зовсім зимовий, темний і похмурий, впереміш з морозами та відлигами, із снігом і дощами. Справа старої Тонсар вимагала виїзду свідків, і Мішо їздив давати свої показання. Пан Рігу зласкавився над цією бабусею і дав їй адвоката, який наполягав в обороні на існуванні тільки свідчень обвинувачення і на відсутності свідків захисту; але показання Мішо та його об'їзників, підтримані свідченнями польового сторожа й двох жандармів, вирішили справу: матір Тонсара було засуджено на п'ять років тюрми, і адвокат сказав Тонсарові-сину:

— Ви цим зобов'язані свідченню Мішо.

Якось у суботу ввечері Курткюїс, Бонебо, Годен, Тонсар, його дочки, жінка, дядько Фуршон, Водуайє й кілька поденників сиділи за вечерею в шинку. Була несвітла місячна ніч, і легкий мороз підсушив землю; перший сніг станув; отже, людські кроки не лишали відбитків, по яких звичайно виявляються великі злочини. Відвідувачі шинку їли рагу з зайців, спійманих у пастку; реготали, випивали; це було на другий день після весілля Годенші, яку треба було відвести додому. Будинок її був недалеко від садиби Курткюїса. Якщо Рігу продавав ділянку землі, вона завжди була десь на відшибі, близько до лісу. Курткюїс і Водуайє мали при собі рушниці, щоб проводжати молоду; усе навколо спало, не було видно ані вогника. Гуляли тільки на цьому весіллі й галасували, скільки могли. В цей час увійшла стара Бонебо; усі глянули на неї.