Читати книгу - "Колонія. Історія Ріки, Lexa T Kuro "

Вона замовкла та кинула зацікавлений погляд спочатку на моїх друзів, напевно, насолоджуючись їх реакцією — шоком та стражданнями. А потім перевела погляд на натовп. Там, серед згущеної тиші, звісно, за її власними параметрами, панувала ідеальна гармонія. Всі застигли, мов зачаровані, відчуваючи її безмежну владу. Вона була тут володаркою, а їхні долі лежали в її руках. «Міс Піґґі» задоволено посміхнулась.

— Номери, — знов її сиплий голос у гучномовці розірвав тишу, — «30-15» та «91-79» були затримані цією ночі на третьому поверху Головної Адміністративної будівлі з важливими документами, які вони викрали з мого особистого кабінету. Рада Колонії визнала їх винними у порушенні 37 пунктів загальних правил і винесла вирок — Вище Покарання.

Раптом тишу, ніби грім на ясному небі, порушили поодинокі викрики з рядів Учнів. Це були не вигуки схвалення, а обурення. І я, чесно кажучи, була здивована. Невже вони протестують, бо побачили нарешті, що Вище Покарання — це не просто кара, а вирок, що відділяє нас від світла? Невже вони готові ризикувати, щоб змінити цей світ?

— Прошу зберігати спокій! Ще хвилину уваги й почнемо! — твердим тон «міс Піґґі» розрізав повітря, як лезо. Він віддзеркалив безкомпромісність та владу, що вона мала над всіма. Її очі, холодні як сталь, сканували обличчя, шукаючи слабкі місця. Весь Стройовий Плац знов різко поринув у тишу. — Отже, так як для «30-15» за мою пам'ять це вже четверте Вище Покарання, а звідси слідує, що попередні рази цю дівчину нічому не навчили, то замість 10 ударів нейробатагом їй буде нанесено 20.

Добре, що мене тримали ремені, бо по-іншому би я впала... Від приниження і страху я відчувала себе комахою, яку вже через мить «міс Піґґі» розчавить своїм черевиком.

Але що тут почалося... Стройовий Плац вибухнув, немов зірка, що вибухає на небі. Кричали майже всі — від молодих до Дорослих. Я зрозуміла їх обурення, бо за правилами Спільноти, які були встановлені з певних причин, ударів повинно бути 10 — не більше. «Міс Піґґі» занадто брала на себе, занадто відчувала свою владу... і, звісно, після цього будуть наслідки. Але зараз її безжальні очі, пронизували мене, і я бачила в них вогонь, що палав від жаги помсти... Бо, так, я влізла в її кабінет, порушила її кордони, дізналась її таємницю. Звісно, що після цього вона хоче крові... Але Ред...

«До чого тут Ред? Вона самотужки прийняла таке рішення чи все-таки Еммеріх Вінґард причетний до цього? Невже він настільки... настільки бездушний? Хоча після того, що я про нього дізналася... чи маю я сумніватися та дивуватися? Ой, леле, бідний Ред...»

— Мешканці Колонії, я поки ще спокійно прошу вас зберігати спокій, бо інакше я буду вимушена пристосувати силу! До всіх! — заревіла у гучномовець збуреним тоном «міс Піґґі», її обличчя стало червоним, а очі вузькими, ніби вона тужиться.

Враз вся Колонія знову поринула в мертвотну тишу, і я навіть почула стукіт власного серця.

«От і все. Вирок винесено, який оскарженню не підлягає. Покарання відбудеться... Дай мені Творець сили пережити цей день...»

— Велика честь, — поважно оголосила «міс Піґґі», — бути сьогодні «месниками справедливості» надається Ґаблієлю Сінг, який нанесе 20 ударів номеру «30-15», та Колду Лук, який нанесе 10 ударів номеру «91-79».

Стройовий Плац, цей великий майдан, наповнений напруженим мовчанням, у цю мить віддзеркалив всі почуття, що перепліталися в мені, створюючи внутрішню бурю... Страх та напруження перед покаранням, що наближалося, відбивалися у серці гучним стукотом... До того ж моє розп'яття між стовпами, наче жертви на арені, викликало дикий фізичний дискомфорт — руки та ноги боліли від натягу, тіло заклякло, мене нудило... І одночасно десь у куточку мого єства пробивалися гнів і рішучість, бо я знала, що це несправедливо, і за всі свої злодіяння «міс Піґґі» колись отримає по заслузі.

Як тільки Начальник Колонії Оверсі замовкла, одразу з-за трибун вийшов високий чоловік, хижий погляд, якого віддзеркалював безжальність нашого жорстокого світу.

«Це той чувак, що сьогодні вночі спровадив нас з Редом у приміщення для допиту... Колд Лук — ну тепер хоча б я знаю його ім'я».

Він твердим кроком підійнявся на платформу до Реда, немов виконуючи чиюсь команду та натиск щось на стовпі... Реда так, саме як і мене, розп'яло між двома стовпами — виглядав він  дуже беззахисно... На блідому обличчі хлопця промайнув страх, але він, як завжди дуже швидко зібрався, ззирнувшись зі мною поглядом. В його оксамитових втомлений очах був спокій та тепло. Відчула полегшення і зрозуміла, що саме цієї митті ми з ним знову об'єдналися, остаточно забувши про всі образи та ворожнечу.

Але ж раптом я відчула, що поряд зі мною є ще одна присутність. Ледь повернула голову й з жахом сіпнулась — поряд стояв Тренер Сінг, мовчки втупившись в мене.

«Напевно, намагається почути моє дихання, серцебиття та запах поту... Чи як він розпізнає стан людини? Чи може він володіє якоюсь особливою здатністю, яка дозволяє йому відчувати емоції та фізичний дискомфорт? Щоб його!»

А далі під палючим сонцем, після того як вітер доніс запах гарячого металу, нагрітої гуми та виснажливого пилу на мою розпалену платформу, я побачила, як одночасно, майже синхронно, по сталевим сходах на обидві платформи підіймаються Наглядачі. В їхніх руках були довгі чорні футляри — дивні містичні контейнери.

Наглядач, який піднявся на мою платформу, зі сталевими виразом обличчя протягнув футляр Тренеру Сінг.

Я машинально перевела погляд на платформу Реда, і моє серце одразу замерло, бо я побачила, що таку саму коробку Наглядач протягнув Колду Лук — кату Реда. Колд відкрив футляр та дістав звідти найжахливішу зброю для покарання — нейробатіг. Його погляд був по-хижацькі рішучим, як у тигра перед стрибком.

І тоді, у цьому моменті, під спекотним сонцем, посеред величезного майдану, на розпаленому металі та гумі, перед натовпом я спіймала себе на думці: «Як у цьому безжальному світі, коли зіткаються дві сили — надія на виживання та жорстокість — зберегти свою людяність?»