Читати книгу - "Сибіріада польська"

Червона Радянського Союзу — це ваш єдиний приятель.

Командир Українського Фронту, С.Тимошенко».

Сміялися з цієї провокації, проклинали погано, двоповерхово:

— Навіть по-польськи не навчилися, сукини сини!

— Обманюють, аж їм з морди куриться.

— Затвердий папір, щоб ним сраку підперти!

— Гарна мені допомога.

— Ніж у спину!

— А своїм порядком, то ті наші пани сенатори гарно нас виховали.

— Науправлялися. На поталу долі нас залишили.

— Сраку в пута і у Румунію.

— Мосьціцький там буцімто з якимось посланням до народу звернувся.

— Нехай мене поцілує...

— А Ридз де зараз? «Ґудзика не дамо»...

Багато солдатів плакало з безсилої люті й жалю, кидаючи зброю, оточені радянськими танками. Росіяни відлучили офіцерів від самого початку, ставлячись до них особливо суворо.

«Жодна людина не поріже собі пальця, якщо цього там, вгорі, Всемогутній не вирішив». Йосель Біалер кивав головою і більше в цих кивках було сумніву ніж віри. Йому також не вдалося заснути. Думав собі про все, так як йому у заклубоченій нещастям голові пригадувалося. А що не про все думалось йому найкраще, то що вдієш, адже це також не від нього залежить. Є причина, то й результат мусить бути. Може, праві побожні євреї, що Всезнаючий — то дуже добрий бухгалтер і людські рахунки завжди йому там на горі погоджуються? Але щоб знов для кожного єврея таку точну Книгу Життя вести? Адже це не магазинчик змішаних товарів, щоб усіх боржників собі хімічним олівцем записати для пам’яті! А втім, щоб Він тільки таких, як я, жидів мав до записання! Що я знов такого зробив, щоб мені це за гріх вважати? Або ця ж моя Рахеля? Або той малий мені це за гріх вважати? Або ця ж моя Рахеля? Або той малий мій Герш? Або навіть така моя Циня? Така, бо вона є іншою, ця моя Циня, вчена! Рахеля журиться, що з неї виросте. А що ніби має вирости? Вчиться добре, а як вивчиться, то ще змудріє. Як вивчиться... Про що ти зараз думаєш, про що ти говориш, Поселю? Ти спочатку, Йоселю, обміркуй. Адже ж ти навіть не знаєш, куди тебе везуть. Не знаєш, що з тобою буде!

Не було в околиці кращих склярів від Біалерів! Не було! Вітражі в синагозі ставили? Ставили! А в костьолі в Товстому хто ставив? Біалери! А в Чорткові? Навіть у Трембовлі. Ну й що, що то в костьолі. «Бог є один! Пан є нашим Богом». Заробіток? Який там ще заробіток! Що там у тих селянських хатинах або в євреїв у містечку є великого до засклення? А в такому Товстому? Ну, мабуть, перед святом Кучки, як ті хулігани євреям вікна повибивали. Але краще, щоб цього не робили. Ну й ще перед самою війною, коли колоністи почали приїжджати, нові доми собі будували. О, тоді — то так! Доми будували гарніші від міських, під черепицею, з великими вікнами. А деякі колоністи то навіть у стайні склили собі вікна більші від тих, що є в сільських хатах. Такий, наприклад, Долина. Ну й що той Долина має тепер від цього нового дому, від цих великих вікон? Насамперед з Колонії перед українцями мусив тікати до Червоного Яру, а тепер також їде з Йосеком у цьому ж самому вагоні. Є гої, які не люблять євреїв. Є євреї, які гоїв за ніщо мають. Але є також гої, які не любляться з гоями. А євреї з євреями хіба так вже любляться? Українці не люблять поляків, поляки не люблять українців, а всі вони враз не люблять євреїв. Всі? Не всі. Щось у тому є? Росіяни також не дуже люблять євреїв. А чи не розповідали то старі євреї, як це під час першої світової війни руські козаки погроми євреям влаштовували, ґвалтували єврейських жінок, а старочернечим бороди й пейси обривали? Чому так на цьому світі діється? «Усі євреї мають запевнену участь у вічному житті, бо є паростком, мною прищепленим»,— сказав Пан. А він знає, що говорить! Лише що мені з цього, коли тут виривають мені бороду. Тепер. А ті німці? Що ті німці зробили зі своїми євреями, коли ще навіть тої війни світові не змайстрували? А що роблять зараз? Синагоги руйнують, богобоязливих євреїв переслідують, убивають. «Людина сьогодні є, завтра її нема»... Рахеля вертиться, спати не може, мабуть, знов про Циню питатиме.

— Йоселю? Не спиш? Де та наша ледаща донька ділася? Снилось мені, страшно...

— Заспокійся, жінко, цить! Тихо, до тебе говорю, бо хто тобі тут тепер допоможе? А Циня, не бійся, не загине.

— Як ти можеш так говорити? Невже добрий батько може так говорити, коли його дитини з ним нема?

— А що я знов говорю таке погане? Говорив тобі Герш, бачив власними очима, як Циня в інший вагон сідала. Бачив!

— Але ж там молодий Калиновський їде!

— Ну їде! А чому має не їхати? Їде молодий Калиновський, Циня їде, ми їдемо. Ти подивись, жінко, скільки людей їде.

— І це каже єврейський батько! І це говорить єврейський батько про свою єдину дочку? Як ти