Читати книгу - "Називай мене Хаскі, Ельма Кіраз"

— Дякую тобі за все, — вона підійшла і міцно обійняла мене. В знак прощання я все ж зробив те саме.

— Якщо будеш мати бажання, пиши. Але не дзвони. Бо я не завжди маю можливість розмовляти.

— Іншого я й не чекала від тебе, — вона кинула на мене розчарований погляд, взяла свою сумку та пішла геть. А я від цього настільки полегшено видихнув, що ніби виросли крила.

Протягом дня я вирішував різноманітні питання, повʼязані з клубом. Більшість з них були побутові та надто буденні, тому до кінця дня мені стало досить нудно. Але попереду мене чекала дуже вигідна угода, бо я просто впевнений, що Тереза погодиться на мої умови. Я поїхав до ресторану та вирішив замовити собі вечерю, бо за весь день в роті не було ні крихти. І цей вечір я уявляв інакше, аж поки до мене не підійшов мій офіціант та не сказав, що дехто хоче поговорити зі мною на вулиці. Звісно ж, я чудово зрозумів, що це Остап. Та я не спішив. Спочатку доїв вечерю, допив своє вино, а вже потім повільно пішов до нього на зустріч. Я побачив його у задньому дворику ресторану. Остап нервово топтався на місці, що змусило мене іронічно посміхнутися.

— Так-так-так… Це вже стає цікавим. 

— Ти довго, — буркнув Остап і підійшов ближче до мене. 

— Я не зобовʼязаний бігти в ту ж секунду, бо ти покликав мене. О…трохи перестарався, — я скривився, коли побачив його обличчя. 

Далі ми перекинулися просто надзвичайно тупими та банальними фразами, а я цього страшенно не люблю. Хотілося вже просто розвернутися та піти геть, бо я так і не зрозумів спочатку, чого від мене хоче Остап. Але потім він налетів на мене та вдарив в обличчя. Удар був сильний, то ж мені довелось впасти. Але як тільки я захотів доторкнутись до своєї щелепи, Остап налетів на мене і далі почав наносити удари. Ну і цього я вже не стерпів, тому також відповідав значно сильнішими ударами. Ми билися не на життя, а на смерть, складалось таке враження, постійно змінювалась перевага. Я відчув, що Остап якось різко почав втрачати силу, його удари ставали значно млявіші. То ж скористався цим і перекинувши його на спину, хотів нанести йому такої шкоди, щоб він навіть й не думав більше ніколи такого зі мною робити. Але не встиг. Бо збоку почувся вереск Терези, що різко схопила мене за руку.

— Що ви робите!?  Ви... ви здуріли!? — вона вчепилась в мене та просто відштовхнула. На щастя, мені вдалось втриматись на ногах.

— Він перший почав. Напросився, — я не виправдовувався, а просто намагався їй донести правду. Глянувши на свій костюм, я жахнувся і спробував хоч якось привести його до ладу.

— Не можу повірити, що ти докотився до такого! — продовжувала кричати Тереза.

— Дорогенька моя, — я різко опинився поряд, — ти мене чуєш? Я ні в чому не винен, він перший накинувся на мене. Потрібно було його провчити.

Тереза нічого не відповіла, а підійшла до свого коханого, який безсило лежав на асфальті та пробувала допомогти йому встати. Вони дивились один на одного такими милими поглядами, що мені просто хотілося блювати. Невже це кохання настільки огидне, що може перетворити людей в отаке?

— Отже, — заговорив я через якийсь час, — якщо ти таки сюди приїхала, значить готова погодитись на мої умови? 

— Т-так, — Тереза схвильовано глянула на Остапа, а потім повернула голову в мій бік. Отже, вона нічого не розповіла йому. Як цікаво. — Я зроблю те, що ти просиш. Якщо так само дотримаєшся своєї пропозиції.

Я не зовсім розумів, про що вони говорять, а точніше мені це було взагалі невідомо, але хотілося просто 

— Сестричко, хіба я можу тебе підвести? Ми ж завжди усе вирішували мирно. Ходімо, я не маю часу тут із вами стирчати, —я різко відповів, бо мені просто вже все набридло і взявши Терезу за руку, повів її за собою. Остап залишився позаду нас, ледь тримаючись на ногах. Я хотів, щоб ми з сестрою зайшли до ресторану і хоча б випили за таку вдалу угоду. Але практично перед дверима вона зупинила мене. 

— Я не піду з тобою туди.

— Не хочеш повечеряти з улюбленим братом? — Я зробив награно здивоване лице, просто щоб не розсміятися..

— Я ненавиджу тебе тепер, виявляється, Діана завжди була права щодо тебе.

— Ну, мене вона завжди не любила, а от ти... А Остап… ви так сильно її образили, що вона вирішила на деякий час поїхати. Куди не знаю. Та і байдуже.

— Я думаю… їй справді краще зараз трохи розвіятись…— задумано сказала Тереза.

— Байдуже на цю божевільну закохану, — я вже не мав сили терпіти ці дурні розмови, то ж майже крикнув, — де мої гроші?

— В машині, — коротко відповіла я. 

Я зазодоволено простягнув руку і якби натякаючи, помахав пальцями, щоб Тереза дала мені ключі. Я швидко пішов до її авто, впевнено відчинив двері, взяв сумку з пасажирського сидіння та із задоволеним виразом обличчя повернувся до сестри.

— Дякую за співпрацю, — я кинув ключі їй в руки, — йди вже, бо там твій лицар мабуть помирає від болю. 

Тереза кинула на мене ображений погляд і швидко пішла в той бік, де залишила Остапа. Я ж з цього лише посміявся і вирішивши, що тут мені більше нема що робити, пішов до свого авто, щоб поїхати додому. Перед тим, як вийти, я відкрив сумку та запустив руку у приємну текстуру купюр. Так, це просто неймовірне відчуття. Перераховувати їх не було сенсу. Навіть якщо Тереза чогось тут не доклала, байдуже, бо ціла сумка доларів й так дуже мені допоможе. 
Я вирішив це трохи відсвяткувати, то ж відкоркував одне зі своїх найдорожчих та найсмачніших віскі у барі. Запалив сигару та розслабився на дивані. Але мою ідилію перервав телефоний дзвінок. Вже було досить пізно, тому я неабияк здивувався, коли побачив на екрані номер Семена Анатолійовича.

— Не спиш, Захаре?

— Ні, ви що. Зараз лише якраз час, щоб розважатись, — я засміявся.

— Це точно. А я нарешті знайшов час, щоб тобі подзвонити. І спитати, коли ж можна нарешті навідатись до тебе в клуб. Бо я зараз на роботі, оформлюю деякі документи. І от згадав, що обіцяю-обіцяю, але не виконую.