Читати книгу - "Усе, що ви не знали про Гоґвортс , Дар’я Зелена"

— Так, але вчора ввечері мені треба було дещо знайти, тому так трапилося, що всі речі сьогодні трохи переплуталися.

— Та тут не трохи, піди сама подивись! — закликає Маріан.

— Ого! Ні, такого я точно не робила. Як це так сталося?

— Чи ти шуткуєш?

— Зовсім ні, я хоч і не дуже чистюля, але не настільки. Слухай, Маріан, а до наших кімнат може хтось посторонній зайти?

— Взагалі то ні, тільки якщо в нього є пароль від головного входу. То ти вважаєш, що це міг хтось зробити навмисно?

— Я боюся, щоб в мене нічого не вкрали, — говорить Зої, швидко перебираючи накидане. Раптом, здалеку вона чує дивний звук і, обертаючись на нього, вона краєм ока бачить обʼєктив старинного фотоапарату.

— Ой, Зої, здається, що нам додалося справ, — не звернувши увагу на звук, говорить Маріан. — Якщо все добре з речами, то давай швидко їх складемо, бо скоро виїжджати.

Коли Зої разом з Маріан збирають усе докупи в чемодан, Зої відводить дівчинку до бібліотеки. В пошуках найвдалішого місця для розмови, вони натикаються на старовинні маленькі непримітні двері, замасковані під вигляд стін, що ведуть, здається, в інший відділ бібліотеки. Відкривши їх, Зої бачить великий тунель, що веде наверх, вниз та вперед.

— Маріан, ти це бачиш? — питає вона.

— Ніби мені очі викололи, ну ти серйозно? Звісно бачу, — відказує Маріан. — Я сподіваюсь ти не хочеш…

—  Хочу, — відрубає Зої.

— Люба, це небезпечно! — вертить пальцем Маріан.

— А звідки ти знаєш?

— Бо ми в світі чаклунів! Ти навіть не знаєш, які темні і зловісні чари можуть бути на світі. Які тут бувають страшні істоти та самі ж люди.

— Давай повернемося до цього тунелю після канікул?

— Тебе не зупиниш! От що за дитина?!

Дівчата вже і забули про що хотіли поговорити. Вони нишком вибралися з потаємної кімнати і пішли до Синамуса, Міллі та Мартина, що чекали на них перед виходом зі школи.

— Ну що, будете нам писати? — питає Мартин.

— Авжеж, як же без цього! — говорить Міллі.

— Зої, ти чого така розпатлана? — говорить Синамус, поправляючи на ній шарф. — Ви що, бігли?

— А як же ш, щоб ти їм шарфи поправляв, як істинний джентельмен! — саркастично мовить Мартин.

— Слухай, джентельмене, мені теж шарф треба поправити, — звертається Маріан до Мартина.

— Ще чого? Он у вас є інший джентельмен.

— Це джентельмен Зої, мені свій потрібен.

— Що?! — вигукують усі разом.

Мартин відвертається набік, чи через образу, чи через сором, а до Маріан підходить Міллі та поправляє їй шарф.

— От вона, наша джентельменка,  — вдоволено мовить Маріан.

Усі заливаються реготом, а через декілька хвилин йдуть до воріт, до Гоґвортс експресу, що вже чекає на них разом зі смачними цукерками в Мартиновому чемодані, що залишилася з попередньої посилки від батьків.