Читати книгу - "ОСТАННІЙ АКТ ТРАГЕДІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ГАЛИЦЬКОЇ АРМІЇ, Нікіфор Гірняк"

капітулянтський характер, а ми в союзі з большевиками не сходили від нашої національної й державницької лінії. Корисною для нас була та обставина, що не тільки все патріотичне громадянство України, але й ліві політичні угруповання, як боротьбісти й ліві СД (пізніші укапісти), що були фактично комуністами, енерґійно поборювали змагання московських комуністів до супрематії Москви над Україною й рішуче вимагали для України повної автономії в союзі з РСФСР. Ці угруповання співчували нам у національному питанні, приязно до нас ставилися, давали нам поради і в разі потреби помагали нам. Ми були в контакті з боротьбістами: Полозовим, Шумським, Гриньком, Блакитним-Елланом, Приходьком і Ковтуновичем, з УКП-істами: Річицьким, Авдієнком, Войціховським Юрком; навіть А. Хвиля й М. Скрипник, найзавзятіші комуністи, не ставилися до нас вороже.

Згадана вже група лівих радикалів, під проводом І. Макуха стояла в тісному зв'язку з нами, і її члени працювали в Вінницькому ревкомі, а деякі з них були політичними комісарами галицьких ч'астин. До цієї групи належали: Микола Балицький, Андрій Музичка, Федь Конар-Палащук, Микола Опока, Іван Роґульський, Михайло Турок, Степан Індишевський, Яків Ґрех, Омелян Кучеріжка, Петро Доників-Шекерик, Антін Онищук, Михайло Козоріс; нам співчувала також група лівих СР-ів Івана Лизанівського.

Таким чином, усі наші плянування й почини були контрольовані зорганізованим громадянством України, і ми нічого не робили самозванчо.

Особливо законспірованими були наші зв'язки з військовими й урядовими колами УНР, із зрозумілих мотивів. З огляду на моє експоноване становище, я не брав безпосередньої участи в зустрічах із зв'язковими; до цього були призначені окремі старшини, переважно СС-и; вони провадили всі розмови і про них мене інформували. Раз зустрів мене на вулиці отаман УГА Шашкевич і запропонував мені прийти на таємні сходини, де мав звітувати чотар Веремієнко, що прибув з постою штабу ген. Павленка. Я відмовився від участи в цих сходинах, але відповів йому, що тішуся з того, що він має зв'язки з армією УНР, та побажав йому успіхів. Шашкевич зрозумів мене. На випадок деконспірації я спричинив би катастрофу всієї УГА.

А за кілька днів після цієї розмови до моєї кімнати влетів, як буря, комісар 44 дивізії М. Кручинський, і схвильованим голосом кинув мені питання: «Товаришу Гірняк, чи це правда, що у вас є петлюрівська організація?» При цім він свердлив мене очима, як вогнем. Я витримав його погляд і рішучим тоном відповів: «Це нікчемний наклеп, товаришу Кручинський! Маєте в заклад мою голову!» Кручинський моментально заспокоївся й сказав, що сьогодні на мітинґу в театрі я буду говорити про це. Я, звичайно, погодився.

Скільки разів я пригадував собі пізніше цей момент найбільшої душевної напруги, що її переживав за час союзу з большевиками, все мені спадало на думку, що я, бувши членом гуртка Шашкевича, міг легко заломитися; міг видати себе самою барвою лиця.

По відході Кручинського я почув великий тягар на душі; в устах відчув страшну гіркість. Цілий день я бився з думками: «Що я скажу моїм землякам у театрі? Як відвернути від них цю грозу, що нависла над усіма нами?»

Увечері заля міського театру була по береги виповнена червоноармійцями й галичанами. За президіяльним столом засіли всі большевицькі аси. Кручинський говорив дуже довго про героїчну боротьбу пролетаріяту з капіталістами та про таємних ворогів, які підкрадаються до червоного вояцтва, щоб розкласти його морально. Але ні словом не згадав про галичан. На закінчення сказав: «А тепер слово за товаришем Гірняком».

Зміст мого слова був приблизно такий: «З вірогідного джерела я чув, що серед галичан крутяться провокатори, які намагаються порізнити нас з нашим союзником, революційною армією радянських республік, щоб ударемнити здійснення головної мети союзу: визволення нашої батьківщини з-під влади польського окупанта. Сьогодні немає іншої сили, яка помогла б нам вернутися до наших родин по жахливих переходах нашої армії, окрім червоної армії. Десятки тисяч наших товаришів, що спочили тут у могилах від ворожих куль і від епідемій, кличуть нас, живих, із могил, не переставати боротися за волю нашого краю. Як же ж нам виконати цей заповіт поляглих товаришів? Тільки у вірному союзі з революційним пролетаріятом РСФСР, який простяг до нас дружню руку для спільної боротьби, ми дійдемо до нашого обітованого краю! Тому я від імени ревкому закликаю вас, товариші: не дайтеся збаламутити ніяким провокаторам! А коли з'явиться між вами котрий з них, віддайте його нашому ревтрибуналові, хай він розправиться з ними!»

Сот. Юліян Головінський

(нар. 1 грудня 1894 р. — загинув від кулі польського жандарма 30 вересня 1930 р.); Командир 2 бриґади УГА по реорганізації в 1920 р.

Кручинський, мабуть, заспокоївся моїми словами, бо ніколи до цієї теми не вертався. Але я не знаходив спокою. Не було сумніву, що хтось з-поміж наших людей працював проти нас і збирав матеріяли. Аж перегодя я дістав вістку, що один наш старшина, жидівської національности, вступив на службу до «Особого отдєла» (військової ЧК) і там на нас виказував. Він був до недавна кмдтом Збірної Станиці для тих стрільців, що видужували з тифу, і дістав від мене сувору догану за занедбування обов'язків. Тоді він пішов працювати до «Ос. отдєлу». Він, очевидно, щось знав про наші зв'язки з армією Павленка. Щоб підірвати довір'я «Ос. отдєлу» до нього, я вирішив інтервеніювати у голови. Я знав його з того часу, як був у нього в справі от. Шухевича.

«Маю інформацію, — кажу голові, — що до вас став на службу один наш старшина. Знаю добре, що вам треба людей на працю; але прохаю вас приймати їх тільки в порозумінні зі мною. Тоді я беру на себе повну відповідальність за тих людей. От ви прийняли до себе людину, яка скомпромітована у нас на службі. За неї я не беру ніякої відповідальности й приходжу вам про це заявити».

У большевиків був тоді великий страх перед відповідальністю. Не один політичний працівник наложив головою на її рахунок. Тому начальник «Ос. отд.» з місця відповів, що відішле до нас того старшину, і рівночасно просив мене підібрати для нього кільканадцять співробітників для його відділу. І дійсно, за два дні вернувся до мене старшина-виказувач з листом від голови «Ос. отд.», що той звільнив його від