Читати книгу - "Пограємо в любов, Зоя Лістрова"

Глава 11.

- Привіт!

- Привіт! Радий тебе чути.

- Зараз ще більше порадую. Заїжджай за мною, поїдемо купувати весільну сукню.

- Це без мене.

- Ти, мені, відмовляєш?

- Я не маю бачити тебе в сукні. Мені дзвонила твоя мама, і моя мама так само сказала. Вони мені заборонили.

- Герман, ти напевно забув, у нас все не по-справжньому.

- Але розписуватись ми будемо по-справжньому. А раптом у нас все вийде.

- Не мрій.

- Я таки помрію.

 

Довелося йти з мамою. Я бачила, як вона вибирала, раділа, а мені від цього було сумно. Зізнатись, значить її засмутити і можливо тоді нічого не буде. А як же рік життя Павла Олексійовича, його надії? Герман його надія, і я збираюся зробити так, щоб Герман був у бізнесі батька. Поки не знаю як, я придумаю.

Мені довелося зображати радість, бо мама сказала, що я безрадісна. П'ятнадцять суконь переміряла і нарешті зупинилися на шалено гарній сукні. Я б таку вибрала на справжнє весілля.

- Германе, приїдь, сукню вибрали, я втомилася і хочу тістечок.

- Їду.

Невже він і справді закохався в мене? А я? Що я відчуваю до нього? Нічого. От і добре, так і продовжуй, сказала я собі.

- А може ходімо, що серйозніше поїмо?

- Хочу солодкого. Ти голодний?

– Ні.

- Точно?

- Так.

- Ось, дивись, яку сукню вибрала, - я простягла телефон.

- Ні, - він простягнув долоні вперед, заплющив очі і відвернувся.

- Герман, я навіть телефон не ввімкнула. - ситуація була смішна, я сміялася не могла зупинитися. – Германе, я від тебе такого не чекала. Як тебе добре обробили наші мами. Ну якби все було по-справжньому, я тоді розумію. Вірити у прикмети, бо хочеться прожити з коханою людиною довго та щасливо, це зрозуміло. Але ж у нас гра.

- Лізо, ти не повіриш, для мене це вже не гра. Я закохався. Я сам не вірю, що закохався. Ти така справжня, не кривляєшся.

- Ти казав, що я кусюча, і шкодував того, кому я дістануся.

- Мені все в тобі подобається. З тобою добре.

- Ти щойно порушив один із пунктів договору.

- Може скасувати його?

- Тоді скасуємо все.

- Гаразд, яке покарання за правду?

- За освідчення в коханні, пункт другий, не бачитися два дні.

- Що? Це жорстоко. Що мені робити два дні?

- Побудь із батьком. Поговори з ним, адже за рік, ти вже не зможеш цього зробити. Та нарешті, постарайся знайти в його бізнесі те, що зумієш потягнути. Германе, він такий радий буде, що ти цікавишся справою його життя. Ми граємо у любов. Пограйся з ним у бізнес. І про мене думати не будиш, – тихо сказала я.

- Я почув, що ти наприкінці сказала. Ти правильно все сказала, я так і зроблю. Сьогодні наш вечір, а завтра…

- Ні, ні, ні, - погрозила пальцем. – Покарання діє одразу. Але додому можеш мене відвезти.

- Так, що відбувається. Скільки кіл уже намотав.

- Ой, за розмовами я не помітив.

- Ага, повірила. Тепер по прямій.

Коли під'їхали до будинку, він побіг відчинив двері. Я помітила його порив поцілувати в щоку, він нахилився я різко відвернула голову.

- Дзвонити можна?

- Ні.

- Я чекатиму, коли тобі набридне гра.

 

- Ви посварилися? Цілий день не бачились.

- У нас все нормально мама. У нас у обох є справи, які треба зробити.

- Головне, щоб не сварилися.

Наступного дня у мами піднявся тиск, і я поїхала з Тетяною Вікторівною замовляти торт.

- Як Павло Олексійович?

– Він сьогодні щасливий. Герман поїхав з ним до офісу. Не знаю, скільки Герман витримає, але Пашенька світитеся від щастя. Вчора ввечері в кабінеті про щось довго розмовляли. Такого не пам'ятаю. Я не можу уявити, що Паші скоро не буде. З того часу, як я дізналася, скільки йому залишилося жити, час просто летить. Вибач, що плачу, при ньому я маю триматися. Я знаю, що він теж страждає, але не показує вигляду. Я розмовляла з його лікарем, так що б Паша не знав. Він сказав, що в нього скоро з'являться болі, які будуть все сильнішими і сильнішими.

- Ви розповідали про це Германові?

- Ні. Навіщо його засмучувати.

- Я вважаю це не правильно.

- А чим він допоможе?

- Ви разом підтримаєте його у той час, коли йому буде нестерпно. Мені довелося бачити, як важко таким хворим. Я жила на квартирі у них. Тому вам і кажу, інакше я не посміла б з вами говорити на цю тему.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍