Читати книгу - "Троє на Місяці"

діаметр був разів у шість більший, ніж діаметр Місяця, видного з Землі. Переважали на земному диску два кольори: синій — колір океану і білий — колір хмар. Уся Земля була повита ніби тонким прозорим серпанком, який надавав їй якогось небуденного, ніжного відтінку.

— Погляньте, хлопці! — вихопилося мимоволі в Капітана. — Земля наче трохи бузкового кольору.

— Ні, скоріше блакитного, — заперечив Граматик. — Як літне небо.

— А мені Земля здається рожевуватою, наче яблуневий цвіт, — здивувався Незнайко. — Але ж яблуні вже давно відцвіли…

— Яка ж усе-таки гарна Земля! — прошепотів Капітан. — Кращої, мабуть, у цілому всесвіті немає.

Праворуч, на сході, вже досить високо над обрієм, сліпучо палало в чотири рази менше від Землі Сонце. Від нього поверхня Місяця була такою яскравою, що було боляче дивитися на неї. Тільки скелі відкидали різко окреслені смолянисто-чорні тіні, і здавалося, що то зяють якісь бездонні прірви. А може, то й справді чорніли провалля? Адже ніхто ще тут не був, ніхто своїми очима не бачив.

— Дивіться, яка малесенька зашпилена гірка, — Граматик показував на освітлений сонцем шпиль, що виглядав з-за обрію, наче був приклеєний до краю Місяця. — Ніби надламана колючка на трояндовому кущі.

Капітан відразу ж втупився в розкладену перед ним карту Місяця.

— А знаєте, що це, хлопці? — запитав він через якусь хвилину. — Це пік Лейбніца, найвища гора на Місяці. Має заввишки приблизно дев’ять кілометрів і віддалена від нас кілометрів на сто, не менше.

— Жартуєш, — скептично всміхнувся Незнайко. — Сто кілометрів… А всі камінці на цьому шпилику як на долоні видно. Це ж буде так десь, як від Келеберди до Києва. А попробуй побачити Київ навіть з Михайлової гори…

— То на Землі — чим далі предмет, тим гірше видно його. Бо там повітря, а в повітрі ж і пил, і дрібнесенькі крапельки роси — вони розсіюють промені, затуманюють обрій. А на Місяці нема ні повітря, ні пилу — і як би далеко не був предмет, завжди його бачиш чітко, виразно, ніби він ось тут, перед тобою. Через те на Місяці важко визначати відстань. Те, що здається близьким, може бути дуже далеким.

— Аз Землі цю гору видно? — поцікавився Незнайко.

— З Землі вона дуже маленька, на фоні Місяця й не помітна, бо ж відстань яка! Близько чотирьохсот тисяч кілометрів, все одно, що десять разів об’їхати Землю по екватору. Тільки в потужний телескоп її можна розгледіти, та й то не завжди, бо час від часу вона ховається за диск Місяця.

— То й Землю з неї, мабуть, не завжди було б видно, — здогадався Незнайко.

— Так, — підтвердив Капітан.

— Зате в горах Дерфеля, де оце ми зараз, Земля ніколи не заходить, — додав Граматик. — Тільки трохи коливається над обрієм — вліво, вправо. І Сонце тут завжди світить — це єдине таке місце на Місяці.

— Сонце — постійне джерело енергії для всього живого і всіх механізмів, — обізвався Друг, похитуючи лускатим хвостом. — Без Сонця нема руху, нема життя.

— Справді, — підсумував Граматик, — гори Дерфеля — чудове місце для роботи: і Сонце завжди гріє, і Землю видно, і пейзаж досить різноманітний.

— Пхе, знайшов пейзаж! — презирливо пхикнув Незнайко. — Я-то думав… А тут ні дерев, ні кущика, ні пташок, ні моря. Навіть трави нема. Тільки одне сіре каменюччя. Хоч би небо як небо, а то й воно чорне, ніби сажею вимазане. Подивився я — й виходити надвір перехотілося. Найкраще таки вдома.

— Звичайно, — погодився Капітан, — порівняно з місячною пустелею навіть наші верболози — то райський куточок. Але людям уже мало цього, їм хочеться глянути на свою Землю здалеку, їх тягне до інших світів, до інших цивілізацій. І кращої, ніж Місяць, проміжної станції на шляху до далеких планет годі й шукати. Тут ідеальне місце й для астрономічної обсерваторії. Звідси можна вести постійні спостереження за Землею, за погодою на Землі. А вакуум, такий потрібний для виготовлення різних хімічно чистих речовин! А скільки на Місяці сонячної енергії!

— Якщо тут будуть космодроми, обсерваторії, заводи, сонячні електростанції, то люди побудують і велетенські герметичні оранжереї, а в них достигатимуть плоди, дзижчатимуть бджоли, літатимуть пташки, витьохкуватимуть солов’ї, як у верболозах над Дніпром, — замріяно промовив Граматик. — Сонця на Місяці вдосталь. От тільки якби ж то ще знайти два еліксири життя — …

Воджу, підживлення, активіст, окрилений, дослід, опір, укладати, орбіта, ймовірний, юнак, подзвонити, надзвичайний, освітити, денний, чайка, вийшов, ідеальний, осінній, трудовий, байдарка, раджу, віджити, ягоди.

Ключ. Перепиши слова, позначаючи в них тільки перший можливий перенос. З них вибери підряд лише ті слова, у яких склад, що стоїть перед знаком переносу, відкритий. З перших букв цих слів дізнаєшся, що Капітан і Граматик хочуть знайти на Місяці.

XIII. Чорні тіні

Незнайко акуратно змів кришки від пирогів з маком, позбирав обгортки, пакети від каші, молока, борщу та інше сміття, загорнув усе це в паперовий кульок і поклав біля виходу.

— Як хтось ітиме надвір, то хай забере і десь там викине.

— Забруднювати поверхню Місяця будь-якими відходами суворо заборонено, — попередив Друг.

— Я ж думав… — знітився Незнайко.

— Поклади це в сміттєзбірник, — порадив Капітан. — Повертатимемося на Землю, то спалимо в щільних шарах атмосфери. Л зараз ми — я і Граматик — виходимо на Місяць. Поки що відійдемо недалеко — кілометрів на два-три від ракети. Через півтори-дві години повернемося. По радіо з вами зв’яжемося тільки в крайньому випадку — ми беремо з собою радіопередавач. Ви ж із корабля нікуди не виходьте. Хіба що з нами яке лихо трапиться… Тоді ти, Незнайку, робитимеш усе так, як тобі казатиме Друг. А щоб не було тобі скучно, займися граматикою: вивчи приголосні звуки.

Обидва, Капітан і Граматик, спустилися в шлюзову камеру. Клацнув за ними замок, і відразу ж запрацював насос, відкачуючи повітря з камери.