Читати книгу - "Називай мене Хаскі, Ельма Кіраз"

8

Я сидів у своєму авто та дивився на будинок Терези. Її силует зʼявився у одному з вікон, здається в її ж кабінеті. Поряд зі мною лежав конверт наповнений їхніми фотографіями з Остапом. Ех, ці закохані… Віддаються почуттям, зовсім забуваючи про обережність. Тим більше, що від її вчинків залежить майбутнє як її, так і її фіктивного чоловіка. Але моя люба сестричка все зіпсувала. Та не для мене, бо зовсім скоро я отримаю свої гроші. Зрештою, сидіти мені тут набридло, тому я взяв фотографії, сховавши їх у свій піджак та впевнено попрямував до будинку.

— Добрий ранок, — я застав Терезу в кабінеті.

— Привіт, щось сталося? — вона підняла на мене лиш погляд.

— Чому одразу має щось статися? — я посміхнувся.

— Бо ти тут просто так не зʼявляєшся. Тата нема, отже тобі щось треба від мене.

— Яка ж ти розумна, — я задоволено посміхнувся.

— Ну то що? Я не маю часу…

— Не хвилюйся, це не буде довго.

Я дістаі з внутрішньої кишені той конверт і поклав перед Терезою на стіл. Вона дивилась то на мене, то на нього і наче нічого не розуміла. Я роздратовано закотив очі та відкривши конверт, почав розкладати фото по столі. Погляд сестри став наляканий і я відразу помітив це, хоч вона й намагалась вдавати, що все добре та казати, що не розуміє, що я їй показую. 

— Ну і що це за дурниці? Ти знову розігруєш мене чи що? — Тереза пробувала триматись, але тремтячі руки відразу видавали її.

— Дорогенька моя, розіграші вже давно скінчилися, — я пройшовся кабінетом, розглядаючи книги на стелажаш, щоб дати їй декілька секунд оговтатися.

— То поясни що це за фото!?

— Це такий собі компромат. На тебе і твого коханого Остапчика.

— Який ще компромат, — вона розміялася, — ти при своєму розумі?

— Я не маю часу зараз панькатися з тобою, — мене дратувала її реакція, тому я підійшов до столу і вказав пальцем на те фото, яке дуже яскраво показувало їхні взаємні почуття. Вираз обличчя Терези став хмурим, отже тепер вона вже не буде виправдовуватися. Я чудово знаю, де і коли потрібно надавити на людину. Особливо на того, кого я дуже добре знаю.

— Я тебе слухаю, — холодно сказала вона.

— Є у мене такий дар. Опинятись завжди у потрібний час і в потрібному місці…

— Ти казав, що це буде коротко, — сестра розлючено перебила мене.

— Не хвилюйся так, — я широко посміхнувся і розповів сестрі про те, що чув тоді на її весіллі. Що для того, щоб отримати фірму її чоловіку, у них має бути бездоганна репутація. І що відразу ж наступного дня я зустрічаю Остапа, який досі так щиро закоханий в неї. Ну і звісно ж, ці почуття взаємні.

— Захаре, до чого ти хилиш!? — Тереза практично кричала.

— Ну чому так складно, — я закотив очі.

— Зачекай… тобто… ти це… тобто ти навмисно… — вона перелякано дивилась на мене.

— Памʼятаєш, ти губила сережку на дні народженні мами? Ну ти не губила її, я побачив, як вона впала і просто наступив на неї. Треба ж було якось підштовхнути вас до спалаху нових почуттів. Але ви обоє трохи гальмівні. Довелося діяти вже прямо і викласти тобі все як є.

— Ну і… чого ти хочеш?

— Я чекав цього питання, — взявши в руку папірець та ручку, я написав потрібну суму мені для того, щоб ще краще розвинути свій клуб, а особливо удосконалити проведення моїх підпільних боїв.

— Що…

— І це в доларах, на хвилиночку.

— Ти знущаєшся!? — Тереза закричала, — це ж такі гроші... і за що!? За просто фото?

— Це не просто фото. Це — репутація. Твоя, твого Павла, твого батька, батька Павла… ваших обох сімей та вашого бізнесу.

— Який же ти мерзотник! Нащо тобі такі гроші?

— Моєму бізнесу теж потрібне певне фінансування. Але, на жаль, одруженням я цього досягти не зможу. Ніяк, — я самовдоволено посміхнувся, натякаючи, що не піддаюсь на маніпуляції та ніхто не може змусити мене одружитися заради вигоди. Я дію трохи іншими методами. 

— Як ти можеш…— голос Терези затремтів, — як ти можеш вимагати в мене такі гроші…

— А ти бачиш на цих знімках ще когось крім Терези та Остапа? — я дивився на сестру і мені не було навіть на краплю її шкода. Адже вона чудово знала, що повинна бути обережною. Але не змогла, то ж потрапила на мій гачок. — На жаль, в твого коханого грошей як кіт наплакав. Бідолаха ніяк не допрацюється хоча б до адміністратора.

— Я думала ти любиш мене, — вона сказала це майже з огидою.

— Ну я любив… напевно. Але зараз, зізнаюся, на сімʼю мені начхати. В мене є я та моя справа.

— А якщо я не дам тобі цих грошей?

— Ти даси. Зробиш все, щоб зберегти свою сімʼю. Я отримую гроші і ці фото залишаються лише у тебе на памʼять і більше ніде не зʼявляються. Насправді… я довго думав, чи варто це все робити. Хотів відтягнути якнайдовше… але твій тупий Остап мене розізлив так, що чекати я більше не захотів. Подякуєш йому, — я вдарив долонею по столі, бо згадав, до якого стану він зміг довести Діану і різко розвернувшись, попрямував до дверей.

— Ти негідник! — Тереза кричала мені в спину.

— Дякую, — я глянув на неї ще один раз через плече, — до речі, фото можеш залишити собі. Ви там такі миленькі. Чекатиму тебе сьогодні ввечері у ресторані, де було ваше весілля.

Я вийшов з будинку та попрямував назад до авто. Чи було мені соромно? Чи було мені шкода Терезу? Аж ніяк. Я вважаю це просто частиною свого бізнесу. Так, доволі неприємною, але гроші легко ніколи не отримуються. Я вирушив додому, щоб там вирішити ще одну проблему в лиці Діани. Але коли я повернувся, то картина, що я застав, насправді здивувала мене.

— Привіт. Де ти був? — сестра сиділа на дивані та ніби чекала мене. Вигляд її був вже спокійний, без заплаканих очей. Діана навіть посміхалася.

— Мав деякі справи. А ти… ти вже їдеш? — я глянув на акуратно зібрані речі в невеликій сумці.

— Так. Я вирішила дослухатися до тебе. І почати своє життя з нової сторінки. То ж я купила квиток лише в один кінець… Не знаю, коли я повернусь.

— А куди ти…хоча ні, не кажи. Хай я не знаю. Щоб якщо мене питали, я не зізнавався, — я посміхнувся, але насправді мені було просто все одно куди вона їде. Діани тут не буде, не буде влаштовувати мені проблем. Ну то й добре.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍