Читати книгу - "Дорослі зненацька"

Ось він у візочку, зовсім малий, ще без зубів, смішно всміхається рожевими яснами… Ось зовсім голенький лежить на спинці у широкому для нього ліжку, чеберяє ніжками. А на цій фотці вже в школу іде. Серйозний, з великим букетом квітів! І мама поруч. Молода, осяйна, з акуратною зачіскою, святково одягнена.

Тимофій порахував. Якби син зараз народився, то коли він ішов би до школи, Тимосі було б двадцять три. Прикольно! Молодий татко! А чому він був впевнений, що має бути саме син? А може, донька? Та хто б не мав бути, вже все одно! Післязавтра про це можна буде забути назавжди. Може, й добре. Тимофій різко згорнув альбом, поклав його на місце. Знову забувши про голод, залишив їжу у мікрохвильовці, яка час від часу нагадувала про себе гучним дзеньканням, перейшов до своєї кімнати, увімкнув музику. Почув, як у дверях повертається ключ, зіщулився в очікуванні неприємної розмови.

Мама заходити до нього в кімнату не поспішала. Було чути, як вона залишила взуття у передпокої, помила руки у ванній, навіщось зайшла на кухню. Кілька хвилин пробула там, потім тихо прикрила за собою двері своєї кімнати. Тимоха напружено прислухався. Ніякого руху! Він обережно виглянув у коридор, навшпиньках наблизився до маминих дверей. Зупинився, почув якісь дивні звуки, ледь їх прочинив, втупившись одним оком у щілину. Мама сиділа на ліжку, закривши обличчя обома руками. Її спина сильно здригалася.

— Мамо! — не втримався хлопець. — Ну не плач, — присів поруч, обійняв за плечі.

— Я зрозуміла! — схлипуючи, повернула до нього своє обличчя. — Це якась дурна доля! — закусила нижню губу.

— Ти про що? — здивовано перепитав Тимофій. Він чекав зовсім іншого. Криків, скарг на життя, обвинувачень, але ніяк не такої реакції.

— Це мене Боженька карає! — повними сліз очима поглянула на сина. — Я тебе у сімнадцять народила, на першому курсі медичного училища. Наперекір своїм батькам. От і мені тепер тією ж монетою.

Тимоха гарячково перерахував у голові цифри. Точно! І як він до цього часу навіть не задумувався, скільки років було мамі, коли він з’явився на світ.

— Ну перестань, — погладив маму по голові Тимофій. — Та й не має це тепер ніякого значення. Юлька аборт вирішила робити.

— Таки вирішила? — підняла стурбований погляд. — Не можна! Є велика ймовірність, що вона потім ніколи не народить!

— Це її рішення, — знизав плечима Тимофій. — Як я на нього маю вплинути? — поглянув розпачливо.

— Так чому ми сидимо? Потрібно до неї їхати. З батьками говорити! — зірвалася з місця мама.

— Навряд чи щось з цього вийде. Там тебе ніхто і слухати не буде, — скептично повідомив Тимофій.

Несподівано для обох у коридорі пролунав короткий дзвінок. Мама з сином перезирнулись, але до передпокою ні один, ні інша не поспішали.

— Кого там ще принесло? — невдоволено пробубонів Тимоха. Заявитися без попередження зазвичай міг тільки Вовчик. — Я відчиню, — неквапом попрямував до вхідних дверей.

Хлопець клацнув замком, рвучко розчинив двері і завмер від несподіванки. На порозі стояла… Юлька! Його Юлька! Його руденька Лисичка.

9

Будильник задзвонив, коли на вулиці за вікном ще було темно. Тимоха ледь розплющив очі. З вечора до пізньої ночі дивились якийсь фільм. Найцікавіше було те, що сьогодні він толком навіть його змісту не пам’ятав. От не було що робити. Зараз до школи збиратись, а організм вперто не бажає прокидатись.

— Вставай, — легенько штурхнув людину, яка сонно сопіла біля нього.

— У-у-ум-м-м, — незрозуміло пролунало з-під ковдри. Тимофій приречено зітхнув, прочалапав босими ногами на кухню, увімкнув електричний чайник. Судячи з усього, мама теж іще спала у своїй кімнаті.

— Ех! Всі дрихнуть як люди, а мені бутерброди доводиться робити, — пробурчав Тимоха, накраяв великими шматками ковбасу, яку дістав з холодильника, повикладав на намащений маслом хліб. Дочекавшись, поки чайник закипить, наповнив дві чашки водою, занурив у кожну по пакетику з чаєм. Все приготоване склав на піднос і почимчикував назад до кімнати.

— Юлько! Підйом! — скомандував, увімкнувши коліном світло. — В школу запізнимось. Я вже і сніданок зробив.

— М-м-м, — потягнулася всім тілом дівчина, міцно примружившись. — Тимошку! Ти найкращий. — Сіла на ліжку, навіть не розплющивши повністю очі, відкусила чималий шматок від бутерброда. Під футболкою із зображеним на ній смішним чоловічком окреслювався ледь помітний животик.

Тимоха підійшов ближче, ніжно подивився на свою Лисичку. Хоча вже минуло більше ніж півроку, відколи вони жили разом, хлопець ніяк не міг звикнути до того, що ось вона, Юлька. Варто лише руку простягнути!

Коли вона того літнього дня увійшла до їхньої квартири, Тимоха просто отетерів від радощів та прихованого страху. Він мовчки стояв на порозі, не маючи сили вичавити з себе хоч якісь слова. Мама, яка сиділа у кімнаті, зрозуміла, що процес відкривання дверей затягнувся, і теж вийшла у передпокій. Відсунувши сина вбік, вона затягнула Юльку за руку до коридору, не даючи їй сказати і слова, провела на кухню, де про щось із нею говорила більш ніж годину.

Коли Тимоха спробував було заглянути до зайнятого жіноцтвом приміщення, обидві одночасно так на нього подивилися, що він вирішив відступити і більше своїх спроб не повторював. За деякий час після того заплакані, але задоволені, мама з Юлькою вийшли у вітальню. Про що була та розмова, Тимосі доводилось тільки здогадуватись, але Лисичка після того залишилася жити у них.

Мама перепитала у Юльки її адресу, викликала таксі і за десять хвилин залишила їх самих. Тимоха ліг на ліжко, біля нього примостилась дівчина, поклавши свою голівку йому на груди. Так вони і пролежали, мовчки, без розмов, аж поки не повернулася мама.

— Дитинко! — звернулась вона до Юльки. — Ми з твоїми батьками поспілкувалися. Вони не проти, аби ти залишилась у нас.

— Так просто? — недовірливо підняла на неї очі дівчина.

— Не скажу, що це було просто, але поки що буде так. Їм потрібен час, аби звикнути до своєї нової ролі, — усміхнулась мама.

— А тобі не потрібен? — спитав Тимоха.

— І мені потрібен, — зітхнула жінка. — Дуже важко несподівано зрозуміти, що твоя дитина виросла, — похитала головою.

Перші кілька тижнів здавалися Тимофієві раєм. Вони весь час були разом. Хлопець навіть про роботу перестав згадувати. На Вовчикові дзвінки на цей час придумав якусь історію про несподіваний приїзд далеких родичів і потребу за ними приглядати, тож з товаришем тепер теж не зустрічався. Дорослі проблеми Тимофія віддалили його від Вовчика. Чомусь зараз друг здавався йому чи не удвічі молодшим, а всі його поради принаймні смішними. Інколи з Лисичкою ходили у кіно, заглядали у кафе чи до Маринки, з якою Юлька несподівано, незважаючи на різницю у віці, подружилась.

Марина познайомилася