Читати книгу - "Твоя Марія... і Кіб"

— Даре, хто власник цієї скрині?

— Отто Симсон. Власник металовиробничого концерну «Гента-40».

— Ов-ва!

— Що сталося?

Об скло гермошлему Конова вдарився гостроносий предмет. Олександр накрив його металевою рукавичкою скафандра, і через мить замислено споглядав модельний дамський черевичок на тонесенькому підборі.

— Даре, ви знайомі з казкою про Попелюшку?

Даруа затнувся.

— Не зрозумів запитання.

— Нічого особливого. Я тільки-но знайшов черевичок. Скільки на яхті жінок?

— Вісім.

Назустріч Конову пливли ще черевики, тюбики губної помади, перемішані з зіжмаканим одягом, журналами й дитячими м’ячами. Усе це неквапно дрейфувало, підкоряючись незримим течіям вентиляції. Конов простежив поглядом джерело викиду речей і побачив літню даму, яка цього разу запально пожбурила в його бік старовинний годинник. Костюмом дамі слугував комбінезон з нашивками капітана корабля, а її обличчя було сповнене відвертого захвату. Годинник у вигляді будильника докосмічної доби обертаючись пролетів повз щоку Конова.

— Даре, з людьми, здається, проблеми. Схоже, в декого порушена психіка.

— Олександре, не скидайте скафандра! Можливо, це вірусна інфекція!

Як мінімум, дві з відомих Конову інфекційних хвороб могли призвести до серйозного розладу психіки.

— Все гаразд, Даре, я в скафандрі. Перевірю стан інших!

Пані, щось захоплено щебечучи, повисла на шиї Конова і спробувала зафіксувати поцілунок на склі шолома. На щастя, помада на її губах була з розряду нестійких, і шолом відбувся не надто яскравою плямою.

— Я поділяю ваші почуття, мадам! — голосно сказав Конов і обережно охопив бабцю за стан. Жінка здивовано вказала на свої вуха, й Конов увімкнув зовнішню акустику: — Мадам, а де ж інші?

—  Іншим набридло грати! Ви зіграєте зі мною в баскетбол?

— Неодмінно, мадам, та спочатку я мушу зустрітися з капітаном вашого корабля! Ви допоможете мені знайти його?

«Мадам» гнівно вліпила ляпас скафандрові Конова, від чого сама відлетіла на пару метрів. Конов її не втримував, лише мляво відмахувався від безлічі предметів, які попливли в його бік, далі чвалаючи в напрямку капітанської рубки.

«Лорі» не був біелом, він мав стандартне обладнання для польотів в освоєній зоні. Спочатку Конов пройшов до пульта керування і ввімкнув гравітацію. Краще обстежити яхту звичним чином, адже пересування на присосках — не найшвидший спосіб.

Відразу після ввімкнення гравітації крізь зовнішню акустичну систему скафандра долинули гуркіт і каскади прокльонів.

Ймовірно, крім пустотливої бабусі, на борту перебували й інші пасажири. Але де екіпаж?

Конов перевірив бортовий журнал, та останні записи виявилися стертими. Показники приладів свідчили, що єдиною проблемою яхти був вичерпаний запас харчових концентратів. Надходив до кінця не лише основний, а й аварійний запас. Кожен з пасажирів їв за трьох.

Конов проглянув дані по медичному відсіку, але не знайшов жодної інформації про можливу епідемію. У найближчі кілька діб лікувати нікого не намагалися.

— Ну як там, Олександре? Бодай щось знайшли?

— За винятком того, що відсутня вахта, нічого особливого. Передавач налаштовано на аварійну хвилю, але в записах хтось порпався: вилучено цілі шматки. Продовжую огляд, вирушаю на пошуки людей.

За дверима командного відсіку Конова зустрів хаос. Безлад у коридорі, зчинений грайливою бабусею, був лише квіточками в порівнянні з тим, крізь що Конову довелося продиратися тепер. Як потрапили сюди розкиданий одяг, м’ячі для гольфа, картини, океанські мушлі, старовинні й сучасні книги, дитячі зіркольотики, інструменти, гребінці, накидки для крісел? — таке відчуття, що все це викинули власники й воно стихійно дрейфувало по кораблю, а тепер було звалене на підлозі зумисне, щоб ускладнити Конову пересування.

Олександр ледь не наступив на випромінювач, і тільки тоді нахилився, щоб підібрати предмет. На стволі стояло маркування мисливської зброї: мішень і оленячі роги. Конов не без заздрощів оглянув кнопки діапазону. Сам свого часу мріяв про щось подібне, але у віці Ватіша такі іграшки були Конову не по кишені, а тепер, серед повсякденних клопотів, колишнє захоплення мисливством і зовсім забулося. Олександр застромив випромінювач у кобуру скафандра й пообіцяв собі обов’язково повернути власникові.

До житлового відсіку не вдалося дійти зовсім трішки — зупинили розчахнуті двері кают-компанії.

Даруа Ватіш тоскно споглядав застигле на екрані зображення стикувального вузла «Лорі». Під час навчання інструктор змушував курсантів по пам’яті зображати особливості стикувальних вузлів кораблів різних типів. Вузол «Лорі» нагадував ромашку, а це означає, що він міг з’єднуватися щонайменше з вісьмома одиницями флоту, утворюючи стаціонарний комплекс. Непогано жив Отто Симсон, якщо міг заснувати поселення в Космосі, коли йому заманеться!

— Даре, приймай гостей!

— Що?! — Даруа так замислився, що не відразу зреагував на голос Конова.

— Візьми дітей зі шлюзового відсіку!

— Зараз! — Ватіш машинально глянув на показники шлюзу й побачив п’ять стовпців цифр. У шлюзовому відсіку перебували п’ятеро.

Ледь стулка дверей увійшли в стіну, Дар побачив Конова з відкритим забралом шолома. На руках у нього сиділо малесеньке дівчатко в жовтогарячому комбінезончику з зображенням чарівного суута. Тонке лняне волосся дівчинки вибилося з недбало заплетеної кіски й стояло сторчма, на замурзаному личку виднілися доріжки від висохлих сліз. До ніг Конова тислися двоє хлопчиків приблизно одного з дівчинкою віку. На руках один тримав добре вгодовану болонку, а другий