Читати книгу - "Серед темної ночi"

А знаєш, ти, азiнус клапоухий, що значить хвигура? Вид, образ, все одно що образець! ГIонiмаєш ти: образець, примiр для вас усiх, сервуси ви черв'яковськi!

Регiт покрив слова Патрокла Хвигуровського. А вiн, незважаючи на те, почав моститися на своєму ослонi, бо Роман перейшов на iнший. Тепер уже Роман роздивився на нього дужче. Здоровенна голова з русявим кудлатим волоссям, з розкуйовдженою бородою. Обличчя з товстим носом, одутле i червоне вiд випитої горiлки, але зовсiм не лихе. Роман iще й далi роздивлявся б на його, але новий гiсть хотiв спати, бо в його добре гуло в головi: умостившись, лiг, повернувся до стiни i незабаром захрiп так, що один сонний аж жахнувся.

А Роман довго не мiг заснути, — то вiд думок, то вiд усякої поганi, що за нiч скусала його геть чисто все тiло. Заснувши, спав погано i зараз же прокинувся, скоро ночлiжани заворушилися в хатi. Поспiшився вмитися i вийти на вулицю.

Було ще рано куди-небудь iти за дiлом. Роман пiшов на базар iзнову, купив собi снiдання й попоїв. Проба-вившись годин до десятьох, пiшов "по палатах".

Тут уже рекомендацiй не треба було: досить, що вiн солдат, бо сторожiв же й беруть найбiльше з колишнiх солдатiв. Та, на лихо, в маленькому губернському городi небагато було тих "палат", а якi й були, то скрiзь уже народу повно й без Романа.

Вiн виходив увесь день i вернувся ввечерi до нiчлiжного без нiякої поки надiї на службу.

В нiчлiжному були й новi гостi, i тi, що їх Роман бачив учора; тiльки не було Патрокла Хвигуровського. Роман подався на своє вчорашнє мiсце i зараз же лiг утомлений.

До нього пiдiйшов парубок — високий, безвусий, у старенькому пiджачку та в полатаних на колiнах штанях. Обличчя зовсiм молоде, але якесь невиспане, брезкле, з великим синцем пiд оком.

— А що, земляк, нетутешнiй? — запитав.

— Нє.

— А скудова?

— З Дибльов.

— _ А! Чи не служби шукаєш?

— Та служби.

— Ну-ну!.. Етого iщо попошукаєш!

— Разлi трудно?

— А то не? Я сам уже з мiсяць шукаю… Витратився, ободравсь увесь…

Вони розбалакалися. Роман розказав парубковi про свої городянськi пригоди, а той i собi оповiдав, що вiн там та там бував, прохав, та нiде роботи нема, — хоч пропадай з голоду! От сьогоднi вiн ще й не їв нiчого.

— Чи нема в тебе, земляк, хоч гривеника? Позич, пожалуста! Зароблю — оддам. А то так воно — не євши…

Роман i сам був голодний…

— А гдє б тут можна купить чого закусить? — спитав.

— Можна! I закусить, i випить! — вiдказав парубок. — Давай збiгаю!

Роман вийняв четвертака, щоб той купив на двадцять копiйок їжi, а п'ятака здачi принiс. Парубок метнувся швидко, але довгенько проходив. Принiс оселедець i булку, але без здачi.

— А п'ятака, прости, земляк! — i сам не знаю как — випустил з рук… отут у дворi. Шукал-шукал — темно, не найдеш. Нехай уже завтра пошукаю.

— Та вже пущай, — сказав Роман, але йому чогось здалося, що вiд парубка не пахло попереду горiлкою i що його п'ятак лежить тепер не на дворi, а в шухлядi в монополiї.

Порiзали на шматки оселедець, роздiлили надвоє булку й почали їсти.

— О дикi неуки! — озвався бiля них, пiдiйшовши несподiвано, Патрокл Хвигуровський.- їдять оселедець, не пивши попереду! Ще в древнiх хвилозопiв сказано, що риба любить воду. I коли не можеш дать їй води, то дай їй хоч водки.

Його здорова лапища простяглася мiж два їдцi, ухопила шматок оселедця i вкинула його в величезний рот. Простяглася знову, вломила половину парубкової булки i послала її слiдком за оселедцем.

— А сами ж зачим їсте, когда водки не пили? — запротестував невдоволений з таких заходiв парубок.

— Дурень єси! — одказав Патрокл, чвякаючи на всю хату. — Водка вже там єсть, i через те нехай ця твар iде в мою горлянку.

I знову шматок оселедця зник за густою щетиною його рудих вусiв.

— Не гнiвайся, земляче, — озвався до Романа, — що так, не питаючи, беру: довлiєть-бо пища алчущему оної. I коли ти цього сервуса черв'яковського i неклю-чимого годуєш такими смашними оселедцями, то вже менi й бог велiв.

— Садiться! — одказав Роман.

Патрокл сiв на ослiн i моргнув на парубка:

— Моторний хлопець! Уже й лапав на свого!

— Как там напав! — одказав сердито парубок. — Позичил у його грошей, пойшол та й купил.

— Ну, ну, знаєм! — припинив його Патрокл. — Позичив, бо роботи нема, витратився… А скiльки згубив?.. Вiн постоянно роботи шукає i губить чужi грошi — до себе в кишеню, — сказав вiн уже до Романа. — Багато твоїх загубив?

— П'ятака, вiдказав Роман.

— П'ятака? Дурак, що губив такий пустяк! То — так вiн i по карбованцю губив. Одначе треба поспiшатися, а то цей канiс ненажерливий сам усе похапа.- I вiн знов укинув собi в рот шматок оселедця й булки. — Ех, чорт його зна! Все-таки треба рибi води! Лукаш! Получай три злоти: пляшечка й закусочка! Загубиш хоч одну копiйку — не дам нi крихотки, ще й шию наб'ю!

Лукаш зник, але вернувся тепер дуже швидко, несучи кусок ковбаси, хлiб i горiлку. Почали випивати й їсти. Розбалакались iз Патроклом, i Роман мусив i йому розказати про свої ходiнки й шуканину.

— Жалiю, амiкус, тебе. Но не рюмсай i возвеселись: терплять i кращi за тебе. Глянь на мене! Кончив два класи семiнарiї, греки й латини читав i думав ученiстю превище всiх превознестись i — пропав!

— Чого ж ви пропали? — спитав Роман.

— Чого?.. Чув ти моє iм'я?

— Чув…

— _ Ну, то через його.

— Та каким же образом?

— А таким… Того, що iм'я геройське.

— Как — iм'я геройське?

— Ти цього понять не можеш. Герой був такий… Патрокл: i Трою воював, i багато совершив дiл славних… Так i я, iменем його названий, повсєгда був прихильний до геройських дiл.

— I совершали?

— Стультус!.. З Вакхом у компанiї побив морду єзуїтовi iнспекторовi i за те поневiряюся й досi. I уше-лепкався в цю бездну гнусностi, де кишать тварi, подобнi сiй, богам зненависнiй, мармизi! — I вiн штрикнув пальцем просто в пику Лукашевi. — По не розквасюй губи, бо то подла манера. Як зазнаєш усього i не знайдеш нiчого, i схочеш уже наплювать на цей город — приходь до мене, i Патрокл Хвигуровський дасть тобi достойную тебе роботу.

Роман глянув неймовiрно на обiдрану постать Пат-рокла Хвигуровського i подумав собi, що ледве чи можна чого вiд нього сподiватися. Той зрозумiв його погляд:

— О азiнус клапоухий i Хома невiрний! Не витрiщай