Читати книгу - "Твоя Марія... і Кіб"

міцно притискав до грудей новітній гравітаційний конструктор.

— Оце — дядько Дар! — життєрадісним голосом сповістив Конов. — Зараз він вас погодує і пограється з вами! — Болонка злостиво дзявкнула. У Дара похололо всередині: спілкуватися з дітьми він не вмів. Конов передав дівчинку Дару й дружньо поплескав хлопчиків по плечах. — Зараз дядько Дар покаже вам наш корабель!

Болонка несподівано вереснула, випручалася з рук хлопчика й помчала по коридору з пронизливим гавкотом. Ватіш озирнувся і побачив, як майнув хвіст бананоїда. Надія на те, що бараноїд, можливо, й не прийме собачку за омнікада, була надто мала. В іншому разі вартість болонки, без сумніву, вирахують із пілотської платні.

— Що там? — спитав він Конова, киваючи в бік «Лорі».

— Схоже, всі на гарній дозі! — похмуро відповів той. — 3 екіпажем включно. Суцільна вакханалія веселощів. Зараз я кого-небудь спіймаю і візьму кров на аналіз. Поки прибудуть рятувальники, можливо, ми вже знатимемо, чим ці яхтсмени накачалися!

— Допомогти?

— Та, мабуть, сам упораюсь. Вони не агресивні. Займайся дітьми!

Конов підвів стиснутий кулак на знак вітання і зник у шлюзовій камері. Власник болонки смикнув Ватіша за кишеню:

— А ви, дядьку, не бійтеся! Міккі вашого кота не з’їсть!

Даруа посміхнувся якомога ширше й подумав, що за свого «кота» він би так не поручився.

8

Кают-компанія «Лорі» могла вмістити не двадцять осіб, а вдвічі більше. Величезний стіл займав центральну її частину. Але сьогодні на столі розташувалися не чергові страви космофлотівської кухні, а надто вибагливі композиції з оголених тіл. Шість пар кохалися під мелодійне цвіріньчання музики денджу. Конов гмикнув і ввімкнув акустичну систему скафандра на повну потужність.

—  Є тут власник яхти Отто Симсон? — гримнули динаміки гермошлему.

Ніхто навіть голови не повернув. Конов ступив кілька кроків уперед і відірвав від блондинки міцного мускулястого хлопця. Хлопець спробував наосліп вцілити Конову в щелепу, але завив від болю, затрусив забитою рукою. Блондинка гнівно заверещала й спробувала вкусити руку Конова, але скафандр успішно відбив і цю атаку.

— Агов, діти гріха! Де тут капітан чи господар яхти?

Хтось позаду стрибнув Конову на плечі, Олександр нагнувся, зробив блискавичний рух, і нападник звалився у зсунуті крісла. Жінки хором заверещали, музика обірвалася.

Конов оглянув кают-компанію і відзначив про себе, що троє учасників сексуального бенкету безсумнівно неповнолітні. Лише один з чоловіків за віком годився іншим секс-марафонцям у дідусі. Саме до нього й попрямував Конов, відкидаючи з дороги деталі одягу.

— Ви — Отто Симсон?!

Сластолюбець відчайдушно затрусив головою, намагаючись прикритися від Конова тілом партнерки.

— Я — Нешис! Атейрі Нешис!

— Де Симсон?

— В оранжереї!

— Квіточки нюхає?

На запитання ніхто не відповів. Зіпхнувши з себе партнерку, Нешис сховався під столом. Конов повернув партнерку до себе:

— Покажи мені оранжерею!

Дівчинка заплакала, відштовхуючи Конова і намагаючись прикритися руками. Конов нахилився, підібрав з підлоги комбінезон і жбурнув їй. Усе ще плачучи, вона натягнула одяг, сповзла зі столу й зашкутильгала до дверей. Конов пішов за нею, та біля дверей озирнувся й мовив:

— Сподіваюсь, я не надто вас потурбував?!

У відповідь гримнула денджу, і пари повернулися до перерваного заняття.

9

Дівчинка спотикаючись брела попереду коридором. Конов спробував заговорити з нею, але вона злякано відсахнулася й знову залилася слізьми. Тоді Конов залишив спроби спілкування і просто почав розчиняти двері кают. Дві з них були порожні, третя замкнена, а біля дверей четвертої на підлозі долілиць лежала темноволоса жінка. Конов підскочив до неї і перевернув. Жінка виявилася мертвою. Сліди пальців на шиї свідчили про те, що нещасну задушили.

Поки Олександр оглядав тіло, почулося тупотіння: провідниця втекла. Олександр пошепки вилаявся, опустив тіло на підлогу, штовхнув двері каюти й переконався, що вона теж замкнена. Конов зі злістю вдарив у двері металевим кулаком і почув у відповідь відчайдушний гавкіт. Схоже, в каюті замкнули собаку.

Конов ще раз нахилився над тілом. Жінка років тридцяти була вбрана в дорогу темно-синю сукню. До одного з аметистових браслетів, які прикрашали її тонкі руки, було пристебнуто ключа. Конов відчепив пластинку й підніс її до замка, який писнув, — песик у каюті загавкав голосніше.

Двері втиснулися в стіну, й Конов побачив спрямований на себе випромінювач. Короткоствольний. Не мисливський. Болонка спробувала вчепилася Олександрові в ногу, але наткнулась на метал і відскочила зі скавулінням.

Конов перевів погляд на руки, що стискали випромінювач — лише маленькі рученята, які тремтіли, над силу втримуючи важку зброю.

— Все гаразд, хлопче! — сказав Конов. — Я — друг!

Випромінювач вистрілив. Тієї ж миті Конов зробив стрибок, і вибив зброю з рук хлоп’яти. Якби не тремтіння рук юного стрільця, скафандр цієї системи не врятував би Конова від пострілу впритул.

Болонка захлиналася гавкотом, атакувала ноги Олександра і вже хрипіла з люті. Він спіткнувся об вгодований тулубець песика й мало не впав. Обеззброєне хлопча з криком і плачем позадкувало від постаті в скафандрі. Не усвідомлюючи, що робить, Конов відкинув забрало шолома, став на коліно й простягнув руки:

— Не бійся! Не бійся! Все гаразд! Я тобі нічого не зроблю!

Малюк задкував доти, поки