Читати книгу - "Карма небесна , Кирило Легович"

Частина друга. Розділ десятий 

 

Розділ десятий 

 

Свято підходило до кінця. Всі згадували яке ж слово сказав Артем на випускному в дев’ятому класі. Більшість вважали це повним абсурдом і нереальною задачею. Але для Давида, Ольги, Івана, Катерини, Богдана, Алли та Олега це слово багато значило для їхнього подальшого майбутнього.  Тому замість розмов, вони поринали у спогади, аби знайти принаймні щось пов’язане з «Енергбудом». 

Тоді був теплий червневий день. Дев’ятий клас сидів на березі річки за довгим дерев’яним столом  святкуючи випускний. Як завжди, було багато їжі й алкоголю, тому свято йшло плавним ходом. Надвечір  всі були п’яні, тому не дивно, що багато хто робив скажені витівки: хтось танцював з пляшкою горілки, хтось залазив на дерева чи в річку.  Артем разом з хлопцями бігали всім берегом: вони грали то у квача, то в хованки. Деякі дівчата також приєднувалися до дитячих розваг. 

Музика грала на всю потужність. Всім було добре як в моральному, так і в фізичному стані. Нарешті, тост дійшов до Артема, який сидів майже в самому кінці довгого столу. 

-Шановні однокласники! Ми за сьогоднішній день скільки пили за нас, за вас і за Донбас! Я не буду повторррювати банальні тости! Нумо краще, знаєте що? - беручи до рук пляшку «Гріндею» промовив Артем. - Вип’ємо за «Гррр.. Грр.. Гррріндей», аби, по-перше, ми частіше зустрічалися з вами, а по-друге, аби наша планета була завжди зеленою і не забруднювала я від людського сміття! 

-Мені подобається перша частина тосту,- крикнув Богдан. 

-А мені весь! До дна! - мовила Руслана, спустошуючи свою чарку до дна… 

Такий випускний гріх було не запам’ятати. Звичайно, зараз, майже двадцять сім років тому, можна й забути. Але потрібно згадати, згадати яке те слово сказав Артем, аби отримати ті двісті п’ятдесят штук! 

Артем підвівся зі свого стільця, і вилкою бив по власному стакану, аби всі присутні знову його почули. 

-Панове! Вже доволі пізно, і мабуть, наше свято підходить до кінця. Як ви пам’ятаєте, спочатку, я задав вам загадку: хто вгадає моє слово, яке я промовив на випускному в дев’ятому класі, то у вас буде  шанс отримати чверть мільйона доларів. Зараз  я дам вам папірці. Саме там ви й напишете те слово, підписавши його своїми ініціалами. А якщо ви не знаєте, то просто залиште свій білий аркуш. Але перед тим, як ви  скажете фінальне слово, я попрошу офіціантів винести десерт! 

З кухні один за одним виходили офіціанти з маленькими тістечками з зеленою глазур’ю, і кожному ставили їх на стіл. 

-У вас є десять хвилин, аби з’їсти десерт або написати слово на аркуші паперу. Ось тримаєте!- роздаючи кожному мовив Артем. 

Більшість сиділо в задумливому стані. Давид дивився на це тістечко як на підказку, яку слід використати з розумом. Що він пам’ятає: танець дівчини з горілкою і зелений десерт. Це може бути лишень одне - назва бренду  спиртного! Точно! У голову до чоловіка одразу залізли спогади з випускного, де Артем сказав свій тост за «Гріндей». 

До Богдана з Іваном цей логічний ланцюжок прийшов схоже як у Давида. Іван же, написав  назву горілки, бо та стояла прямо навпроти руки Артема. Дівчата ж зрозуміли все по танцю їхньої однокласниці: вони добре пам’ятали як Артем ще жартував, що «нащо ті хлопці, коли є «Гріндей»!». 

Чоловік дивився на своїх однокласників і  відчував ту атмосферу страху. По поведінці більшості він вже бачив, хто здався, а хто намагається згадати слово, аби не втратити шанс отримати гроші. Його годинник задзвенів. Десять хвилин минуло. Артем з певною інтригою почав вимовляти свої слова перед збентеженою аудиторією  колишніх однокласників. 

-Час настав панове! Напишіть своє  прізвище, і передайте мені свої аркуші! 

В руках Артема знаходилось дванадцять  листків з різними варіантами того слова. Він роздивлявся кожен, і неодноразово усміхався, читаючи неправильну відповідь. 

-Ну що ж, момент істини настав. Я попрошу, аби встали: Давид, Іван, Олег, Богдан, Алла, Катерина й Ольга.  Ідіть за мною, - Артем став по центру «п» образного столу разом зі своїми колишніми однокласниками.- Ось, власне, саме ці люди й проходять до іншого туру мого конкурсу! Правильним варіантом було слово… «Гріндей». Можливо, хтось із вас пам’ятає той тост який я промовив на випускному двадцять сім років тому. По очах бачу: абсурдна гра, але хто винен, що ці особи змогли згадати  слово, а ви ні! Тому дякую вам всім за цей приємний вечір. Я мушу вже йти. А з переможцями  ми зустрінемося трохи згодом. Дякую вам усім! Сподіваюся, що скоро ми зустрінемося,- махаючи рукою промовив Артем, йдучи до виходу ресторану. 

У залі пролунали бурхлива хвиля емоцій.  Переможці першого туру дивилися один на одного з великим подивом, не знаючи, що буде далі. 

-Це збіг? - бовкнув Давид. 

-Не думаю. Але я дуже рада, що ми разом як в старі добрі часи, - сказала Алла. 

-Ой, що ж буде далі?- промовив нервово Іван. 

-Не знаю як ви, але та чверть мільйона для мене багато чого коштують, -  бовкнув Богдан, дивлячись на своїх товаришів як на суперників, а не на друзів…

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍