Читати книгу - "Колонія. Історія Ріки, Lexa T Kuro "

Серце стискалося, коли я переводила погляд з одного мого друга на іншого. Всі вони були в тому ж одязі, що й в ночі, але брудному та обшарпаному. Обличчя втомлені та перелякані. Було видно, що Бетті та Ебба плакали, їхні сльози відбивалися в блідих промінчиках сонця. На вилицях Тіса заграли жовна — він дуже нервував. Кейл був занадто серйозний, у його погляді віддзеркалювалось внутрішнє напруження. Патрік, нахмуривши брови, нервово крутив головою на всі боки, наче шукаючи вихід. А Ред... його вигляд краяв мені серце... Хлопець, блідий, як небіжчик, ледь тримався на ногах і, напевно, якщо б не два Наглядачі, які підтримували його з обох боків, він би впав. Але заспокоювало мене те, що його рану на брові обробили та заліпили пластирем... Хоча б щось! Його очі, звідки випливала внутрішня боротьба, зустрілися з моїми. Відчула, як вони проникають усередину мене, розкриваючи мої власні сумніви та страхи. Відчула його гнів… А затим Ред підморгнув мені, кутки його вуст ледь помітно сіпнулися.

У цю мить трибуна вже була наповнена дивною напруженістю, і я скоріше відчула, ніж побачила, якісь рухи. Неохоче перевела туди погляд та побачила, що на сцені з'явилася «міс Піґґі». Її вигляд був безжальним, а очі – холодними, як сталь. Її присутність викликала хвилювання, але це був лише початок… Вона мовчки обвела поглядом всіх «винуватців спокою», а затим, з надмірною задоволеністю, кивнула Наглядачам.

Несподівано двоє з них взяли Реда під руки й потягли до іншої платформи. Його бліде обличчя було занадто спокійним, але я відчувала його напругу. У повітрі завис відчай, густий і ядучий, як дим з труб над Їдальнею та Пральнею.

«Що?! Друга платформа для Реда? Вона хоче наказати РЕДА? Вона зовсім з глузду з'їхала? Їй же це так не минеться? Хоча... Не може ж батько Реда призначити йому власноруч Вище Покарання? Чи може?»

Кейл, Тіс та Патрік сіпнулися в бік Реда, намагаючись допомогти, але їхні зусилля були марними. Бетті та Ебба закричали, відчайдушно вимагаючи, щоб відпустили Реда, але Наглядачі, за допомогою кийків, змусили всіх їх замовкнути та відступити, при цьому ще й з опущеними головами поставили всіх на коліна.

Від побаченого в мене перехопило подих, наче безжальний крижаний вітер увірвався в легені та скував їх льодом. Затим мене взяли дрижаки, а серце загупало десь у скронях.

«Це їй так не минеться! Ми не програли. Моя боротьба ще не закінчилася. Я не  відступлюся та не заспокоюся, поки не помщуся! Попри все виживу та помщуся їй!»

Все, що відбулося далі, було наче нове марення... Поки Наглядачі знімали з Реда наручники, а потім силкувалися прив'язати до стовпа, він рвучко сіпнувся і, вириваючись з їх сталевих лещат, чимдуж побіг у моєму напрямку. Здалося, що навіть вітер зараз допомагає йому... Через мить хлопець дув вже поряд зі мною.

— Реде, що ти робиш? Що відбувається? Реде, чому ти тут? — затарахкотіла я під дією емоцій.

— Якщо не зроблю, це зараз, можливо, іншої нагоди більше не бути, — швидко промовив він та обома руками взяв моє обличчя. Погляд Реда був глибоким і проникливим, він дивився на мене так, наче я була єдиним, що мало значення. Позаду лунали крики, відбувалась якась метушня, натовп ревів. До нас мчали Дорослі... Але все це зараз не мало значення.

Я затримала подих, коли вуста Реда несподіваного торкнулись моїх. Вологі та теплі. Це було зовсім не так, як пишуть у жіночих романах, повних пристрасті, бажання та полум'я. Це було стримано, ніжно, але наповнено неймовірними почуттями, ніби танок без музики — щось на кшталт пробачення, прощання та подиху нового життя й надії. В нашому поцілунку було дуже багато відчаю, дуже багато болю, але й одночасно з тим, це було схоже на останні краплі живильної вологи перед суцільною засухою. Це був момент, коли я відчула, що життя варте боротьби, і що навіть у цьому безжальному світі можна знайти кохання й надію.

Раптом рвучким рухом Реда відірвали від мене й потягли кудись назад. Ми ззирнулися поглядами, і я зрозуміла, що цей поцілунок змінив все. Він був наче підпис під невимовною обіцянкою, що ми завжди будуть разом, незалежно від того, що принесе нам майбутнє. Це був поцілунок, який не потребував слів, бо все було сказано в тиші між ними.

— Дивись на мене, добре? Дивись тільки на мене! — закричав Ред, коли Охоронці потягли його до місця катування. — Ріко, дивись на мене... чуєш?!

— О-о-о, яка чудова вистава! — почувся сиплий голос «міс Піґґі» через гучномовець. Її слова були як кислотні краплі, що капали на наші душі. — «91-79», якщо Ви закінчили свої справи, можна мені взяти слово? — вона розтягнулась в награно-солодкій пихатій посмішці, напевно, відчуваючи себе владаркою цього місця, а нас — лише маріонетками на її нитках.

В цей момент Наглядачі вже притягли Реда на платформу й поставили його руки в ремені, затягнувши міцно на зап'ястях. Він дивився на Начальника Колонії Оверсі з неприхованою ненавистю.

— Це Вам так не минеться! — викрикнув він гнівно. Такої тональності у його голосі я ще не чула. Чиста лють. Його слова вібрували в повітрі, як звук удару по металу. У цю мить я зрозуміла, що наша боротьба тільки починається, і ми обоє готові йти до кінця.

— Ще одне слово з Вашого боку, і я накажу затнути Вам рота, містере Вінґард! — очі «міс Піґґі» блищали хижим вогнем.

Рядами пронісся здивований шепіт «Містере Вінґард?». Учні перезирались між собою, наче почули щось дійсно жахливо-шокуюче. Це було перше за всю історію Колонії, коли до Учня звернулись на прізвище та ще й використали поважне «містере».

— Цієї ночі в стінах нашої Колонії сталися жахливі речі, — вигукнула приглушено-хриплим голосом «міс Піґґі» взагалі не звертаючи уваги на тривожне перешіптування навколо. —  Декілька Учнів порушили ряд правил та потрапили до забороненої території. Звісно, їхнім ватажком була «30-15», — вона кивком голови вказала на мене. — Радою Колонії на чолі з Верховним Суддею, тобто мною, було прийнято рішення на ряд адміністративних покарань цих правопорушників, — вона скосила очі кудись униз, наче читала з папірця. — Отже, номер «22-11», «44-07», «91-80», «91-81» та «02-05» тиждень відбудуть своє покарання в Карцері. Після цього їм на місяць призначено адміністративне покарання у вигляді виправних робіт. Вони втрачають всі привілеї та не зможуть отримати призначення на роботу вище V рівня до кінця перебування в Колонії.