Читати книгу - "Король болю"

ззовні панувала ідилія, за дверима тишу пронизав відчайдушний жіночий крик. Казимир миттю відірвався від вікна і кинувся до столу, на якому намацав свій кинджал. Після цього, обережним кроком підійшов до дверей і прислухався. Не минуло й хвилини, як той самий крик повторився. Більше не зволікаючи, найманець рвучко прочинив двері.

В коридорі панувала напівтемрява. Точніше, кам’яну замкову пітьму сяк-так розсіювали кілька каганців розміщених під стелею. Казимир до болю вирячив очі, намагаючись розгледіти жінку, що кричала, проте бачив перед собою лише запліснявіле каміння, з яких складалися стіни.

Несподівано, крик повторився втретє, але цього разу збоку від нього. Повернувшись, найманець побачив просто перед собою бліде жіноче обличчя, що було скривлене в страшній гримасі.

— Допоможіть мені, — вимовила незнайомка знекровленими губами і зробила рух уперед, мовби хотіла обійняти його.

Казимир з жахом відчув, як вона усім тілом напоролась на лезо його кинджала. Поява цієї жінки була такою раптовою, а рух до нього настільки несподіваним, що він не встиг опустити зброю.

На білій довгій сорочці незнайомки, трохи нижче грудей миттю з’явилася темна пляма і, безсило змахнувши руками, жінка опустилась на підлогу. Казимир ледве встиг притримати її голову й плечі. Поруч дзенькнув клинок, також впавши на долівку.

— Прокляття... — видихнув найманець і одразу ж додав ще добрячу порцію лайки, — звідки ти взялася, суча дочко?..

Чоловік злодійкувато роззирнувся, шукаючи свідків цієї події. Втім, хоч крики жінки лунали досить голосно, ніхто їх, вочевидь, не почув. Казимир гарячково намагався вигадати, що робити далі. Гукати на допомогу чи можливо... тікати звідси. Щоправда, доведеться перед тим спекатися тіла. Тоді у замку не одразу зрозуміють, що відбулося, а отже й не відразу почнуть його шукати.

Найманець спробував підняти жінку, але щойно він просунув руку під її плечі, як просто біля вуха знову почув її голос:

— Допоможіть мені, — цього разу вона промовляли зовсім тихо, очевидно не маючи сил говорити гучніше.

Казимир на мить заціпенів. Потім глянув на неї і, зустрівшись поглядом з її очима, побачив там тільки безмежний пекучий біль, що, здавалось, не втримається і от-от виллється назовні. Був це біль від рани, що він завдав, чи її мучило щось інше, найманець не міг збагнути.

— Чим допомогти? — видавив із себе Казимир, одночасно переводячи погляд на криваву пляму, що дедалі більше розтікалася по її сорочці. Одним сильним рухом він розірвав тканину, оголивши цим самим рану, яка, на щастя, виявилась зовсім нестрашною. Лезо ковзнуло збоку вздовж ребра і тільки сильно розітнуло шкіру.

— Моя дитина, — промовила незнайомка, — мій маленький хлопчик...

На цим словах вона затремтіла, як осінній листок і розпачливо заридала.

— Що з ним? — допитувався найманець, далі розриваючи її сорочку. Цього разу йому потрібен був шмат тканини, щоб зупинити кровотечу.

— Він зник, його щойно викрали... — додала жінка, вказуючи пальцем кудись у темінь, — там, у моїх покоях, хтось був...

З іншого боку коридору нарешті почулися поспішні кроки декількох пар ніг. Це була господиня замку в супроводі служниці та охоронця.

— Що тут відбувається? — на ходу суворо запитала Агата.

Казимир схопився на ноги. Йому чимшвидше хотілося залишити це товариство.

— Свята Богородице! Йоанно, що з тобою? Ти поранена?..

— Так, я... поранилась власною зброєю, — несподівано промовила та.

— Але звідки в тебе цей кинджал?

— Яка різниця?.. — розпачливо відмахнулась вона. — Моя дитина...

— Пані каже, в її покоях був хтось, — втрутився Казимир, — дозвольте я перевірю.

Не чекаючи відповіді, він рушив туди, звідки раптово з’явилась Йоанна. За кілька десятків кроків, він побачив перед собою прочинені двері. Схоже саме тут і були покої цієї жінки. Найманець обережним кроком зайшов досередини. В покоях одиноко мерехтіла свічка, чиє полум’я тріпотіло від невидимого протягу, а тому й горіло яскравіше, ніж буває зазвичай, проте не досить яскраво, щоб розсіяти повністю темряву. Посеред кімнати стояла дерев’яна колиска, в якій сірими клаптями виднілась дитяча постіль. Казимир зробив ще один крок і зупинився, дослухаючись. З маленького ліжечка почувся слабкий дитячий голос. «Ця Йоанна несповна розуму, — подумав найманець, — її дитина тут і нікуди не зникла...». Він вже хотів підійти ближче, коли ж зрозумів, що в покоях присутній ще хтось. Цю присутність він відчував шкірою, і вона вселяла в нього якийсь первісний тваринний жах. Здавалось, коли найманець раптово побачив перед собою темну постать, йому навіть полегшало, бо тепер врешті стане зрозуміло хто це і якого дідька тут робить. Постать наблизилась до нього, аж Казимир зміг розгледіти обличчя незнайомця. Втім, це було радше не обличчя, а череп, який обтягнули блідою землянистою шкірою. Тільки тепер найманець збагнув, що прийшов сюди зовсім без зброї. Його кинджал так і залишився поряд з пораненою Йоанною.

— Omni casu[24]... — видихнув йому в обличчя невідомий, і Казимиру, здалося, що він чує радше шипіння змії, аніж людський голос.

Ззовні долинув голос Агати, яка гукала його, а слідом за цим — тупотіння ніг охоронців. Казимир, здавалось, тільки на коротку мить відвернув погляд від незнайомця, але саме за цей час той зник. Навіть відголос його слів не встиг затихнути, проте самого його вже не було.

До кімнати забігли охоронці й стали в дверях, мов закам’янілі, не розуміючи що робити далі.

— Розтуліться! — наказала їм господиня замку, і ті слухняно дали їй можливість пройти досередини.

Агата швидко підійшла до колиски й взяла на руки дитину. Потім знову вийшла з покоїв, попрямувавши до згорьованої матері.

— З твоїм хлопчиком все гаразд, дорога кузино, — почув її слова Казимир, — заспокойся, це був лише страшний сон...

Втім, Йоанна заридала ще дужче. Хоч цього разу це були сльози полегшення.

Розділ IV

Монастир Святого Франциска

Адже і Єва, зриваючи заборонений плід, бажала щастя одкриття, хоча добре знала, що за те чекає її страшна покара...

В. Шевчук. Срібне молоко

Повноводна Варта розсікала зелені береги, мов гостре лезо, що виблискувало на вечірньому сонці, і стрімко тягнулася вдаль. Туди, де, якщо напружити зір, можна було розгледіти високі мури та шпилі Познані.

Христоф зістрибнув з сідла і подав руку Софії, допомагаючи їй також стати поряд з ним. Він мимоволі вгледівся в обличчя своєї супутниці. Втома читалася в кутиках її очей і губ, про втому говорила надміру бліда шкіра, а