Читати книгу - "СапфІр, Arachne "

Тепер, сидячи у своєму кабінеті, він відчував, як його злість переходить у холодну рішучість. Він не міг дозволити собі слабкість через сімейні зв'язки.

"Світ побудований на владі та страху," - думав він, дивлячись на нічний Париж. - "І я занадто багато зробив, щоб втратити все через одне дурне дівчисько."

Він згадав нещодавні угоди з контрабандистами, постачання зброї та схеми фінансування підпільних організацій. Всі вони були пов'язані з документами, які Еліза якось знайшла. Якщо інформація вийде назовні, він втратить не лише бізнес, а й свободу, якщо не життя.

"Вона думає, що зможе мене перемогти," - з крижаною усмішкою сказав Віктор. - Але вона навіть не знає, на що я здатний.

Для Віктора це була не просто битва за владу. Це було питання виживання. І він готовий був йти до кінця, щоб знищити тих, хто стане на шляху — навіть якщо це його власна сестра.

Віктор сидів у своєму кабінеті, коли настінний годинник пробив опівночі. Тиша приміщення порушувалася лише рідкісними звуками льоду, що брязкав у його келиху з віскі. Його думки були зосереджені на сестрі та її раптовій зухвалості. Він знав, що вона розумна, але такого ходу від неї не чекав.

Стук у двері вирвав його з роздумів. Не чекаючи на запрошення, увійшов один із його людей — той самий чоловік із гострими рисами обличчя, який завжди був правою рукою Віктора у найбрудніших справах.

"Є новини", - почав чоловік, його голос був рівним, але в ньому відчувалося щось насторожуюче.

Віктор підвів погляд, його обличчя залишалося безпристрасним, але пальці міцніше стиснули келих. "Говори."

"Цей детектив, Антуан Ренар... він не просто так зацікавився справою. Здається, ваша сестра працює з ним."

Віктор різко поставив келих на стіл, через що кришталевий звук озвався по кімнаті. Його погляд, холодний і пронизливий, змусив чоловіка трохи відступити.

"Що ти сказав?" — повільно промовив він, майже прошипівши.

"Я впевнений, вони співпрацюють. Люди бачили їх разом. Вона не просто найняла його, вони активно щось шукають."

Декілька секунд Віктор мовчав. Напруга в кімнаті стала майже відчутною. Потім він піднявся, його рухи були повільними, але кожен крок був наповнений люттю.

"Еліза ..." - промовив він крізь стиснуті зуби. - "Це дівчисько вирішило перейти межу. Вона думає, що її ігри можуть мене перемогти?"

Він підійшов до величезного вікна, з якого відкривався вид на нічний Париж. Його руки тремтіли від стримуваного гніву, але він швидко опанував себе. Це була його сила — вміння придушувати емоції та перетворювати їх на зброю.

"Вона використовує детектив як щит," - продовжив Віктор, не обертаючись. - "Розумно, але наївно. Вона не розуміє, з ким грає."

Чоловік, що стоїть біля дверей, наважився спитати: "Що робитимемо, пане Дюваль?"

Віктор повернувся до нього, його обличчя було холодне, як мармур. "Спочатку ми розберемося з детективом. Знайдіть все, що можна про Ренара. Його слабкості, його минуле, його сім'ю, якщо вона має. Я хочу знати кожну деталь його життя. А потім..."

Він зробив паузу, підійшовши до столу і знову піднімаючи келих. Зробивши невеликий ковток, він додав із крижаною посмішкою:

"Ми змусимо його пошкодувати, що він взагалі вплутався в цю справу. А Еліза... Вона зрозуміє, що не мала переходити дорогу мені."

Чоловік кивнув і швидко вийшов, лишаючи Віктора в тиші.

Віктор знову сів у крісло, але тепер його думки були не про минуле, а про те, як він використовує свою силу та вплив, щоб знищити тих, хто наважився кинути йому виклик.

"Гра почалася, Еліза," - тихо сказав він, дивлячись на фотографії сестри та детектива, які вже лежали на його столі. - "Але я завжди виграю."

Віктор сидів у своєму розкішному, але похмурому кабінеті, де стіни були оздоблені темним деревом, а повітря було наповнене густим ароматом дорогого коньяку. Його обличчя, зазвичай холодне і непроникне, зараз відбивало суміш люті та крижаної рішучості. На столі перед ним стояла наполовину порожня пляшка коньяку та келих, у якому іскрився золотистий напій.

Ніч тяглася повільно, але Віктор не поспішав. Кожна секунда давала йому можливість обміркувати план, рахувати кожен крок. Він узяв келих, зробив ковток і спрямував погляд на місто за вікном.

"Еліза..." - промовив він тихо, майже пошепки. Її образ сплив у його пам'яті.

Він подумав про детектива, який тепер був у грі. Цей Ренар був не просто перепоною — він був проблемою.

Він зробив ще один ковток коньяку, його пальці міцніше стиснули кришталевий келих.

"Коли машина буде в мене," - почав він міркувати вголос, ніби перевіряючи твердість своїх думок, - "їх обох більше не буде. Свідків не залишають".

Ця думка заспокоювала його, як ліки. Він був готовий усунути навіть власну сестру, якщо це означало захист його імперії.

"Вона зробила свій вибір", - продовжив він, дивлячись на своє відображення у вікні. - "І за цей вибір доведеться заплатити."

Віктор допив коньяк, його рука тремтіла не від сумнівів, а від нетерпіння. Йому хотілося діяти прямо зараз, але він знав, що кожна деталь плану має бути вивірена.

Коли перші промені світанку почали проникати крізь штори, Віктор підвівся. В його очах горів холодний вогонь.

Кришталевий дзвін розлетівся луною по кімнаті, уламки розлетілися на всі боки, як символ руйнування всього, що стояло в нього на дорозі.

"Гра закінчена," - прошепотів він, перш ніж покинути кабінет, залишаючи за собою ніч, наповнену запахом коньяку і передчуттям бурі, що насувається.

***

Антуан сидів у своєму скромному кабінеті, освітленому лише тьмяним світлом настільної лампи. На столі перед ним лежали зібрані по крихтах матеріали справи: фотографії, нотатки, плани.

Він втомлено провів рукою по обличчю. Справа Дювалей була, без сумніву, найскладнішою в його кар'єрі.

Антуан взяв фотографію Елізи, зроблену випадково на одній із їхніх зустрічей. Її очі, глибокі й загадкові, ніби дивилися прямо крізь нього. Це не було простою справою для неї.