Читати книгу - "Археологiя. Дитяча енциклопедія"

після смерті, що він має потребу у всіх тих речах, що були йому необхідні за життя. І чудова гробниця царя правила йому за будинок, як і в житті будинком був розкішний палац.

До піраміди – священного місця упокоєння фараона, що став божеством, – простий смертний не смів наближатися. Однак багатства, що ними наповнили комори царської усипальниці, були великою спокусою для грабіжників. Будівники пірамід передбачили це. Вхід до склепу закривався зсередини важким замковим каменем. Після закінчення похоронних церемоній з-під каменя вибивалися підпори, і вхід до центрального покою піраміди, де стояв чудовий гранітний саркофаг з тілом фараона, замикався назавжди.

Такий же величезний камінь, спущений униз по похилому ходу до склепу, закривав хід до коридора. Колодязь, яким спускалися люди, після того як були замуровані всі входи і виходи, засипався. Царське поховання було недоступне для людей і демонів. Фараон міг мирно спочивати під стометровою громадою піраміди, що нависла над склепом.

Але всі застороги були марні. Царські гробниці пограбували ще в сиву давнину, і до наших днів збереглися лише порожні зали та хитромудрі переходи усередині пірамід.

Про те, як будувалися піраміди, розказав Геродот. Але й самого Геродота від часів будування відділяло понад два тисячоліття. Крім того, він писав зі слів провідників. За Геродотом, працювати над пірамідою Хуфу було наказано всім єгиптянам. Були зачинені навіть храми та призупинені жертвоприношення. Каміння, що його видобували на східному березі Нілу, люди мали волокти до річки. Після переправи на суднах на західному березі каміння перебирали інші люди і перетягували до нагір’я, де і розташовувалося місце будівлі.

По сто тисяч чоловік працювали позмінно протягом трьох місяців, отож праця не припинялася упродовж року. Десять років будували тільки дорогу, якою доправляли каміння до місця будівлі, а піраміду будували ще двадцять років. Під землею, немовби на острові, улаштували поховальне приміщення, що омивалося водами Нілу. Надземну споруду, тобто піраміду, зводили уступами, а для їхнього лицювання піднімали каміння за допомогою дерев’яних пристроїв, що були розставлені на уступах або переміщувалися з нижніх уступів на вищі. Тобто будувалася піраміда знизу вгору, а лицювалася згори донизу. Геродот повідомив, що напис на піраміді увічнив витрати на харчування робітників (часником та цибулею!) – 1600 талантів срібла.

Середня вага одного блоку в піраміді становить близько 2500 кг, але трапляються і гігантські блоки вагою до 50 тис. кг.

Цій розповіді довіряли 150–200 років тому, але не нині. Геродот був упевнений, що на будівництві застосовували залізні знаряддя, а ми знаємо, що їх в Єгипті тих часів не було.

Єгиптяни знали «небесне» метеоритне залізо і виробляли з нього прикраси або магічні предмети.

Каміння, з якого побудовано піраміду, добували в нагір’ї, а з-за Нілу привозили біле вапно для лицювання. Ніякого підземного острова у Великій піраміді не існувало. Срібного грошового обігу в Єгипті також не було.

Пересування гігантської статуї

Син та спадкоємець Хуфу Джедефра (Дадаф-Ріа, Раджедеф) також побудував піраміду, але набагато меншу, ніж батьківська: довжина сторони основи дорівнювала 100 м. Хуфу називав себе Сонцем, а Джедефра, перший серед фараонів, став називати себе «сином Ра», тобто сином Сонця, а це свідчить, що фараонівська влада похитнулася.

Другий син і спадкоємець Хуфу – Кафра збудував свою піраміду поруч з пірамідою батька. Вона була гідною Великої піраміди. Заввишки сягала 143,5 м, а довжина кожної із сторін основи становила 215,5 м. Вона виглядала навіть вищою за піраміду Хеопса, бо стояла на пагорбі. Вірогідно, що і Великий сфінкс (висота 20 м) належить Хафрові. Сфінкса було вирізьблено з природної скелі, що залишилася, як гадають, після того, як навколо неї вийняли каміння для будівлі однієї з пірамід. Царів-переможців вже в Старому царстві зображували у вигляді левів з людською головою, що тримають у лапах переможених іноземних ворогів. Отже, і Сфінкс – це уособлення сили фараона.

Фараон Хафра

Третю з великих пірамід спорудив цар Менкаура. Своїми розмірами вона нібито підкреслювала велич сусідки. Її висота – всього 66 м, але вона була пишно прикрашена червоним гранітом.

Останні царі IV династії відмовилися від пірамід. Спорудження пірамід відновилося за царів V династії, але споруди не сягали й половини висоти великих пірамід, крім того, вони були побудовані не так міцно і в наші часи втратили навіть вигляд пірамід, перетворившись на руїни. Щоправда, поминальні храми при гробницях були розкішними, дуже пишно прикрашеними будівлями.

Отже, занепад будівництва пірамід збігався з ослабленням влади фараонів.

Фараон Менкаура в супроводі богинь

За золотою стіною саркофага

У 1922 році після п’яти років розкопок у Долині царів археолог Говард Картер знайшов те, що так довго шукав, – гробницю фараона XVIII династії Тутанхамона.

У листопаді 1922 року на єгипетське містечко Луксор посунула справжня навала. Це були сотні журналістів, учених і просто споглядальників з усього світу. Газети рясніли повідомленнями про сенсаційну знахідку – у Долині царів англієць Говард Картер знайшов непограбовану могилу фараона.

Говард Картер (1874–1939) не здобув ніякої освіти. Батько-художник сподівався, що син теж буде художником, але хоча здібності до малювання в хлопчика були, та його не приваблювала перспектива малювати сімейні портрети сусідів і їхніх домашніх улюбленців – коней і собак.

Коли Картерові виповнилося сімнадцять років, він подався до Єгипту. Там він копіював на папері вже виявлені давні малюнки і написи. Пригадують, що він міг працювати весь день і потім заснути просто в гробниці серед кажанів. Картер цілком присвятив себе вивченню Єгипту. Археологом він став під керівництвом Фліндерса Петрі, про якого казали, що той «просіяв» весь Єгипет. Через вісім років Картер вже обіймав посаду головного інспектора служби старожитностей Верхнього Єгипту і вів розкопки в околицях Долини царів.

Друга дійова особа цієї історії – лорд Джордж Герберт Карнарвон V (1866–1923). Спадкоємець величезного майна був найвизначнішим колекціонером єгипетських старожитностей. Лихі язики подейкували, що історією великої країни лорд уперше зацікавився, побачивши давньоєгипетську труну для кішки. На початку XX століття Карнарвон на свої кошти почав розкопки